Ухвала суду № 66728205, 23.05.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/1516/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Пономарьова О.М. Провадження № 22-ц/773/773/17 Категорія: 55 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Грушицького А.І., Карпук А.К.,

секретар с/з - Вергун Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Рожищенської центральної аптеки № 6 Рожищенського району Волинської області в особі ліквідаційної комісії про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року у даній справі позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Постановлено стягнути з відповідача в користь позивача 1551,52 грн. заборгованості по заробітній платі, 1731,60 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку, 428,76 грн. вихідної допомоги та 3035,62 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з відповідача в дохід держави 487,20 грн. судового збору.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому апеляційний суд розглядав справу у їх відсутності.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Із матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_2 працювала у відповідача на посаді асистента з 29 січня 1970 року, а з 23 жовтня 1978 року на посаді рецептора. Наказом голови ліквідаційної комісії від 8 квітня 2015 року ОСОБА_2 звільнена з посади фармацевта Центральної районної аптеки № 6 Рожищенського району на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства (т.1,а.с.4,5).

Судом також встановлено, що при звільненні позивача з роботи їй не були виплачені всі суми, які належать працівнику при звільненні.

ОСОБА_2 в своїй уточненій позовній заяві просила суд стягнути з відповідача в її користь 7982,00 грн. заборгованості по заробітній платі, 3477,60 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку, 1429,00 грн. вихідної допомоги та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судового рішення, а також просила суд змінити дату її звільнення з роботи, про що внести зміни в трудову книжку.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 і стягнув з відповідача в її користь всього 6747,50 грн., які належали позивачу при звільненні з роботи, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток весь за час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що рішенням Рожищенської районної ради Волинської області № 38/8 від 30 жовтня 2014 року припинено юридичну особу Комунальне підприємство «Центральна районна аптека № 6 Рожищенського району Волинської області» шляхом її ліквідації, в зв'язку з чим створено ліквідаційну комісію та визначено місце її роботи.

Згідно наказу директора аптеки № 6 від 1 травня 2014 року № 2 ОСОБА_2 переведена на 0,3 тарифної ставки (т.1,а.с.185), а наказом № 6 від 18 грудня 2014 року голови ліквідаційної комісії затверджено графік роботи працівників комунального підприємства, відповідно до якого фармацевту ОСОБА_2 встановлено робочі дні - понеділок, середа, п'ятниця, визначено робочий час - з 9.00 години до 13.00 години, визначено місце роботи за місцезнаходженням ліквідаційної комісії (т.1,а.с.185).

Згідно інформації податкової інспекції щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) в користь фізичної особи Центральною районною аптекою № 6 (т.2,а.с.86-92) за 1-4 квартал 2014 року та 1 квартал 2015 року, нарахована позивачу ОСОБА_2 за 2014 рік, виплачена, а заробітна плата за 1 квартал 2015 року, нарахована в сумі 1414,98 грн. - не виплачена.

Також судом на підставі Акту позапланової ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності КП «Центральна районна аптека № 6 Рожищенського району Волинської області» від 12 червня 2015 року встановлено порушення статті 1 Закону України «Про оплату праці», а саме встановлено нарахування заробітної плати працівникам, які у відповідні дні були відсутні на роботі, в грудні 2014 року на суму 292,05 грн., в березні 2015 року на суму 167,04 грн., а також встановлено, що заробітна плата за період з грудня 2014 року по березень 2015 року не виплачувалася.

В зв'язку з наведеним колегія суддів погоджується із визначеним місцевим судом розміром заборгованості по заробітній платі позивача за період з грудня 2014 року по березень 2015 року в розмірі 1551, 32 грн. (336, 82 грн. заробітна плата за 11 відпрацьованих робочих днів з урахуванням середньоденної заробітної плати в розмірі 30,62грн. + 857,40 грн. заробітна плата позивача за період з грудня 2014 року по березень 2015 року з врахуванням фактично відпрацьованих робочих днів + 357, 30грн. заробітна плата позивача за березень 2015 року за 10 фактично відпрацьованих робочих днів).

Згідно частини 1 статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Робота на умовах неповного робочого дня чи неповної робочої неділі не тягне за собою скорочення тривалості щорічної відпустки працівника чи ненадання йому інших додаткових відпусток.

При цьому в судовому засіданні встановлено, що позивачу наказом №68 від 30 червня 2011 року надавалась відпустка з 1 серпня по 25 серпня 2011 року за період, починаючи з 21 квітня 2009 року по 1 квітня 2010 року.

На думку колегії суддів, судом правильно визначено розмір грошової компенсації позивачу за невикористану відпустку з врахуванням того, що позивачу протягом її роботи у відповідача за період, починаючи з 2011 року по 2015 рік, не надавалась щорічна основна відпустка, а тому суд підставно стягнув з відповідача в користь позивача грошову компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 1731,60 грн. (середньоденна зарплата позивача становила 14,43 грн., число днів невикористаної відпустки - 120, а тому 14,43 х 120 = 1731,60).

Стаття 44 КЗпП України передбачає, що при припиненні трудового договору з підстав, визначених зокрема в пункті 1 статт1 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньої заробітної плати, яка відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100) обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

З врахуванням зазначених вимог закону суд правильно визначив позивачу розмір вихідної допомоги - 427, 76 грн. (середньоденна заробітна плата 35,73 грн. Х на середньомісячне число робочих днів 12 = 428, 76 грн.)

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_2 при її звільненні з роботи відповідачем не виплачені всі належні їй суми, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку і вихідну допомогу.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

З врахуванням того, що позивачу при звільненні з роботи не були виплачені всі належні їй суми, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача в користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на наступне.

ОСОБА_2 звільнена з роботи 8 квітня 2015 року, а рішення суду першої інстанції в даній справі постановлено 07 квітня 2017 року, а тому суд правильно визначив час затримки розрахунку - 295 робочих днів.

Частина 2 статті 117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В пункті 20 своєї постанови № 13 від 24 грудня 199 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник має право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Колегія суддів уважає, що суд при визначенні розміру середнього заробітку правильно врахував те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги були задоволені частково, а саме на суму 3711,88 грн., в зв'язку з чим суд обґрунтовано стягнув з відповідача в користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3035,62 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд безпідставно відмовив їй у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 1 червня 2014 року по 1 квітня 2015 року не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і спростовуються зібраними по справі доказами.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді