Ухвала суду № 66736483, 23.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 757/30418/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Остапчук Т.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5387/2017 Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Желепи О.В.

суддів: Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі: Дука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивачка звернулася до суду з позовом про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон та з урахування уточнених позовних вимог, просила суд надати дозвіл їй на виїзд за кордон з дитиною ОСОБА_3, без згоди батька дитини ОСОБА_4, до Італійської Республіки з 15 травня 2017 р. по 31 серпня 2017 р.

В обґрунтування позову зазначила, що відповідач відмовляє в наданні згоди на виїзд дитини за кордон для відпочинку та оздоровлення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.03.2017 року позов ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України - залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В скарзі посилався на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Судом не враховано, що батько дитини ОСОБА_4 ухиляється від участі у вихованні дитини та не бере участі у її матеріальному забезпеченні, зокрема ухиляється від сплати аліментів, розмір яких визначений рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2016 року. Також вказував, що відповідач не виконує умови затвердженої мирової угоди, якою затверджено спосіб участі батька у спілкуванні з донькою. Судом не надано оцінку тому, що з початку 2016 року відповідач відмовляється надати нотаріально посвідчену заяву на виїзд дитини за кордон у супроводі матері. Ухвалюючи рішення в даній справі, суд зобов'язаний був взяти до уваги права дитини, застосувавши інші норми матеріального права, які забезпечують реалізацію прав дитини та зобов'язують батьків діяти в інтересах дитини, а саме ч. 2, 4 ст. 150 СК, ч.1 ст. 152 СК, ч. 1, 2 ст. 155 СК, ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 1 ст. З Конвенції про права дитини, ч, 2 ст. 9 Конвенції про права дитини.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав.

Представник відповідача доводи скарги заперечувала.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно даних свідоцтва про народження ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками є: батько ОСОБА_4, мати ОСОБА_2,

Батьки дитини спільно не проживають, дитина проживає разом з матір'ю.

Ухвалою Печорського районного суду м. Києва від 19.08.2016р. затверджено мирову угоду між сторонами про визначення способу участі у вихованні дитини та проведення першої половини літніх канікул визначено за батьком.

Згідно п. 4 Мирової угоди Сторони дійшли згоди, що з метою оздоровлення дитини, розвитку її здібностей, ознайомлення її з культурою інших народів та країн, необхідності лікування, не перешкоджати дитині вільно користуватися своїми правами щодо вільного пересування як в Україні, так і поза нею, а так само правом дитини виїжджати за межі країни та повертатися в неї (право дитини передбачено ч.2 ст. 10 Конвенції про права дитини).

В п. 5 мирової угоди зазначено, що з метою створення для дитини належних умов для реалізації її прав, зазначених в п.4 цієї Мирової угоди у святкові, неробочі дні та у канікулярний період, батьки надають один одному у розумний строк відповідні дозволи та документи, передбачені чинним законодавством України, наявність яких є обов'язковою умовою для виїзду дитини за межі України (а.с.68-71).

Залишаючи позов без задоволення суд виходив з того, що під час судового розгляду не було встановлено вчинення відповідачем перешкод у виїзді дитини за кордон. В 2016 року відповідачем надані згоди на виїзд дитини за кордон (а.с. 106, 144). Крім того позивачкою не надано суду доказів невиконання відповідачем мирової угоди в цій частині.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про ненадання позивачем достатніх доказів про порушення відповідачем прав дитини на виїзд за кордон у супроводі матері відповідають цим обставинам та наявним в справі доказам.

Доводи апеляційної скарги в частині ухилення від участі у вихованні дитини та не виконання рішення суду про стягнення аліментів відповідачем правового значення для вирішення даного спору не мають . Також колегія суддів враховує те, що уточнюючи позовні вимоги позивачка просила суд надати дозвіл їй з дитиною ОСОБА_3 без згоди батька дитини ОСОБА_4 на поїздку за кордон, до Італійської Республіки з 15 травня 2017 року по 31 серпня 2017 року, в тому числі і в той період, коли за мировою угодою батько дитини має право на спілкування з дочкою .

Посилання в апеляційній скарзі на не вірне застосування норм матеріального права є безпідставним, а суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, вірно виходив з його недоведеності, та відсутності доказів перешкоджання ОСОБА_3 у виїзді дочки за кордон. Крім того в судовому засіданні апеляційного суду, представник відповідача повідомила суду, що дитина на даний час, зі слів батька перебуває в Італійській республіці, куди за попереднім дозволом виїхала і до України так і не поверталась . Вказані пояснення представником позивача спростовані не були.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність постановленого рішення не впливають.

Суд першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно з'ясував обставин справи, надав належну оцінку поясненням сторін та доказам по справі.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: