Постанова № 66714153, 24.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2017 р. Справа №922/100/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача не з'явився,

відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№767Х/1-41 від 10.03.2017р.) на рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2017р. у справі №922/100/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт Покотиловка,

про стягнення 82967,66 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", в якій, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з останнього заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00006877 від 13.03.2013р. в розмірі 18976,53 грн., збитки в розмірі 56600,16 грн., пеню в розмірі 953,52 грн., 3% річних в розмірі 982,22 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5455,23 грн., всього: 82967,66 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.02.2017р. (суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00006877 від 13.03.2013р. в розмірі 18976,53 грн., пеню в розмірі 953,52 грн., 3% річних в розмірі 982,22 грн., інфляційні втрати в розмірі 5455,23 грн. та судовий збір в розмірі 437,93 грн. В решті позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 56600,16 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при прийнятні оскаржуваного рішення у частині відмови у стягненні з відповідача збитків порушено норми матеріального права, а саме: ст. 22, ст.224, Господарського кодексу України, а також неповно досліджено умови договору, зокрема п.п.8.2.3, 8.6., 13.6, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення/припинення дії договору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2017р., суддею доповідачем визначено суддю Сіверіна В.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено її до розгляду на 10.04.2017р.

10.04.2017р. суддею Харківського апеляційного господарського суду Сіверіним В.І. подано заяву про самовідвід у зв'язку з тим, що 19.07.2013р. між ним та позивачем - ТОВ "Порше Лізинг Україна", виникли відносини за договором кредитування, які існують на сьогоднішній день.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017р. задоволено заяву судді Сіверіна В.І. про самовідвід у справі №922/100/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2017р. для розгляду справи сформовано склад колегії суддів Гетьман Р.А. (головуючий суддя-доповідач), суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017р. розгляд скарги призначено на 24.05.2017р.

Ухвала суду про призначення скарги до розгляду була направлена відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Постман" рекомендованим листом за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі та яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте ухвала повернулась на адресу суду з позначкою поштового відділення "не значиться".

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців) і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень вчинено належні дії щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд справи та створені належні умови для надання сторонами доказів.

Представник позивача в судове засідання також не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвала суду отримана 21.04.2017р. представником позивача).

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

13.03.2013р. між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувачем) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00006877, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2012 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZDX092369, двигун №СВZ 952500 (надалі - ОСОБА_1 лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти ОСОБА_1 лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі - План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 19 164 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 749,20 доларів США.

Згідно з преамбулою Додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий спільно іменується як "Контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до Контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна" (надалі - позивач), а також передачі ОСОБА_1 лізингу Лізингоодержувачу (надалі - відповідач) (у відповідності до визначених у цьому Контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими чинними положеннями українського законодавства.

Відповідно до п. 3.1. Контракту предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - "ОСОБА_1 лізингу"). ОСОБА_1 лізингу був обраний у відповідності до специфікації відповідачем та в повній мірі відповідає вимогам відповідача. Відповідач на власний розсуд здійснив вибір Дилера-продавця, у якого позивач придбав ОСОБА_1 лізингу.

За умовами п. 4.1. Контракту позивач зберігатиме за собою право власності на ОСОБА_1 лізингу, в той час як відповідач матиме право на експлуатацію ОСОБА_1 лізингу впродовж усього строку дії Контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення ОСОБА_1 лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Відповідно до п. 6.1. Контракту для експлуатації ОСОБА_1 лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього Контракту, та інших положень Контракту. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості ОСОБА_1 лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Контракту не включаються до лізингових платежів: будь-які податки, що можуть застосовуватися до Контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання. Такі витрати підлягають сплаті відповідачем на користь позивача. Якщо позивач поніс такі витрати, відповідач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3-х робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги відповідачу.

Додатковою угодою №1 від 12.01.2015р. до Контракту строк дії Контракту продовжено до 84 місяців, складено та погоджено сторонами новий Графік погашення кредиту (надалі Графік погашення) (а.с. 34).

Згідно з п. 6.3. Контракту сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим Контрактом на користь позивача, відображають справедливу вартість ОСОБА_1 лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання Контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні) (далі обмінний курс), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим Контрактом, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в Контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка.

За умовами п. 6.4. Контракту у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами.

Згідно з п. 6.5. Контракту лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Умовами п. 6.17. Контракту передбачено, що зобов'язання зі сплаті всіх та будь-яких платежів за Контрактом покладається на відповідача, якщо інше прямо не передбачено Контрактом. Відповідач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не встановлено у Контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо відповідач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, позивач має право застосувати санкції за прострочення відповідно до п. 8 Контракту.

Відповідно до п.п. 8.3.1., 8.3.2. п. 8.3. Контракту якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж на 10 (десять) робочих днів, позивач має право: надіслати відповідачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. Контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги щодо сплати означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Контрактом. Якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), позивач має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати ОСОБА_1 лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з п. 5.4. Контракту відповідач забезпечує оформлення доставки ОСОБА_1 лізингу шляхом підписання відповідачем та позивачем акту прийому-передачі.

Пунктом 12.2., 12.3. Контракту передбачено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (п. 5.4 Контракту).

Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.3. Контракту).

Даний Контракт підписаний позивачем та відповідачем і скріплений печатками сторін.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу обєкт лізингу, про що сторонами складено акт прийому-передачі від 28.03.2013р. (а.с.33).

Як вказує позивач, у процесі виконання умов договору, відповідач у передбачений договором строк не сплатив на користь позивача лізингові платежі

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 6.5. Контракту позивач виставив відповідачу на оплату рахунки-фактури на оплату лізингових платежів за грудень 2014р., лютий-квітень 2015р. на загальну суму 22026,81 грн., про що свідчать копії рахунків-фактур №59101-00243266 від 03.12.2014р. на суму 4 370,92 грн., №00256819 від 02.02.2015р. на суму 5 191,40 грн., №00262509 від 06.03.2015р. на суму 6425,00 грн. та №00268186 від 06.04.2015р. на суму 6 039,49 грн. (а.с.41-44).

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа (а.с.35-40).

Відповідач оплатив лише частково рахунок-фактуру №59101-00243266 від 03.12.2014р. на суму 4370,92 грн. (оплата на суму 3050,28 грн.), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів за грудень 2014р., лютий-квітень 2015 р. на загальну суму 18976,53 грн. (22026,81 грн. - 3050,28 грн. = 18976,53 грн.).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п.п. 12.6.1. п. 12.6. Контракту позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від Контракту, та, також серед іншого, право на повернення ОСОБА_1 лізингу, в наступних випадках: відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Згідно з п.п. 12.9, 12.13 Контракту у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту відповідно до п. 12 Контракту, відмови відповідача придбати ОСОБА_1 лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо позивач вимагає повернення ОСОБА_1 лізингу відповідно до інших положень Контракту, відповідач зобов'язаний повернути ОСОБА_1 лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., Контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Пунктом 12.7. Контракту передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Контракту визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від Контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від Контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10-й календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

Позивач, користуючись правом, передбаченим п.п. 8.3.2. та 12.6.1 договору звернувся до відповідача з повідомленням б/н від 16.04.2015р. про розірвання Контракту та повернення ОСОБА_1 лізингу позивачу впродовж 10 робочих днів з дня отримання даної вимоги (а.с.45).

Позивач стверджує, що вимога б/н від 16.04.2015 р. отримана відповідачем 16.04.2015 р.

Оскільки вимога отримана відповідачем 16.04.2015 р., то згідно умов п. 12.9. Контракту датою повернення відповідачем ОСОБА_1 лізингу має бути 30.04.2015 р.

17.04.2015р. відповідач повернув позивачеві ОСОБА_1 лізингу, про що свідчить Акт прийому-передачі від 17.04.2015р. (а.с.46).

Згідно з п. 12.13. Контракту у випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., Контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

В даному випадку Контракт вважається розірваним 30.04.2015р. у позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від Контракту.

Обставини щодо стягнення заборгованості з лізингових платежів в сумі 18976,53 грн. стала підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в звязку з простроченням відповідачем виконання зобовязань позивач вимагає стягнення з останнього 982,22 грн. 3% річних, 5455,23 грн. інфляційних витрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та 953,52 грн. пені.

Також позивач вимагає стягнути з відповідача збитки в сумі 56600,16 грн. які складаються з:

- понесених ним витрат на оплату послуг відповідального зберігання обєкту лізингу в сумі 1200,00 грн. згідно з умовами укладеного між позивачем та ТОВ "Автосоюз" договору відповідального зберігання від 01.09.2014р.;

- понесених позивачем витрат в сумі 6000,00 грн. у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації з метою надання послуг по юридичному консультуванню;

- упущеної вигоди в сумі 49400,16 грн., що на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю ОСОБА_1 лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу ОСОБА_1 лізингу.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання по сплаті у належні строки та розмірі за договором лізингу. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що оскільки відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за лізинговими платежами згідно з виставленими позивачем рахунками-фактурами, з огляду на те, що договір фінансового лізингу припинив свою дію, позовні вимоги про стягнення 18976,53 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів є обґрунтованими, доведеними і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовної вимоги заявлених до стягнення інфляційних витрат та 3% річних суд колегія суддів виходить з такого.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

У пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, в якому зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а, якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця липня.

Факт прострочення відповідачем виконання зобовязань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення відповідної частини позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 982,22 грн. 3% річних та 5455,23 грн. інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Також, згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Також, у відповідності до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобовязань розмір пені, передбачений п. 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (пп.8.2.1);

Керуючись п. 8.2 Договору, позивачем було нараховано пеню 953,52 грн. (в розмірі 10% річних від вчасно нездійсненої суми платежу).

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру пені з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", встановила, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 953,52 грн. пені.

Апелянт в обґрунтування вимог як позовної заяви так і апеляційної скарги посилається на те, що, враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором, він був змушений звернутись до спеціалізованої організації щодо надання юридичної консультації. Позивач вказує, що за надані останньою послуги він сплатив 6000,00 грн., які відтак вважає своїми збитками.

Крім того, позивач зазначає, що він був вимушений укласти з ТОВ "Автосоюз" договір відповідального зберігання, оскільки не має технічної можливості зберігати обєкт лізингу. Позивач вказує, що за надані останніми послуги він сплатив 1200,00 грн., які також вважає своїми збитками.

На думку апелянта збитками є упущена вигода різниця між ринковою вартістю обєкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу обєкта лізингу 49400,16 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апелянта, виходячи з такого.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За умовами статті 224 Господарського кодексу України та з урахуванням ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 8.2.3 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.

У пункті 8.6 договору встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх зобовязань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.10 договору встановлено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема, витрат на правову допомогу.

Позивач вважає збитками витрати на правову допомогу (юридичні послуги), які поніс у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору та витрати, які він поніс у звязку із збереженням обєкту лізингу.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад цивільного правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, обовязковим є наявність: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже, звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків, позивач має довести їх наявність з дотриманням вимог ст. ст. 32-34, 36 та 37 Господарського процесуального кодексу України.

Господарським судом правомірно встановлено, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні вказаних положень закону, оскільки, вони не мають обов'язкового характеру та обовязкових ознак збитків, які містить діюче законодавство, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

У даному випадку позивачем не доведено того, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, отримання позивачем послуг за договором відповідального зберігання та договорами про надання юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які представлятимуть його інтереси, та зберігача обєкту лізингу є його правом, а не обовязком.

Крім того, за загальним правилом, витрати на правову допомогу взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014.

Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків у формі витрат на правову допомогу та збитків у формі витрат на зберігання обєкту лізингу.

Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29.12.2015р. у справі №911/1623/15.

Щодо вимог у частині стягнення збитків - упущеної вигоди судова колегія виходить з такого.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивач вважає, що збитки, які полягають в упущеній вигоді у розмірі 49400,16 грн., складають різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу, однак матеріали справи не містять розрахунку заявленої вимоги.

Колегія суддів також враховує, що з розірванням договору лізингу позивач не втратив права власності на обєкт лізингу, тобто має право розпоряджатися цим обєктом, в т.ч. укладати щодо цього обєкту інші цивільно правові угоди з іншими особами за якими має можливість отримати певний прибуток, в т.ч. реалізувавши даний обєкт.

Зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу, суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. по справі №910/18234/13.

З огляду на викладене, апелянтом (позивачем), як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору у розмірі 86472,28 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2017р. у справі №922/100/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2017р. у справі №922/100/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25 травня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий