Ухвала суду № 66736479, 23.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 756/2965/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Великохацька В.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3650/2017 Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 06.11.2009 року вона працювала керівником Дерматологічного центру клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами.

Наказом головного лікаря клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами від 28.01.2016 року №К-31 ОСОБА_1 була звільнена з посади керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, у зв'язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п.3 ст.36 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо порядку звільнення працівників, наказ про звільнення прийнято з численними порушеннями, він є незаконним та необґрунтованим, грубо порушує права працівника.

З цих підстав позивач просила суд скасувати наказ №К-31 від 28.10.2016 року про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України, поновити її на роботі на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами з 01.02.2016 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10395,37 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи по суті позивач неодноразово подавала заяви про збільшення розміру позовних вимог та просила суд скасувати наказ №К-31 від 28.10.2016 року про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України, поновити її на роботі на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами з 01.02.2016 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 114141,96 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2017 року позов ОСОБА_1 до Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задоволено.

Скасовано наказ клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами №К-31 від 28 січня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами з 01 лютого 2016 року.

Стягнуто з клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 114611 (сто чотирнадцять тисяч шістсот одинадцять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.

Стягнуто з клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами судовий збір у сумі 2799 (дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 71 (сімдесят одна) копійка, в дохід держави.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку у межах суми платежу за один місяць у розмірі 9864 (дев'ять тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 12 (дванадцять) копійок.

Крім того ухвалою Оболонського районного м. Києва від 24 лютого 2017 року відмовлена Клінічній лікарні «Феофанія» Державного управління справами в задоволенні заяви про роз'яснення та відстрочення виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Посилався на те, що в рішенні суд невірно застосував норми законодавства про працю. Відповідач повністю виконав вимоги ст. 49-2 КЗпП України, щодо попередження про можливі зміни істотних умов праці. Судом не враховано , що при проведенні реорганізації Дерматологічний центр відповідача було реорганізовано в Центр Дерматологічної-хірургії та Дерматології і відповідно були поставленні нові завдання та вимоги до керівника центру, змінилась посада та кваліфікаційні вимоги до керівника центру з «керівника центру, лікар -дерматовенеролог» на «керівник центру лікар-хірург». У зв'язку із такими змінами адміністрація відповідача запропонувала надати кваліфікаційне підтвердження того що позивач може виконувати хірургічні втручання, як лікар-хірург, про те такого підтвердження позивач не надала, посаду «керівник центру, лікар-хірург» зайняти не може оскільки не має хірургічної спеціалізації. Інших вакантних керівних посад, на які могла б претендувати позивач у відповідача не було. Тому позивачу тричі (акти від 25.12.2015, 27.01.2016, 19.01.2016 р) були запропоновані посади лікаря дерматовенеролога в цьому ж відділенні, від якої позивач відмовилась. Зазначив, що ухвалюючи рішення суд на свій розсуд тлумачить норми КЗпП, де встановлює що позивач не була повідомлена за два місяці, і позивач не була ознайомлена з планом реорганізації. Позивач була ознайомлена попередженням 28.10.2015 року, також їй надавався для ознайомлення новий проект штатного розпису. У зв'язку з тим, що відповідно до ч.6 п.6.1 р.6 Положення про Клінічну лікарню «Феофанія» ДУС, затвердження штатного розпису належить до виключної компетенції Державного управління справами, погодження та затвердження має особливості та потребують певного часу для затвердження, тому введення в дію штатного розпису на 2016 рік з реорганізованими центрами та відділеннями вступило в силу 01.02.2016 року. Позивач була звільнена, та отримала заробітну плату в повному обсязі до 29.01.2016 року, в останній день дії старого штатного розпису, адже новий штатний розпис був введений в дію 01.02.2016 року. Ухвалюючи рішення суд прийшов до висновку, що змінилась тільки назва центру. Однак з такими висновками не можна погодитись, адже дерматологія і дерматолого-хірургія це зовсім різні поняття, та взагалі при реорганізації ставляться більш ширші функції які покладені були на центр дерматолог-хірургії та дерматології та його керівника, які за своїми кваліфікаційними можливостями Позивач вирішувати як керівник центру не могла. На думку апелянта суд неправомірно стягнув заробітну плату, оскільки позивач не працювала та моральну шкоду, яку остання не довела.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримав.

Представник позивача та сама позивач доводи скарги заперечували.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги. суд вважав встановленими такі обставини.

ОСОБА_1 з 06.11.2009 року працювала керівником Дерматологічного центру клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами (а.с.11-12 т. 1).

Наказом головного лікаря клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами від 28.01.2016 року №К-31 ОСОБА_1 була звільнена з посади керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, у зв'язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п.3 ст.36 КЗпП України (а.с. 10 т. 1).

