Рішення № 66748157, 24.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.05.2017Справа №910/10368/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/10368/16

за позовом публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О., м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ, Національний банк України, м. Київ, і приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, м. Кривий Ріг,

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

за участю представників:

позивача - Шабліовська В.В. (довіреність від 03.04.2017 № 13);

відповідача - Онофріюк Д.В. (довіреність від 11.01.2017 № б/н);

третьої особи - 1 - ОСОБА_7 (довіреність від 01.03.2017 № 27-4803/17); ОСОБА_8 (довіреність від 30.03.2017 № 27-2902/17);

третіх осіб-2,3,4 - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О. (далі - Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (далі - Товариство) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 (суддя Якименко М.М.), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 (колегія суддів: Мальченко А.О., Дикунська С.Я., Жук Г.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2017 касаційну скаргу задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у справі № 910/10368/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу № 910/10368/16 передано судді Курдельчуку І.Д. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 прийнято справу № 910/10368/16 до провадження та призначено судовий розгляд на 18.04.2017.

14.04.2017 Банк подав суду заяву про зміну предмету спору, в якій просив суд:

- задовольнити позовні вимоги Банку до Товариства про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015 (далі - Договір), посвідченого Нотаріусом та зареєстрованого за № 6330, укладеного Банком і Товариством, шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення Договору, у тому числі відновлення статусу позивача як іпотекодержателя та/або обтяжувача, - визнавши наявність у Банка права майнової вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором від 24.12.2010 № 239 та договорами забезпечення, та повернути оригінали документів згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: документи щодо позичальника Банку (ОСОБА_4; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1): кредитний договір від 24.12.2010 № 239 (далі - Кредитний договір); додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до Кредитного договору; іпотечний договір від 24.12.2010, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І.І, за реєстровим № 4610; договір поруки від 24.12.2010 № 239-1 (далі - Договір поруки № 1); додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до Договору поруки; договір поруки від 24.12.2010 № 239-2 (далі - Договір поруки № 2); додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до Договору № 2; договір поруки від 24.12.2010 № 239-3 (далі - Договір поруки № 3); додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до Договору поруки № 3; договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 24.12.2010 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Літвіновою І.І, за реєстровим № 4608; витяг з державного реєстру правочинів від 24.12.2010 № 9436995;

- стягнути з відповідача на користь Банка кошти, набуті Товариством внаслідок укладення нікчемного правочину, що сплачувались позичальником (ОСОБА_4.) в рахунок погашення кредитної заборгованості, відповідно до Кредитного договору у сумі 5 120 грн.

Суд прийняв вказану заяву до розгляду як таку, що відповідає вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

14.04.2017 Банк подав суду письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.

18.04.2017 Товариство подало суду відзив на позовну заяву, в якому заперечило проти доводів Банку та просило у позові відмовити повністю.

18.04.2017 Фонд подав суду письмові пояснення, в яких підтримав позицію позивача та просив позовні вимоги задовольнити.

Представники позивача, відповідача та третьої особи-1 у судовому засіданні 18.04.2017 заявили клопотання про продовження строку розгляду спору.

Суд визнав клопотання про продовження строку вирішення спору обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 було продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів; відкладено розгляд справи на 11.05.2017 та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4.

У судовому засіданні 11.05.2017 було оголошено перерву до 24.05.2017 відповідно до статті 77 ГПК України.

11.05.2017 відповідач подав суду відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Представник позивача у судовому засіданні 24.05.2017 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представники третьої особи-1 надали пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримали повністю.

Представники третіх осіб-2,3,4 у судове засідання 24.05.2017 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті такої ухвали та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, до матеріалів справи долучено копію ухвали суду з конвертом, які повернуті з адреси ОСОБА_4 з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 24.05.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи та на вимогу третьої особи-1 здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що:

- посилаючись на постанову правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30.04.2015 №293/БТ про віднесення банку до категорії проблемних та на постанову правління НБУ від 28.05.2015 №348 про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, які прийняті на підставі статей 75, 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що зазначені акти містять розширену інформацію про результати діяльності банку у період, що передував його неплатоспроможності (принаймні, з січня 2015 року). На підставі аналізу вказаної інформації НБУ зроблено відповідні висновки та визначено відповідні заходи, спрямовані на виведення банку з кризового стану, а згодом зроблено висновок про визнання банку таким, що неспроможний виконувати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів;

- у контексті інформації, що міститься у вказаних постановах правління НБУ, слід було досліджувати і оцінювати обставини справи, а також докази, надані на їх підтвердження, зокрема, обставини щодо наявності реальної можливості оплати за спірним правочином, в тому числі з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, запроваджених постановою правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, на яку посилався позивач, що розрахунки за договором про відступлення прав вимоги проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Товариства № НОМЕР_2, відкритого в Банку, на рахунок НОМЕР_3 («Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами»), відкритого також у Банку;

- суди мали беззаперечно встановити, що саме сталося в результаті здійснення відповідної операції - реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань. Адже, банк не може проводити безготівкові платежі клієнтів (електронні кошти), якщо такі кошти не має сам банк;

- колегія суддів зауважує, що, відхиляючи твердження позивача про укладення спірного договору з порушенням вимог постанови правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ з тих лише мотивів, що ця постанова не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, чинність якого поширюється виключно на позивача, судами помилково залишено поза увагою таке;

- постановою правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» були встановлені певні обмеження у господарській діяльності Банку як юридичної особи, що входить до банківської системи України, як-от: 1) заборонено передавати в забезпечення майно та активи Банку, 2) заборонено Банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, 3) всі розрахунки у національній валюті повинні здійснюватися виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ;

- касаційна інстанція визнає такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення даного спору, наявні висновки судів попередніх інстанцій щодо аналізу правової природи постанови правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ, оскільки незалежно від того, вважати зазначену постанову правління НБУ нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в порушенням статей 43, 84, 101 ГПК України судами не досліджувалися обставини обмеження господарської компетенції позивача на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 27.05.2015;

- колегія суддів зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин приписи постанови правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ, якими встановлено нормативну заборону на здійснення Банком всіх розрахунків інакше, ніж через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ;

- визначивши вказану постанову в якості правового акта індивідуальної дії, суди не врахували тих обставин, що з матеріалів справи не вбачається визнання цієї постанови незаконною та її скасування судом як такої, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує чиї-небудь цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У новому розгляді справи господарським судом міста Києва встановлено таке.

27.05.2015 Банком (первісний кредитор) та Товариством (новий кредитор) укладено та нотаріально посвідчено, Приватним нотаріусом за реєстровим №6330, Договір, за умовами якого:

- первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ОСОБА_4 (боржник), а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права грошової вимоги кошти у сумі, визначеній в пункті 5 Договору, у порядку та строки, встановлені Договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги:

за Кредитним договором, укладеним ОСОБА_4 (позичальник) та Банком;

за додатковим договором від 03.03.3011 про внесення змін до Кредитного договору;

за іпотечним договором, укладеним Банком і ОСОБА_4 та нотаріально посвідченим 24.12.2010, приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Літвіновою І.І. за реєстровим № 4610 (далі - Іпотечний договір), предметом якого є квартира №3 загальною площею 45,7 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Квартира належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Літвіновою І.І. приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу 24.12.2010 року за реєстровим №4608, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 24.12.2010 за № 4278435;

за Договором поруки № 1;

за додатковим договором від 03.03.2011 про внесення змін до Договору поруки №1;

за Договором поруки № 2;

за додатковим договором від 03.03.2011 про внесення змін до Договору поруки № 2;

за Договором поруки № 3;

за додатковим договором від 03.03.2011 про внесення змін до Договору поруки № 3 (пункти 1, 2 Договору);

- за відступлені права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях у сумі 39 972,67 грн., які сплачуються протягом двох банківських днів з дня укладення Договору за такими реквізитами: Отримувач платежу: Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк», Банк отримувача: Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк», № рахунку: НОМЕР_4, Ідентифікаційний код: 19019775, МФО: 300205 (пункт 5 Договору);

- права вимоги за Кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акта приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (пункт 6 Договору);

- Договір набуває чинності з дати його підписання, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами зобов'язань (пункт 12 Договору).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

27.05.2015 на виконання умов Договору позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі прав вимоги від 27.05.2015, відповідно до пункту 3 якого сторони підтвердили, що розрахунки за Договором здійснені в повному обсязі.

Крім того, в підтвердження проведення фактичної оплат за Договором відповідач посилається на платіжне дорученням від 27.05.2015 № 79 на суму 39 972,67 грн.

Також, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію Товариства іпотекодержателем за Іпотечним договором.

05.06.2015 відповідачем боржнику та поручителям направлено повідомлення від 29.05.2015 №2905/15-01 про відступлення права грошової вимоги та всіх інших пов'язаних з нею прав.

Разом з тим, постановою правління НБУ від 28.05.2015 № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних», Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28.05.2015 № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «УПБ», згідно з яким з 29.05.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку.

Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Любов Олександрівну.

Тимчасову адміністрацію у позивача було запроваджено строком на 3 місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно.

Постановою правління НБУ від 28.08.2015 № 562 відкликано банківську ліцензію Банку та прийнято рішення про його ліквідацію.

Виконавчою дирекцією Фонду прийняте відповідне рішенням від 28.08.2015 № 158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до частини другої статті 38 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (в редакції чинній на дату запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ«УПБ»).

Комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених Банком, були виявлені ознаки нікчемності Договору.

03.08.2015 Банк повідомив Товариство про нікчемність Договору (лист № 01-10/3258) та просив повернути оригінали документів, які були передані відповідачу за актом приймання-передачі від 27.05.2015 № б/н.

Повідомлення про нікчемність було отримано Товариством 13.08.2017, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

У свою чергу, відповідач вимоги листа не виконав та документи отримані за Договором позивачу не повернув.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Частиною п'ятою статті 36 Закону передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Пунктами 3, 4 частини другої статті 37 Закону передбачено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з частиною шостою статті 77 Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону.

Частинами першою, другою та четвертою статті 38 Закону передбачено, що Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (частина друга статті 38 Закону).

29.05.2015 наказом уповноваженої особи Фонду Пантіної Л.О. «Про перевірку договорів в ПАТ «УПБ» № 26/ТА було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим чистиною другою статті 38 Закону.

За результатами роботи комісії складено протокол від 24.07.2015 № 10, в якому вказано таке:

- Договір укладено з порушенням вимог постанови НБУ від 30.04.2015№ 293/БТ, яка забороняє Банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи;

- прийнявши виконання (платежі) за Договором від кредитора з його поточного рахунку в Банку, Банком було порушено вимоги постанови НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України;

- умови Договору, укладеного Банком та Товариством прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитним договором та договорами забезпечення, отже надають кредитору (Товариству) переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що зазначено у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону як ознака нікчемності правочину.

Позивач, мотивуючи позовні вимоги, зазначає про те, що постанова НБУ № 293/БТ є нормативним актом, який є обов'язковим для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій. Усі правочини, які на момент вчинення суперечили вказаній постанові є нікчемними.

Нікчемність правочину, через порушення постанови НБУ про віднесення банків до категорії проблемних підтверджується також правовою позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 у справі № 826/20764/14.

На думку позивача, сторони договору умисно не проводили розрахунки через кореспондентський рахунок Банку, відкритий в НБУ, оскільки на момент укладення нікчемного правочину у позивача був відсутній достатній залишок коштів на кореспондентському рахунку, що унеможливило б проведення такої операції. Саме тому, та з метою приховування фіктивності операції з переказу коштів, розрахунки були штучно проведені через внутрішні рахунки банку.

При цьому, обмеження НБУ в частині зобов'язання Банку здійснювати усі розрахунки саме через кореспондентський рахунок в НБУ були направлені на унеможливлення проведення операцій з незаконного виведення активів банку шляхом проведення штучних внутрішніх транзакцій.

Крім того, позивач зазначає про те, що Банк, уклавши Договір, безоплатно здійснив відчуження майна (активів банку), прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, оскільки фактично грошові кошти до Банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції.

Банк, уклавши Договір, прийняв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що прямо зазначено у пункті 2 частини третьої статті 38 Закону як ознака нікчемності правочину.

Разом з тим, умови Договору прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитним договором та договорами забезпечення, отже надають кредитору (Товариству) переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що прямо зазначено у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону як ознака нікчемності правочину.

Таким чином, Договір є нікчемним згідно з пунктами 1, 2, 7 частини третьої статті 38 Закону, а тому позивач просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину, а саме: зобов'язати Товариство повернути Банку права майнової вимоги, отримані за Договором та повернути оригінали документів, отримані згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що позивачем не було належним чином доведено нікчемність правочину, а тому вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем було перераховано позивачу 39 972,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.05.2015 № 79 (призначення платежу: «Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно Договору відступлення права вимоги від 27.05.2015 р. без ПДВ»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частинами першою - п'ятою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 та 2.7 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Слід зазначити, що розрахунки за Договором мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Товариства № НОМЕР_2, відкритого у Банку, на рахунок № НОМЕР_5 («Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами»), відкритого також у Банку.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 № 280, за дебетом балансового рахунку 1200 «Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України» проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Так, в силу приписів Інструкції, затвердженої постановою НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція № 22), безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

У свою чергу платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Разом з тим пунктом 1.12 вказаної Інструкції № 22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.

Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

З довідки про рух коштів по рахунку відповідача вбачається, що станом на 27.05.2015 залишок коштів на кореспондентському рахунку Банку № НОМЕР_6, відкритому у Головному управлінні НБУ по місту Києву і Київській області становив 43 805,61 грн., що фактично означає, що в результаті вказаної операції відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, а не реальне надходження коштів на рахунок Банку.

При цьому, сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного вище.

Крім того, частиною шостою статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на дату винесення постанови правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ) передбачено, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на дату винесення постанови Правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ) Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Згідно з положеннями Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 16.08.2006 № 320, консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку України і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» фінансове оздоровлення банку - це відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1 Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Як вбачається зі змісту постанови правління НБУ від 28.05.2015 № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних», однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в НБУ) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань Банку перед його кредиторами.

Відповідно до положень статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених постановою правління НБУ від 30.04.2015, саме з такого рахунку мали б списуватись кошти під час проведення банківських операцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на такому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження до банку.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Судом встановлено, що за результатами безвиїзного банківського нагляду НБУ встановлено факти, які засвідчили про здійснення Банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів банку, зокрема: погіршення якості активів, залежність від міжбанківських ресурсів, дефіцит ліквідних коштів, що стало чинником віднесення банку до категорії проблемних та призначення куратора - службовця Національного банку.

Така ситуація вимагала від позивача негайного вжиття заходів щодо поліпшення стану ліквідності як за рахунок участі акціонерів, так і шляхом проведення роботи з активами та спрямування вивільнених коштів для своєчасного виконання банком своїх зобов'язань. Разом з цим у Плані фінансового оздоровлення, який відповідно до законодавства надається банками, віднесеними до категорії проблемних, не було заплановано відповідних заходів з поліпшення стану ліквідності. Акціонерами Банку не були враховані зауваження НБУ щодо негайного фінансового оздоровлення банку.

Відтак фінансовий стан Банку погіршився: позивач не виконував своїх зобов'язань за міжбанківськими кредитами, порушував банківське законодавство, у тому числі нормативно-правові акти НБУ. Крім того, до НБУ почали надходити численні скарги стосовно невиконання/несвоєчасного виконання зобов'язань перед клієнтами.

Враховуючи викладене, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, керуючись статтями 7, 15, 55 Закону України «Про Національний банк України» та статтями 67, 73, 75, 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Правління НБУ було вимушено прийняти рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, НБУ було проаналізовано результати діяльності позивача у період, що передував його неплатоспроможності.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Такий висновок викладений Вищим господарським судом України і у пункті 18 Інформаційного листа від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.05.2015 у справі № 910/20569/14.

Крім того, відповідно до пункту 2.5.2 Постанови № 11 необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

Так, частиною третьою статті 38 Закону визначені підстави нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Зазначений у частині третій статті 38 Закону перелік підстав нікчемності правочинів (у тому числі договорів) є вичерпним.

Вказана позивачем підстава, а саме те, що Банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, підтверджується матеріалами справи.

Документально підтверджено, що кошти у сумі 39 972,67 грн. реально на рахунок Банку не надходили, так як відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

Разом з тим, слід зазначити, що Товариство було віднесено до пов'язаних з Банком осіб на підставі Положення про визнання пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою правління НБУ від 12.05.2015 № 315.

