Ухвала суду № 6673502, 28.10.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя першої інстанції – Шальєва В.А.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

28 жовтня 2009 року справа № 2а-7171/09/0570

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Сухарька М.Г.

Білак С.В.

при секретарі судового засідання Безруковій В.М. за участю представників: від позивача: Сулімова С.О. – довіреність від 15.04.09р. від відповідача: Малєєва Т.С. – довіреність від 30.03.09р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2009р. у справі №2а-7171/09/0570 (суддя Шальєва В. А. ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс" до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку   про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2009р. по справі №2а-7171/09/0570 задоволенні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс" до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку, внаслідок чого визнано протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000062330/0, прийняте Державною податковою інспекцією у м. Харцизьку 16.04.09р., про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс" бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за липень 2008р. на 54103грн.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи Державна податкова інспекція у м. Харцизьку просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях та під час апеляційного розгляду справи проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питання правових відносин з ТОВ «Векта», за період з 01.06.08р. по 31.07.08р., за результатами якої складений акт від 15.11.2006р. № 1299/23-6/33013100 та прийнято податкове повідомлення-рішення № 942/23-3/31649644 від 14.04.09р., яким позивачеві згідно підпункту “б” п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2008р. на 54103грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття наведеного рішення послужив висновок податкового органу про те, що позивачем в порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.2 «а» п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) до складу податкового кредиту у червні 2008р. включена сума ПДВ – по ТОВ «Векта», яка не підтверджена перевіркою до виробника, в результаті чого завищено податковий кредит за червень 2008р. та бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок за липень 2008р. у розмірі 54103грн.

З п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що податковий кредит це - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За вимогами п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції, чинної у спірний період) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1.п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” ).

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, врегульовано п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 наведеного Закону ( в редакції, чинною у спірний період) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 Закону України „Про систему оподаткування” платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Законом України „Про податок на додану вартість” введено непрямий податок на додану вартість, запровадження якого не повинно впливати на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання.

Згідно із цим Законом, яким визначено ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов’язок щодо визначення об’єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку – продавця товару.

Обов’язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку – покупця.

Закон України „Про податок на додану вартість” не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку – покупця товару (послуг) за правильність визначення платником податку – продавцем об’єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Із змісту пункту 1.8 ст. 1 наведеного Закону вбачається, що „бюджетне відшкодування” – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом. Нормами Закону України „Про податок на додану вартість” не передбачений обов’язок покупця товару – платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару ПДВ безпосередньо до державного бюджету, тому доводи податкового органу щодо обов’язку платника податку – покупця товару доводити надмірну сплату ПДВ саме до державного бюджету, є такими, що не відповідають встановленому законодавчо механізму справляння цього виду податку.

За приписами п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на отримання суми бюджетного відшкодування пов’язано з фактичною сплатою податку на додану вартість у складі ціни товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (послуг).

Факт отримання позивачем продукції від ТОВ “Векта” та сплати позивачем суми податку на додану вартість у попередніх податкових періодах постачальнику ТОВ “Векта” був встановлений під час проведення перевірки, що засвідчується актом перевірки, та відповідачем не оспорюється.

До матеріалів справи додані відповідні накладні, товарно-транспортні накладні, належні податкові накладні, що засвідчують факт здійснення позивачем господарської операції з ТОВ “Векта”.

З акту перевірки вбачається, що податковими органами було проведено перевірку ТОВ “Векта” з питань правових відносин з позивачем, при здійсненні якої порушень не встановлено, але встановлено, що останній є посередником.

Доводи скаржника з посиланням на неможливість проведення перевірки ПП “Укрпромтехнологія”, колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку не поставлене в залежність від проведення або непроведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Колегія суддів зазначає, що порушення норм Закону України „Про податок на додану вартість” контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Колегія суддів також зазначає, що право на відшкодування від’ємної різниці є матеріальним правом позивача. Несвоєчасне відшкодування коштів порушує його право власності, захист якого гарантовано першим реченням частини першої статті першої Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997р. та у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини, у тому числі у Рішенні Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі “Интерсплав проти України”.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2009р. по справі №2а-7171/09/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2009р. по справі №2а-7171/09/0570 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 жовтня 2009року . Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 02 листопада 2009 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: С.В. Білак

М.Г. Сухарьок