27.10.2015 року начальником відділу кадрів клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами ОСОБА_2 в присутності голови профкому ОСОБА_3 колективу Дерматологічного центру було надано письмове попередження, що у зв'язку з введенням нового штатного розпису з 01.01.2016 року (наказ №62 від 26.10.2015 року) співробітники, відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України, попереджаються за два місяці про можливе вивільнення з роботи у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності або штату працівників (а.с.21-22 т. 1). ОСОБА_1 пояснила суду, що на прохання ознайомити її та колектив Дерматологічного центру з наказом щодо його реорганізації начальник відділу кадрів ОСОБА_2 відповіла відмовою.

З матеріалів справи вбачається, що попередження було надруковане не на бланку клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами, без дати, печатки та підпису начальника відділу кадрів.

27.11.2016 року головний лікар клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами ОСОБА_4 направив на адресу тимчасово виконуючого обов'язки керівника Державного управління справами ОСОБА_5 №1-02/2570 пропозицією щодо отримання дозволу на внесення змін до структури та штатного розпису клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами з 01.01.2016 року.

25.12.2015 року начальник відділу кадрів запропонувала позивачу погодитись на роботу з новими умовами праці, проте відповідного наказу знову не надала, пояснити позивачу нові умови праці вона не змогла, у зв'язку з чим позивач відмовилась підписувати будь-які документи з цього приводу. Дозвіл на реорганізацію було надано тимчасово виконуючим обов'язки керівника ДУС ОСОБА_5 лише 19.01.2016 року, а зміни у структурі та штатному розписі були запроваджені з 01.02.2016 року. Відповідно до запрошення №20 від 27.01.2016 року профспілковий комітет клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами розглядав питання реорганізації Центру дерматовенерології 27.01.2016 року, на якому було погоджено звільнення позивача з посади керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, та пропонувалася посада лікаря-дерматовенеролога.

Як вбачається з матеріалів справи, в наказі №К-31 від 28.01.2016 року про звільнення ОСОБА_1 зазначено, що позивача було попереджено за два місяці про можливе вивільнення з роботи та пропонувалася посада лікаря-дерматовенеролога відповідно до актів від 28.10.2015 року, 25.12.2015 року та 27.01.2016 року. Однак, план реорганізації було затверджено лише 19.01.2016 року.

З листа головного лікаря клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами №1-02/2570 від 27.11.2015 року щодо отримання дозволу на внесення змін до структури та штатного розпису з 01.01.2016 року вбачається, що реорганізація Дерматологічного центру не передбачає будь-якого штатного скорочення щодо лікарських ставок, лише зміну назви на «Центр дерматохірургії та дерматології».

25.01.2016 року позивачу стало відомо, що зміни штатного розкладу вже затверджені Державним управлінням справами, згідно з якими керівником Дерматологічного центру буде хірург на 1/2 ставки.

Отже, реорганізація стосувалася лише заміни керівника дерматологічного центру - лікаря-дерматолога на лікаря-хірурга в кількості Ѕ штатних посад, в той час як штатних лікарів-дерматовенерологів залишилося 3 штатних одиниці, як і було в штатному розписі з 2012 році.

Крім того, введення в дію нового штатного розпису не призвело до будь-яких змін в організації діяльності та роботи працівників за спеціальностями та професіями, в тому числі й працівників розформованого Дерматологічного центру, в якому позивач працювала до звільнення.

Судом встановлено, що 27.10.2015 року начальником відділу кадрів Дерматологічного центру ОСОБА_2 було надано письмове попередження, що у зв'язку з введенням нового штатного розпису з 01.01.2016 року (наказ №62 від 26.10.2015 року) співробітники відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України попереджаються за два місяці про можливе вивільнення з роботи в зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату працівників.

Проте позивач була звільнена не за п.1 ст. 40 КЗпП України а за п.6 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з відмовою продовжити роботу зі зміненими умовами праці.

Суд першої інстанції виходив із того, що у позивача не відбувались зміни істотних умов праці, а фактично внаслідок реорганізації було скорочено її посаду та запроваджено іншу посаду на яку позивач не могла претендувати за рівнем своєї кваліфікації, тобто звільнення за п.6 ст.36 КЗпП України є неправомірним, а наказ №К-31 від 28.01.2016 року про звільнення ОСОБА_1 незаконним. Суд також встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 114611,68 грн. та 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Виходячи з наявних в матеріалах справи письмових доказів, вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог відповідає цим обставинам та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги з приводу не вірного застосування судом норм матеріального права та посилання на правомірне звільнення позивача з дотриманням всіх норм трудового законодавства, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Судом першої інстанції досліджено та встановлено, що Відповідачем з 1 лютого 2016 року була проведена реорганізація. Внаслідок такої реорганізації посада Позивача була скорочена (виведена зі штатного розкладу).

