Рішення № 66746771, 23.05.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р.Справа № 922/1126/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНБІАС ФАРМА", м. Маріуполь до Публічного акціонерного товариства "ФАРМСТАНДАРТ - БІОЛІК", м. Харків про стягнення 702531,81 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №б/н від 10.02.2016;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність №73 від 22.05.2017; ОСОБА_3, довіреність №41 від 24.11.2006

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІНБІАС ФАРМА" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Публічного акціонерного товариства "ФАРМСТАНДАРТ - БІОЛІК" заборгованості в сумі 702531,81 грн., з яких: 291272,34 грн. - сума основної заборгованості, 36199,92 грн. - 3% річних та 375059,55 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №01/09/12 від 01.09.2012 щодо оплати вартості поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за поставлений товар становить 291272,34 грн. та відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення 3% річних, розрахованих за період з 02.01.2014 по 31.03.2017 в сумі 36199,92 грн. та інфляційних втрат в сумі 375059,55 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 квітня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10 травня 2017 року о 12:00 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 травня 2017 року розгляд справи відкладено на 23 травня 2017 р. о 11:00 год.

Відповідач 19.05.2017 надав до суду відзив на позовну заяву (вх. №16261), в якому заперечує проти задоволення позову, зокрема заперечує проти замовлення та отримання від позивача товару на виконання умов вказаного Договору та зазначає, що за даними бухгалтерського обліку відповідача заборгованість не обліковується перед позивачем. Крім того, зазначає, що п.6.1. вказаного Договору було передбачено, що Постачальник передає товар Замовнику за адресою: ПАТ "ФАРМСТАНДАРТ - БІОЛІК" 61070, м. Харків, Помірки, проте в матеріалах справи відсутні докази поставки товару за вказаною адресою (товарно-транспортна накладна), а тому у зв'язку з відсутністю належних доказів поставки товару відсутні підстави для задоволення даного позову.

Також, відповідач 19.05.2017 надав до суду заяву про застосування строків позовної давності (вх. №16263), в якій просить суд застосувати до позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних загальну позовну давність у три роки.

Крім того, відповідач 19.05.2017 надав до суду клопотання (вх. №16262), в якому просить суд витребувати у позивача копію довіреності на отримання ТМЦ №1094 від 02.12.2013 та товарно - транспортну накладну на перевезення товару зазначеного у видатковій накладній №163 від 02.12.2013. Крім того, просить зобов'язати позивача представити оригінали вказаних у даному клопотанні документів та документів, доданих до позовної заяви для їх огляду у судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні 23.05.2017 підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, а також заперечував проти заяви про застосування строків позовної давності, у зв'язку з тим, що він не міг пред'явити позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки відповідачем вчинялись дії, направлені на погашення заборгованості та строк позовної давності стосовно основної вимоги переривався відповідно до вимог ч.1 ст. 264 Цивільного кодексу України.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, посилаючись на те, що копія довіреності на отримання ТМЦ №1094 від 02.12.2013 була надана до суду позивачем 05 травня 2017 року, а товарно - транспортна накладна на перевезення товару відсутня, у зв'язку з тим, що товар було отримано уповноваженим представником відповідача - водієм АТЗ ОСОБА_4 за довіреністю на отримання ТМЦ №1094 від 02.12.2013. Також, представником позивача були надані в судовому засіданні для огляду оригінали документів, наданих ним до матеріалів справи в копіях.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просили суд застосувати позовну давність, у зв'язку з тим, що сплив загальний строк позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також підтримали клопотання про витребування доказів.

Суд, розглянувши клопотання представників відповідача про витребування доказів, відмовляє в його задоволенні, оскільки позивачем 05 травня 2017 р. було надано до суду супровідним листом (вх. №14590) копію довіреності на отримання ТМЦ №1094 від 02.12.2013, яка долучена до матеріалів справи (арк.59), крім того, позивач повідомив про відсутність товарно - транспортної накладної на перевезення товару, а також у судовому засіданні представником позивача на вимогу ухвали суду були надані для огляду оригінали документів, доданих до матеріалів справи, які були оглянуті судом та представником відповідача та повернені позивачу.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, суд встановив наступне.

01.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІНБІАС ФАРМА" (надалі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "ФАРМСТАНДАРТ - БІОЛІК" (надалі - Замовник) було укладено договір поставки №01/09/12 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити Товар в асортименті, кількості, за цінами та у строки, які зазначені у рахунках-фактурах, видаткових накладних та специфікаціях постачальника на кожну партію Товару.

Згідно з п.1.2. Договору умови та місце постачання Товару - 61070, м. Харків, Помірки.

Відповідно до п.2.3. Договору, з урахуванням Додаткової угоди № 1 до Договору від 01.07.2013 року ціна Товару, що поставляється за цим Договором визначається у рахунках фактурах та видаткових накладних постачальника на кожну партію товару. Загальною сумою Договору є сукупність вартості Товару, поставленого протягом дії Договору та орієнтовно складає 15000000,00 грн.

Датою поставки вважається дата, вказана в товарній накладній (п.3.4. Договору).

Згідно з п.5.1. Договору оплата Товару здійснюється наступним чином: 100% оплата протягом 30 к/днів з моменту поставки товару Замовнику.

Відповідно до п.6.1. Договору Постачальник передає Товар Замовнику за адресою: ПАТ "ФАРМСТАНДАРТ - БІОЛІК" 61070, м. Харків, Помірки.

Цей Договір набирає чинність з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2013р. або до його припинення у встановленому порядку (п.11.1. Договору).

Відповідно до Специфікації №6 від 29.11.2013 до Договору поставки №01/09/12 від 01.09.2012 (а.с.22) позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 441272,34 грн., що підтверджується видатковою накладною №163 від 02.12.2013 (а.с.24), а також довіреністю на отримання ТМЦ №1094 від 02.12.2013, яка була видана водію - ОСОБА_4 (а.с.59).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні")

Саме таким вимогам і відповідає накладна №163 від 02.12.2013, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин.

Крім того, відповідно до пунктів 2, 5 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.

Проте, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 № 3-77гс15.

Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар на суму 441272,34 грн.

За отриманий товар відповідач мав розрахуватися протягом 30 календарних днів з моменту поставки йому товару, а саме до 09 січня 2014 року, оскільки останній день строку припадає на неробочий день - 01 січня 2014 року, а перший за ним робочий день - це 08 січня 2014 року (з урахуванням перенесення робочих днів згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2013), то відповідно до вимог ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України, останнім днем строку проведення розрахунків за отриманий за видатковою накладною №163 від 02.12.2013 товару є саме 08 січня 2014 року.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 150000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по поточному рахунку позивача від 06.10.2015 (а.с.28) та з якої вбачається, що часткова оплата товару була здійснена саме за видатковою накладною №163 від 02.12.2013.

Отже, заборгованість відповідача по сплаті поставленого товару становить 291272,34 грн.

За таких обставин, доводи відповідача стосовно неотримання ним товару за видатковою накладною №163 від 02.12.2013 спростовані вищевстановленими обставинами.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію за вих. №220 від 20.11.2015, яку отримано відповідачем 27.11.2015 з вимогою погасити заборгованість (арк.25-27). Проте відповідач залишив претензію без розгляду, кошти за отриманий товар в повному обсязі не сплатив.

За таких обставин, відповідач порушив умови договору щодо строків розрахунків за одержаний товар та не здійснив його оплату в повному обсязі та в обумовлені строки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару та діючого законодавства, тому визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 01/09/12 від 01.09.2012 у розмірі 291272,34 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання за Договором, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р.

В рекомендаціях Верховного суду України від 03.04.1997р. N 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця.

Судом було з'ясовано, що позивачем було здійснено розрахунок 3% річних в сумі 36199,92 грн. та інфляційних втрат в сумі 375059,55 грн. починаючи з 02.01.2014 по 31.03.2017.

Проте, п.5.1. Договору передбачено, що оплата Товару здійснюється наступним чином: 100% оплата протягом 30 к/днів з моменту поставки товару Замовнику.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як вищевстановлено, за отриманий товар відповідач мав розрахуватися до 09 січня 2014 року, оскільки останній день строку припадає на неробочий день - 01 січня 2014 року, а перший за ним робочий день - це 08 січня 2014 року (з урахуванням перенесення робочих днів згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2013).

У абз. 2 п.4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 господарським судам роз`яснено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 03.04.2017.

У п.3.4., п.4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Також, у абз.3 п.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 господарським судам роз`яснено, що позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

До того ж, у п.5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ст.257 Цивільного кодексу України, визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, станом на день подання даного позову до суду 03.04.2017 за позовними вимогами в частині стягнення 3% річних в сумі 3046,59 грн., які розраховані за період з 09.01.2014 по 02.04.2014 сплив загальний строк позовної давності.

А також, загальний строк позовної давності сплив за вимогами про стягнення інфляційних втрат за період січень-березень 2014 в сумі 6600,89 грн.

Згідно ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п. 2.1., п. 2.2, п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 господарським судам роз`яснено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких, господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

В статті 33 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті документи, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на вищевикладені обставини, приписи закону і на те, що позивачем не доведено поважності причин пропущення позовної давності стосовно позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 3046,59 грн., які розраховані за період з 09.01.2014 по 02.04.2014 та інфляційних втрат в сумі 6600,89 грн., суд вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, у зв'язку зі спливом позовної давності.

За наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар згідно Договору, суд здійснивши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми ОСОБА_5, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що за період з 03.04.2014 по 31.03.2017 3% річних становить 32959,78 грн. та розмір інфляційних втрат за період з квітня 2014 року по березень 2017 року становить 368458,66 грн., а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 193,55 грн., суд зазначає, що нарахування 3% річних з 02.01.2014 є безпідставним, а тому в цій частині позову суд відмовляє.

Доводи позивача стосовно того, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних переривався частковим виконанням відповідачем основного зобов'язання за вказаним договором спростовано вищевикладеними обставинами та як зазначено у абз. 5 п.4.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 10390,36 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 254, 258, 261, 267, 526, 611, 612, 623-629, 631, 662, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193, ст. 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 47-49, 54, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 692690,78 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ФАРМСТАНДАРТ - БІОЛІК" (61070, м. Харків, Помірки, код ЄДРПОУ 01973452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНБІАС ФАРМА" (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгіївська, буд. 30-А, код ЄДРПОУ 33200048) основну суму заборгованості в розмірі 291272,34 грн., інфляційні втрати в розмірі 368458,66 грн., 3% річних в розмірі 32959,78 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 10390,36 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Врешті частині позову в сумі 9841,03 грн. відмовити.

Повне рішення складено 25.05.2017 р.

Суддя ОСОБА_6