Відповідно до глави 3 вказаного Положення ознаками визначення Національним банком фізичних або юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами є:

- за характером взаємовідносин:

1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов'язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком;

2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань, особи є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов'язаних із ним особами, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов'язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов'язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов'язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов'язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов'язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов'язаною з банком особою;

3) спільна інфраструктура: особа має спільні або дуже близькі адреси (фізичні або віртуальні), фактичні місцезнаходження, нефізичне розміщення (наприклад інтернет-сайт) із банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільні операційні структурні елементи, зокрема IT системи, бухгалтерський облік із банком або пов'язаними з ним особами (уключаючи аутсорсинг); особа має спільного з банком та/або пов'язаними з ним особами керівника, або працівник особи є керівником (менеджером) у банку та/або пов'язаній з ним особі та навпаки; особа має спільних юридичних радників із банком або довіреності надані банком та/або пов'язаними з ним особами, або вона є спеціально створеною компанією для виконання конкретних завдань та є контрольованою банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільних постачальників, провайдерів послуг або клієнтів із банком чи пов'язаними з ним особами; особа має в банку спільного з пов'язаними з банком особами менеджера з кредитування/надання послуг;

4) недостатня прозорість: інформація про структуру власності особи не дає можливості встановити всіх власників істотної участі та/або кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та/або всіх ключових учасників у структурі власності особи; інформації щодо діяльності кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) особи немає або її недостатньо; структура власності особи невиправдано складна; особа не співпрацює з Національним банком з питань з'ясування інформації щодо її відносин з банком та/або пов'язаними з ним особами; особа зареєстрована не в країні, де здійснюється її основна діяльність, без наявності для цього економічних і фінансових підстав; особа, щодо якої наявна відкрита інформація про її пов'язаність із банком документально нею не спростована.

- за характером операцій:

1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов'язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючися погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином;

2) документація: необхідна документація стосовно трансакції відсутня або документація не відповідає встановленим вимогам (у тому числі недостатня кількість або відсутність документів); наявна документація не відображає реальні характеристики, економічну суть трансакції;

3) операційні стандарти. Трансакція не була б проведена за таких умов іншим банком, уключаючи, але не обмежуючися такими ситуаціями: деякі стандарти кредитування не представлені або визначені не повністю у внутрішніх положеннях банку; трансакція проведена з недотриманням внутрішніх положень банку; сума наданого кредиту не відповідає обсягам діяльності боржника; існує суттєва диспропорція між надходженнями особи, змістом та умовами трансакції; здійснення операцій, юридична форма яких відрізняється від їх економічної суті; особа має договірні відносини, що передбачають право на відмову від узятих на себе зобов'язань перед банком (виконання визначених умов) та/або передавання боргів пов'язаній із банком особі; установлення для боржника/контрагента індивідуальних умов сплати боргу, відмінних від поточних ринкових умов; штатна чисельність особи не відповідає обсягам її діяльності та/або обсягом активних операцій, що проводяться банком із такою особою; відсутність у особи протягом півроку з дати фактичного отримання кредиту необхідної документації чи дозволів для забезпечення виконання робіт, на цілі яких надавався кредит (наприклад відсутність дозволів на земельну ділянку під будівництво, на яке надано кредит, або взагалі ліцензії на будівництво тощо);

4) заборгованість та кредитоспроможність. Кредит не був би наданий особі іншим банком, що притримується ефективної банківської практики, уключаючи, але не обмежуючися такими ситуаціями: кредитоспроможність або обсяги надходжень за грошовими потоками, що надходять на рахунки особи, не забезпечують своєчасного повернення кредиту; надходження, які планується отримати від інвестування коштів, наданих у кредит, не забезпечують своєчасного та належного повернення кредиту; здійснення операцій із особою, кредитний рейтинг якої або оцінка якості її активів, розрахованих банком, є нижче прийнятних; продовження строку користування кредитом на строк більше одного року без наявності фактів сплати відсотків за кредитом;

5) інструменти внутрішнього контролю. Внутрішній контроль за операцією недостатній порівняно з тим, що застосовується в аналогічних операціях, уключаючи, але не обмежуючися такими ситуаціями: операція була здійснена банком за процедурою, відмінною від процедури, визначеної для аналогічних контрагентів; немає обґрунтованого висновку підрозділу з управління ризиками під час здійснення активної операції або є негативний висновок щодо цього; операція з особою здійснена в розмірі, що перевищує встановлений банком внутрішній ліміт для такого виду контрагентів без належного економічного обґрунтування; активи/послуги, продані/надані банку особою, не можуть бути ідентифіковані або немає жодних доказів їх ймовірного існування на момент здійснення трансакції; оцінка щодо застави, отриманої банком, не проведена своєчасно або відсутні документи, що свідчать про обтяження майна та його державну реєстрацію відповідно до вимог законодавства та внутрішніх процедур банку; кредити, надані особі, не класифікуються як проблемні, коли це необхідно (уключаючи чисто формальну реструктуризацію кредиту) або резерви на покриття можливих втрат за активними банківськими операціями розраховані неналежним чином; зволікання, затягування банком процедури стягнення боргу за кредитами або стягнення застави за кредитами;

6) відсоткові ставки, комісії та ціни: процентні, комісійні та операційні доходи (витрати) за операціями з особою є відмінними від поточних ринкових умов/умов операцій з іншими боржниками/контрагентами; ціни, за якими відбувся продаж активів та/або надання послуг банком особі, суттєво відрізняються від ринкових; ціни, за якими відбувся викуп активів та/або отримання послуг банком від особи, суттєво відрізняються від ринкових;

7) заставне забезпечення та гарантії: наявність у особи договорів із банком та/або пов'язаною з банком особою щодо забезпечення виконання зобов'язань один за одного; прийняття від боржника/контрагента меншого забезпечення виконання зобов'язань або забезпечення нижчої якості, ніж приймається від інших клієнтів.

Суду не подано жодного документального підтвердження того, що рішення про віднесення Товариства до пов'язаних із Банком осіб оскаржено та визнано недійсним.

Оскільки нікчемність Договору в силу приписів Закону документально підтверджена, то наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині відновлення становище, яке існувало до укладення правочину та зобов'язання повернути документи отримані відповідачем за Договором.

Що ж до позовної вимоги про стягнення з Товариства грошових коштів у сумі 5 120 грн., які були отримані відповідачем від ОСОБА_4, то вона не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що у результаті нікчемності правочину саме його сторони мають повернути одна одній отримане за спірним правочином.

Натомість Банк вимагає стягнення із Товариства грошових коштів, які були сплачені боржником саме на виконання Кредитного договору, який нікчемним чи недійсним не визнавався.

У даному господарському спорі відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вказаних грошових коштів.

Слід зазначити, що за нікчемним Договором сторони повернуто у попередній стан.

Нікчемність визначається саме з моменту укладення Договору.

Разом з тим, на час укладення Договору позивач мав право вимоги і документи, а кошти ОСОБА_4 у сумі 5 120 грн. сплачені не були.

Оскільки кошти сплачувались боржником за дійсним і чинним Кредитним договором та оплати були законні, а от відповідач їх отримав на підставі недійсного Договору, а отже, безпідставно, тому позивач має право у разі незадоволення його вимог за Кредитним договором позичальником вимагати кошти на підставі статті 1212 ЦК України з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. та зареєстрованого за № 6330, укладеного публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (місцезнаходження: 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15; фактична адреса: 01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 6/8; ідентифікаційний код: 19019775) та товариством з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС» (02121, м. Київ, вул. Колекторна, 3; ідентифікаційний код: 39243396), шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, у тому числі відновлення статусу публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (місцезнаходження: 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15; фактична адреса: 01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 6/8; ідентифікаційний код: 19019775) як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (місцезнаходження: 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15; фактична адреса: 01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 6/8; ідентифікаційний код: 19019775) права майнової вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором від 24.12.2010 № 239 та договорами забезпечення, та повернути оригінали документів згідно з актами приймання-передачі від 27.05.2015, а саме документи щодо позичальника - ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1):

- кредитний договір від 24.12.2010 № 239;

- додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до кредитного договору від 24.12.2010 № 239;

- іпотечний договір від 24.12.2010, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І.І., за реєстровим № 4610;

- договір поруки від 24.12.2010 № 239-1;

- додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до договору поруки від 24.12.2010 № 239-1;

- договір поруки від 24.12.2010 № 239-2;

- додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до договору поруки від 24.12.2010 № 239-2;

- договір поруки від 24.12.2010 № 239-3;

- додатковий договір від 03.03.2011 про внесення змін до договору поруки від 24.12.2010 № 239-3;

- договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 24.12.2010 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Літвіновою І.І. за реєстровим № 4608;

- витяг з державного реєстру правочинів від 24.12.2010 № 9436995.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС» (02121, м. Київ, вул. Колекторна, 3; ідентифікаційний код: 39243396) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (місцезнаходження: 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15; фактична адреса: 01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 6/8; ідентифікаційний код: 19019775): 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору за подання позовної заяви; 1 515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 1 653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 26.05.2017.

Суддя І.Д. Курдельчук