Постанова № 66744317, 23.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 376/2353/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочко В.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сквирського районного суду Київської області від 26.12.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати дії управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області щодо відмови йому в перерахунку пенсії неправомірними;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області, відповідно до рішення Сквирського районного суду Київської області від 30.04.2004 по справі № 2-150/2001 за заявою ОСОБА_2, зацікавлена особа управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області про встановлення факту тривалості робочого часу під час відрядження в зону відчуження, провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з заробітку згідно довідки виданої ВАТ «Сквирка - Авто» № 172 від 22.07.2004 за відпрацьовані в зоні відчуження ЧАЕС з 03.05.1986 і тривалість робочого часу становить - 16 годин по 04.05.1986 тривалість робочого часу становить - 23 години, за період з 01.08.2004 по день постановлення рішення суду;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області здійснювати подальше нарахування пенсії ОСОБА_2 з врахуванням довідки ВАТ «Сквирка - Авто» № 172 від 22.07.2004, виданої на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 30.04.2004 по справі № 2-150/2001;

- стягнути з управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області на користь позивача 2 000, 00 грн. моральної шкоди.

Постановою Сквирського районного суду Київської області від 26.12.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області та отримує пенсію по інвалідності 2 групи в розмірі фактичних збитків, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи № НОМЕР_2.

18.11.2016 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області у Сквирському районі Київської області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до довідки № 172 від 22.07.2004, виданої ВАТ «Сквира-авто».

Листом управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області у Сквирському районі Київської області від 18.11.2016 позивачу було відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії.

Вважаючи, що відмова відповідача у перерахунку пенсії відповідно до довідки про оплату праці за роботу в населених пунктах зони відчуження Чорнобильська АЕС порушує вимоги чинного законодавства, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01.07.2000 є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, то відповідач правомірно відмовив в перерахунку пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки про заробітну плату від 22.07.2004 за № 172, у зв'язку із чим підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно до п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення).

Вказана правова норма зобов'язує осіб, які звернулися до суду з адміністративним позовом після закінчення строку, встановленого ст. 99 КАС України, подавати заяву про його поновлення.

Отже, у разі відсутності заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду суддя повинен діяти в порядку, встановленому ст. 100 КАС України, тобто залишити такий адміністративний позов без розгляду, з посиланням на те, що особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку, що передбачено ч. 3 ст. 155 КАС України.

Судом першої інстанції не було постановлено ухвали про поновлення строку звернення до суду.

При цьому, позовні вимоги за період з 01.08.2004 по 07.06.2016 (з урахуванням дати звернення до суду 08.12.2016), які заявлені поза межами строку звернення до суду, з урахуванням вищезазначених вимог КАС України та відсутності ухвали про поновлення строку звернення до суду підлягають залишенню без розгляду.

Стосовно позовних вимог за період з 08.06.2016 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п.1 цього Порядку визначено механізм обчислення пенсій по інвалідності що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Згідно з пп. 4 п. 3 даного Порядку у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4. Якщо дні роботи припали на вихідні і святкові дні, розрахунок заробітної плати проводиться у такому ж порядку, як і за роботу у робочі дні, а доплата за вихідні і святкові дні, нарахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням установленої кратності додається до суми обчисленої заробітної плати.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищень посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Фактична заробітна плата за роботу в зоні відчуження, з якої визначається пенсія складається з грошової виплати за перебування у резерві в стані бойової готовності та одноразової винагороди відповідно до наказу МВС СРСР від 26.05.1986 № 0149.

Абзацом першим пункту 1 наказу МВС СРСР від 17.05.1986 № 0149 «Про додаткові виплати особистому складу органів та внутрішніх військ МВС СРСР, які зайняті на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», було наказано, зокрема, міністру внутрішніх справ Української PCP дозволяти, за погодженням з головою Урядової комісії з ліквідації аварії, здійснювати у виняткових випадках оплату праці робітників, службовців, а також призваних на збори військовозобов'язаних, що зайняті на особливо важливих і відповідальних роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській AEC у III зоні небезпеки у 5-кратному розмірі у порівнянні зі встановленими чинним законодавством нормами, у II зоні - у 4-кратному розмірі, у І зоні - у 3-кратному розмірі.

Відповідно до листа Мінпраці, Мінчорнобиля та Мінфіну України від 29.10.1992 № 09-3751/1032/3к/13-412/308 в разі, якщо робота в зоні відчуження оплачена невірно, без урахування урядових рішень, то повинен бути здійснений перерахунок заробітної плати згідно із законодавством. При цьому, визначена таким чином заробітна плата не індексується, не виплачується, а тільки враховується при нарахуванні пенсії.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 09.06.1995 № 224/8.13 передбачено, що підприємства і організації в разі неправильної оплати праці в зоні відчуження повинні зробити перерахунок заробітної плати особам, які в 1986-1987 роках брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач може перевірити лише обґрунтованість видачі довідки, а не її зміст, який в даному випадку він необґрунтовано поставив під сумнів.

Також, колегія суддів зазначає, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 30.04.2004 встановлено факт, що ОСОБА_2 перебував у відрядженні 03.05.1986 в м. Прип'яті Київської області, і тривалість його робочого часу за час цього відрядження становила 16 годин в зоні відчуження та 04.05.1986 перебував у відрядженні в м. Прип'яті Київської області та в с. Новошепеличі Чорнобильського району Київської області, і тривалість його робочого часу за час цього відрядження становила 24 години, із яких 23 години в м. Прип'яті Київської області та 1 годину в с. Новошепеличі Чорнобильського району Київської області в зоні відчуження.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відмова управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області у перерахунку позивачу пенсії по інвалідності, з урахуванням довідки ВАТ «Сквирка - Авто» № 172 від 22.07.2004 про оплату праці за роботу в населених пунктах зони відчуження є необґрунтованою та протиправною, оскільки дана довідка була видана на підставі рішенням Сквирського районного суду Київської області від 30.04.2004 (справа № 2-150/2001), де було підтверджено участь позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, нарахування заробітної плати.

При цьому, колегія суддів вважає, що вимога позивача про зобов'язання відповідача забезпечити виплату пенсії в подальшому задоволенню не підлягає, оскільки вона не відповідає можливим способам захисту у зв'язку з тим, що в силу положень КАС України, судовому захисту підлягає порушене право. Крім цього, суд не може вирішувати питань щодо правовідносин які будуть існувати в майбутньому.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2 000, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту цієї норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом ч. 1 ст. 70 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування пенсійного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив її скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 122, 183-2, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Сквирського районного суду Київської області від 26.12.2016 скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії за період з 01.08.2004 по 07.06.2016 залишити без розгляду, а позовні вимоги ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, починаючи з 08.06.2016 задовольнити.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області щодо відмови ОСОБА_2 в перерахунку пенсії.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі Київської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з заробітку в зоні відчуження згідно довідки ВАТ «Сквирка - Авто» № 172 від 22.07.2004, починаючи з 08.06.2016, з урахування вже виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.