Про зазначене свідчить:

Наказ №62 від 26.10.2015 року про реорганізацію та продовження роботи працівників у зв'язку зі змінами істотних умов праці;

- Попередження про можливе вивільнення у зв'язку з введенням в дію нового штатного розпису з 01.01.2016 без номера та дати (було пред'явлене Позивачу 28.10.2015);

Акт від 28.10.2015 року «Про відмову від запропонованої посади» у зв'язку із введенням посади «керівника дерматологічного центру, лікаря-хірурга»;

- Акт від 25.12.2015 року «Про відмову від запропонованих вакансій», де зазначено, що 28.10.2015 року Позивач була попереджена про можливе звільнення з роботи;

Акт від 27.01.2016 року «Про відмову від запропонованої посади» у зв'язку зі змінами у структурі та штатному розписі з 01.02.2016 року;

Фактично, посада Позивача була скорочена без видання відповідного наказу про скорочення та введення нової посади.

Виходячи з матеріалів справи та пояснень Скаржника, слід звернути увагу, що під час здійснення реорганізації Відповідач замінив посаду Керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога на посаду Керівника Дерматологічного центру, лікаря-хірурга.

Така заміна не може вважатись зміною назви посади, а є заміною кваліфікаційних та професійних вимог до посади, а отже є заміною самої посади. В цьому разі посада Керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога мала бути виведена зі штатного розпису, а посада Керівника Дерматологічного центру, лікаря-хірурга введена до штатного розпису з дотриманням всіх вимог трудового законодавства щодо звільнення працівника внаслідок скорочення.

Такі зміни не є зміною істотних умов праці, передбачених ст.32 КЗпП України, а є реорганізацією штату, яка супроводжується змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При цьому Відповідачем не враховано, що відповідно до ст. 32 КЗпП України при змінах в організації праці та виробництва (а саме: систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших) у працівника зберігається можливість працювати за тією ж спеціальністю, кваліфікацією і посадою.

Запропонована Позивачеві посада лікаря-дерматовенеролога не є продовженням роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Позивач не відмовилась від продовження роботи, а не могла обіймати нову посаду, оскільки її посада була скорочена.

Таким чином, наказ №К-31 від 28.01.2016 року про звільнення Позивача за п. 6 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із зміною існуючих умов праці та відмовою працівника від продовження роботи у нових умовах, виданий без належних підстав, є незаконним та має бути скасований, а позивач поновлена на роботі.

Доводи скарги про те, що суд не перевірив чи працювала позивач, а тому помилково стягнув заробітну плату, колегія суддів не приймає, так як відповідно до ч,2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вказана норма передбачає стягнення заробітної плати в разі поновлення працівника на роботі, незалежно від того чи виконував він в період вимушеного прогулу свої обов'язки.

Доводи скарги про недоведеність вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів також не приймає.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Законодавець не передбачає конкретних методів доказування наявності та розміру моральної шкоди, а тому вона підлягає з'ясуванню з урахуванням матеріалів справи, пояснень особисто позивача та показів свідків, а також конкретних обставин щодо незаконності наказу про звільнення і доведеності заподіяння такої шкоди.

Позивач є лікарем вищої категорії, кандидатом медичних наук, доцентом, членом Європейської Академії Дерматології та Венерології, експертом Європейського бюро ВОЗ, зі стажем роботи за фахом 34 роки. Позивач має низку нагород за професійну діяльність (дві грамоти за час роботи в КЛ «Феофанія» в 2013 та 2015р), неодноразово проходила стажування за кордоном (резюме додається). За час робот жодних адміністративних стягнень не має.

В 2009 році Позивач очолила новостворений Дерматологічний центр в КЛ «Феофанія», здійснювала підбір та навчання персоналу, напрацьовувала та запроваджувала в Україні новітні медичні методики та протоколи. Незаконним звільненням Відповідач зруйнував всі здобутки та плани Позивача, зганьбив професійне ім'я Позивача.

Враховуючи, що після незаконного звільнення з роботи Позивач на даний час ніде не працює, цілком очевидно, що Відповідач позбавив її єдиного фінансового джерела для існування.

Втрата роботи і постійного джерела доходів вимагають від Позивача додаткових зусиль для організації життя та життя членів родини. У зв'язку з незаконним звільненням з роботи Позивач втратила душевний спокій та впевненість в завтрашньому дні. В неї погіршилося самопочуття, вона постійно відчуває приниження та тривогу за своє майбутнє та майбутнє своєї сім'ї, і це тримає її у постійній напрузі. Вона змушена давати пояснення родичам, друзям та колегам: чому вона втратила роботу, постійно виправдовуватись без вини.

В результаті незаконного звільнення втратила нормальні життєві зв'язки, порушився звичайний розпорядок її життя.

Таким чином з урахуванням обставин даної справи, періоду порушення трудових прав позивача, її особи, колегія суддів приходить до висновку, що визначений судом розмір відшкодування в сумі 5 000 грн. відповідає встановленим обставинам, та засадам розумності і справедливості.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: