Рішення № 66736561, 25.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 757/18346/15-ц Головуючий у І інстанції - Писанець В.А.

Провадження № 22-ц/796/2688/2017 Доповідач - Андрієнко А.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Гарматюк О.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коптелова Оксана Ростиславівна, про визнання договору в частині недійсним та визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7, приватний нотаріус КМНО Коптелова О.Р., в якому просила:

- визнати договір-купівлі продажу квартири від 14.05.2003 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7, посвідчений ПН КМНО КоптелевоюО.Р., зареєстрований в реєстрі за №1730, недійсним в частині покупця ОСОБА_2;

- визнати ОСОБА_3 покупцем вказаної квартири за зазначеним договором;

- визнати за ОСОБА_3, право власності на зазначену квартиру;

- зобов'язати виконавчу службу виконати відповідні дії для виконання рішення суду;

- зобов'язати державну реєстраційну службу України перереєструвати квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_3;

- зобов'язати приватного нотаріуса КМНО Коптелеву O.P. внести зміни в частині покупця в договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за №1730 від 14.05.2003 року, замінити покупця ОСОБА_2 на ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у 2003 році вона вирішила придбати квартиру за свої власні кошти для поліпшення умов свого проживання та своєї сім'ї. У зв'язку з чим 14.05.2003 між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (адреса на час подання позову змінена на: АДРЕСА_1), посвідчений приватним нотаріусом КМНО Коптелевою О.Р. Враховуючи те, що на той час вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_12 та наявність складних родинних відносин із його сім'єю, для уникнення в подальшому можливих майнових спорів щодо квартири було прийнято рішення про формальне зазначення покупцем у договорі її сина - ОСОБА_2, якому на момент укладення і підписання договору виповнилося 19 років, який знаходився на її повному матеріальному утриманні та не мав доходів. Зазначила, що формальне зазначення покупцем у договорі купівлі-продажу її сина не відповідало дійсності, оскільки фактичним покупцем за договором була виключно вона. У 2012 році відповідач видав нотаріально посвідчену довіреність на матір позивача - ОСОБА_13, якою було уповноважено останню подарувати позивачу спірну квартиру. В подальшому позивач випадково дізналася про те, що відповідач анулював вказану довіреність. На прохання позивача внести зміни до договору купівлі продажу квартири в частині дійсного покупця відповідач відмовив та зазначив, що він не має наміру повертати їй квартиру, а тому позивач була змушена звернутись до правоохоронних органів по факту заволодіння чужим майном шляхом шахрайства. Наразі за вказаним фактом відкрито кримінальне провадження, у якому позивач визнана потерпілою. Посилаючись окрім зазначеного, на те, що відповідач ніколи не проживав у спірній квартирі та не сплачував комунальні послуги, просила позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири від 14.05.2003 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7, посвідчений ПН КМНО КоптелевоюО.Р., зареєстрований в реєстрі за №1730, недійсним в частині покупця ОСОБА_2 Визнано ОСОБА_3 покупцем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу квартири від 14.05.2003 року, укладеним між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7, посвідчений ПН КМНО Коптелевою О.Р., зареєстрований в реєстрі за №1730. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не було прийнято до уваги пояснення відповідача та не було належним чином досліджено та оцінено докази відповідача. Судом не було застосовано позовну давність, про застосування якої він просив у заяві про скасування заочного рішення.

В суді апеляційної інстанції апелянт та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_3 та її представник просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.05.2003 між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено доповнення до договору про намір від 30.03.2003 № 1910, за яким сума завдатку збільшилась на 16 050 грн., еквівалент 3000 доларів США, загальна сума завдатку становить 24 015 грн., еквівалент 4500 доларів США., підписання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 переноситься на 15.05.2003.

14.05.2003 між сином позивача - відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (адреса на час подання позову змінена на: АДРЕСА_1), посвідчений приватним нотаріусом КМНО Коптелевою О.Р.

Відповідно до розписки від 14.05.2003 ОСОБА_7 отримала від позивача грошові кошти в сумі 276 900 грн., що еквівалентно 52 250 доларів США, відповідно до договору НОМЕР_1 за продану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В період з 2002 року по 2012 рік відповідачем видавалися нотаріально посвідчені доручення та довіреності на ім'я позивача, зокрема, з приводу управління та розпорядження усім належним йому на праві власності майном, в тому числі спірною квартирою.

Згідно із довіреністю від 13.05.2012, посвідченою приватним нотаріусом ОСОБА_14, ОСОБА_2 уповноважив свою бабусю ОСОБА_13 подарувати від його імені матері - ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, згодом ця довіреність ОСОБА_2 була анульована.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач надала достовірні докази того, що квартира АДРЕСА_1 була у 2003 році придбана за її кошти.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна із наступних підстав.

Відповідно до ст.. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Позивач зазначила, що фактично вона платила гроші за купівлю спірної квартири , оскільки відповідачу було лише 19 років і він таких коштів не мав та не міг мати.

Відповідач пояснив, що кошти на придбання квартири йому подарував частково його дідусь, а частково дав батько, який є іноземцем, жив весь час за кордоном та дав йому кошти щоб він мав своє житло, а так як він був ще молодим , то передав ці гроші матері, яка дійсно передавала їх від його імені продавцю квартири ОСОБА_7

Відповідач зазначив, що позивач не мала власних коштів на придбання квартири, так як вироком Долгинцевського районного суду м.Кривий Ріг від 2 березня 2001 року була засуджена та з неї цим вироком суду було стягнуто 150 000 гривень.

Таким чином, жодна із сторін на думку колегії суддів не надала належних та достовірних доказів того, що квартира куплена саме за його кошти.

Разом із тим як вбачається із матеріалів справи ( а.с.243) відповідач, звертаючись із заявою про скасування заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2016 року просив про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачу з самого моменту придбання квартири, а саме з 14.05.2003 року було відомо, що квартира куплена на ім'я ОСОБА_2, до суду з даним позовом вона звернулася лише у травні 2015 року, тобто через 12 років, пропустивши без поважних причин строк позовної давності.

Як вбачається із ухвали суду від 12 липня 2016 року Печерським судом міста Києва було скасовано заочне рішення по справі ( а.с.5) та ухвалене нове рішення від 10.10.2016 року, тобто заява про застосування строку позовної давності подана відповідачем до ухвалення рішення суду, однак, судом цей строк , на думку колегії суддів, безпідставно не застосовано.

Відповідно до ст.. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.. 267 ч.3-4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позивачу з моменту придбання спірної квартири було достовірно відомо, хто зазначений покупцем цієї квартири та хто є її власником.

Однак, протягом 12 років вона не ставила питання про визнання правочину в частині покупця недійсним.

Посилання позивача на ту обставину, що відповідачем їй постійно видавалися довіреності на право вчинення дій щодо квартири АДРЕСА_1 і тому вона вважала, що її право до 2012 року не порушувалося відповідачем, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки довіреність не породжує право власності на квартиру, а лише уповноважує діяти в інтересах власника та на його користь.

Судом встановлено, що позивач неодноразово представляла в судових інстанціях відповідача саме як власника квартири і визнавала за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, що свідчить про її обізнаність про порушення її права, однак, вона не зверталася протягом 12 років за його захистом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено без поважних причин строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем до постановлення рішення суду, а тому рішення суду першої інстанції повинно бути скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог із цих підстав повинно бути відмовлено.

Керуючись ст..ст. 303, 307, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коптелова Оксана Ростиславівна, про визнання договору в частині недійсним та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: