Ухвала суду № 66736446, 11.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/898/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/4704/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.,

при секретарі: Горбачовій І.В.

за участю: представника ПАТ «Банк Фінанси та кредит»- Семенчук В.Ю.

представника заявника ОСОБА_5

представника ВПВР Департаменту ДВС МЮУ - Гуріна Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційними скаргами представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5 та представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Юрчик Інни Олександрівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року

в справі за скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_7 на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року заявник звернувся з вищевказаною скаргою. Та ставив питання про визнання рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 23.12.2015 року неправомірною, визнання неправомірною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 23.12.2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження №49719547 та зобов'язання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. прийняти до виконання виконавчий лист № 2-2655/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10475113,19 гривень, судових витрат та відкрити виконавче провадження №49719547.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року в задоволені скарги було відмовлено.

12 жовтня 2016 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року скасовано та передано питання на новий розгляд, до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року скаргу було задоволено.

Визнано неправомірним рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження №49719547 від 23.12.2015 року.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №49719547 від 23.12.2015 року з примусового виконання виконавчого листа №2-2655/11, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 13.05.2014 року про стягнення коштів з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит.

Зобов'язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2655/11, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 13.05.2014 року про стягнення коштів з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, представником ОСОБА_7 - ОСОБА_5 та представником Департаменту державної виконавчої служби МЮУ - Юрчик І.О. подано апеляційні скарги, з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Представник ОСОБА_7 - ОСОБА_5 ставив питання про скасування ухвали суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні скарги у повному обсязі.

Представник Департаменту державної виконавчої служби МЮУ - Юрчик І.О. ставив питання про скасування ухвали суду та відмову у задоволенні скарги у повному обсязі.

Представник ОСОБА_7 - ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги Департаменту державної виконавчої служби МЮУ - Юрчик І.О. не заперечував.

Представник Департаменту державної виконавчої служби МЮУ - Юрчик І.О. у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5 не заперечував.

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заперечував проти апеляційних скарг та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника Департаменту державної виконавчої служби МЮ України - Юрчик І.О. підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції за наслідками розгляду справи дійшов висновку, що заявником не пропущено строк для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, ним виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання, у зв'язку з чим строки переривалися, а тому постанова від 23.12.2015 року підлягає скасуванню, а державний виконавець зобов'язаний вчинити дії щодо відкриття даного виконавчого провадження та виконання судового рішення

З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2012 року Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_10, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги задоволено.

13.05.2014 року Шевченківським районним судом м. Києва заявнику було видано виконавчий лист у справі №2-2655/11 про солідарне стягнення коштів з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», який було 14.07.2014 року пред'явлено до виконання до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області.

14.07.2014 року заступник начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області виніс постанову у виконавчому провадженні №44009815 про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, повторно виконавчий лист міг бути пред'явлений до виконання до 14.07.2015 року.

13.07.2015 року заявником було пред'явлено до виконання виконавчий лист у справі №2-2655/11 до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

Тобто повторне звернення заявника з заявою про відкриття виконавчого провадження здійснено стороною в межах річного строку визначеного законодавством для пред'явлення виконавчого документу до виконання.

Однак, 15.07.2015 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України виніс постанову у виконавчому провадженні №48167395 про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

У подальшому починаючи з жовтня 2015 року по грудень 2015 року заявником неодноразово здійснювалися заходи щодо подання заяви про відкриття виконавчого провадження, однак головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України виносилися постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині того, що заявником не пропущено строк для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки, виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання, у зв'язку з чим строки переривалися, а тому постанова від 23.12.2015 року підлягає скасуванню. А, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: пред'явленням виконавчого документа до виконання, згідно п.1 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про виконавче провадження».

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони (ч.2, ч. ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відтак, колегія суддів вважає, доводи апеляційної скарги представника Департаменту ДВС МЮ України в частині того, що зазначений виконавчий лист може бути прийнятий державним виконавцем до виконання лише за наявності судового рішення щодо поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не ґрунтується на нормах діючого законодавства, а саме ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» та наявних в матеріалах справи зазначених вище доказів.

За правилами ст. 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Звернення стягувача по даній справі відбувалося в межах строку, що також підтверджено висновками суду першої інстанції.

У той же час, колегія суддів вважає такими, що знайшли своє підтвердження у ході апеляційного розгляду справи доводи апеляційної скарги в частині зобов'язання державного виконавця вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа.

Так, суд першої інстанції зобов'язуючи державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження, не взяв до уваги положення пункту 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах». Відповідно до якого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.

Виходячи зі змісту ст. 387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

При цьому, суд законодавчо не наділений повноваженнями щодо зобов'язання зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5 є те, що суд першої інстанції не перевірив наявності доказів та підстав про звільнення скаржника від доказування. Хоча, скаржник надав суду лише власні, ніякими доказами не підтверджені, міркування, які суд, всупереч ЦПК України прийняв без жодного обґрунтування та перевірки.

Колегія суддів вважає, що дані доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах діючого законодавства. Вказуючи в апеляційній скарзі на зазначені вище доводи як на підтвердження заперечень, скаржник доказів на їх підтвердження не надав. Хоча у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А відтак, вони не можуть бути підставою для скасування ухвали з підстав визначених положеннями ст. 311, 312 ЦПК України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги представника Департаменту державної виконавчої служби МЮУ - Юрчик І.О. частково знайшли своє підтвердження у ході розгляду, а відтак ухвала суду в частині задоволення вимог про зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2655/11 підлягає скасуванню з постановленням в цій частині судового рішення, про відмову у задоволенні цих вимог.

У іншій частині ухвала суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 311, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - ЮрчикІнни Олександрівни задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року скасувати в частині задоволення вимог щодо зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2655/11, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 13.05.2014 року про стягнення коштів з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит, відмовивши в задоволенні цих вимог.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: