Постанова № 66714041, 23.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 910/21564/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

При секретарі судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.05.2017 року по справі №910/21564/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017р.

у справі №910/21564/16 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТА"

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

про стягнення 1 702 240,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТКА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (далі - відповідач, банк) про стягнення заборгованості у сумі 1 702 240,06 грн., з яких: 303 681,37 грн. пені, 119 180,23 грн. 3% річних, 1 279 378,46 грн. інфляційних втрат у зв'язку із порушенням строків оплати за договором про надання послуг процесингового центру № 777 від 01.10.2001.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2017р. №910/21564/16 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" на користь Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТКА" 247 982 (двісті сорок сім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 08 коп. пені, 109 983 (сто дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн. 69 коп. 3% річних, 736 733 (сімсот тридцять шість тисяч сімсот тридцять три) грн. 85 коп. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 07.03.2017р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017р. №910/21564/16 скасувати в частині задоволенних позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на п. 4.5 договору, наголошує на тому, що обов'язок щодо оплати у нього виникає виключно після виставлення йому рахунку. Відтак, скаржник вважає, що позивачем невірно визначено початок періодів нарахування похідних вимог, оскільки, за його ствердженням, він не отримував рахунки у визначені позивачем періоди, а тому прострочення оплати не відбулось, відповідно відсутні підстави нарахування похідних вимог.

Позивач у відзиві просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017р. №910/21564/16 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

До судового засідання від 23.05.2017 представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої постанови пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутні представники відповідача не заперечували проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника позивача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017р. по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.10.2001 року між позивачем (Компанія) та відповідачем (Банк) було укладено Договір про надання послуг процесингового центру № 777 (далі - Договір), відповідно до Розділу 1 якого Компанія надає, а Банк використовує та оплачує послуги процесингового центру Компанії (надалі - ПЦ), згідно з тарифами (комісіями), що наведені у Додатку № 1. Банк використовує ресурси ПЦ Компанії, які сертифіковані у асоціації Europay International як Member Service Provider (MSP) - для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток асоціації Europay International в межах наданих Банком ПЦ функцій. Банк використовує ресурси ПЦ для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток локальної платіжної системи Банку ЕНЕРГІЯ, а також локальної міжбанківської платіжної системи УКРКАРТ,

Згідно з Розділом 2 Договору, процесинг - діяльність, що включає в себе збір, маршрутизацію, оброблення, зберігання інформації тощо, та надання членам системи та Банку платіжних повідомлень за операціями з БПК (банківська платіжна картка); Процесинговий центр (MSP) - ПЦ Компанії (ПЦ ВСZ) - спеціалізований обчислювальний центр, уповноважений ПС (Платіжна система) здійснювати роботу по обробці і маршрутизації потоків між усіма учасниками ПС, підготовці файлів для забезпечення запитів, авторизацію та розрахунків між учасниками ПС, інші операції, які передбачені переліком обов'язків ПЦ Компанії, для виконання ним програм банку по емісії та обслуговуванню БПК - (банківських платіжних карток).

За умовами Розділу 3 Договору перелік і вартість послуг ПЦ визначається згідно з тарифами (комісіями), наведеними у Додатку 1. За узгодженням сторін ставки тарифів 9 комісії) і перелік послуг ПЦ можуть бути змінені і доповнені у міру розширення сфери дії ПС, впровадження нових платіж них інструментів і послуг. Всі зміни в переліку ПЦ, тарифах (комісіях) оформляються як додатки до цього Договору.

За умовами п. 4.2. Договору розрахунковим періодом за даним Договором є календарний місяць.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення розрахункового періоду Компанія проводить рахунок вартості наданих послуг, оформляє акт виконаних робіт з деталізацією наданих послуг, який Сторони підписують.

В силу п. 4.5. Договору після підписання акта виконаних робіт Компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який Банк сплачує на протязі трьох банківських днів.

В подальшому, сторони уклали Додаткові угоди №1 від 30.09.2002, №2 від 01.01.2003, №3 від 09.06.2003, №3-А від 01.09.2003, № 4 від 16.10.2003, № 5 від 01.12.2003, № 6 від 30.04.2004, № 9 від 01.04.2004, № 10 від 15.04.2004, № 11 від 01.07.2004, № 12 від 01.10.2004, № 13 від 04.10.2004, № 14 від 01.02.2005, № 15 від 01.04.2005, № 16 від 16.06.2005, № 16/1 від 15.06.2005, № 17 від 25.07.2005, № 18 від 08.08.2005, № 19 від 11.08.2005, № 20 від 01.09.2005, № 21 від 29.09.2005, № 23 від 01.02.2006, № 24 від 01.02.2006, № 25 від 01.02.2006, № 26 від 24.07.2006, № 27 від 13.02.2007, № 28 від 21.05.2007, № 30 від 23.07.2007, № 31 від 27.07.2007, № 32 від 01.04.2008, № 32а від 17.06.2008, № 33 від 25.04.2008, № 34 від 07.08.2008, № 35 від 01.09.2008, № 36 від 23.09.2008, № 36/1 від 06.02.2009, № 37 від 06.02.2009, № 38 від 16.02.2009, № 39 від 16.03.2009, № 40 від 01.07.2009, № 41 від 29.07.2009, № 42 від 01.09.2009, № 43 від 01.09.2009, № 44 від 31.12.2009, № 45 від 01.04.2010, № 46 від 02.08.2010, № 47 від 31.08.2010, № 48 від 01.10.2010, № 49 від 11.11.2010, № 50 від 01.12.2010, № 51 від 30.12.2010, № 53 від 23.03.2011, № 54 від 30.06.2011, № 55 від 20.09.2011, № 56 від 01.12.2011, № 57 від 01.02.2012, № 58 від 09.04.2012, № 59 від 01.07.2012, № 60 від 28.11.2012, № 61 від 30.11.2012, № 62 від 28.02.2013, № 63/1 від 01.07.2013, № 64 від 01.07.2013, № 65 від 01.07.2013, № 66 від 30.08.2013, № 67 від 30.10.2013, № 68 від 24.03.2014, № 69 від 24.03.2014, № 70 від 01.06.2014, № 71 від 25.06.2014, № 72 від 01.09.2014, № 74 від 21.08.2014, № 75 від 27.03.2015, № 76 від 03.08.2015, № 77 від 01.10.2015, № 78 від 01.12.2015, № 79 від березня 2016, № 81 від 01.06.2016, якими вносили зміни до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги процесингового центру у період з жовтня 2013 року по вересень 2016 року, що підтверджується Актами виконаних робіт від 31.10.2013 на суму 1 388 636, 49 грн., від 30.11.2013 на суму 1 456 560, 76 грн., від 31.12.2013 на суму 1 635 322, 33 грн., від 31.01.2014 на суму 1 320 829, 18 грн., від 28.02.2014 на суму 1 385 901, 26 грн., від 31.03.2014 на суму 1 568 714, 32 грн., від 30.04.2014 на суму 1 486 803, 79 грн., від 31.05.2014 на суму 1 530 806, 26 грн., від 30.06.2014 на суму 1 436 688, 75 грн., від 31.07.2014 на суму 1 446 863, 66 грн., від 31.08.2014 на суму 1 404 724, 93 грн., від 30.09.2014 на суму 1 401 912, 32 грн., від 31.10.2014 на суму 1 472 205, 62 грн., від 30.11.2014 на суму 1 446 143, 61 грн., від 31.12.2014 на суму 1 612 351, 56 грн., від 31.01.2015 на суму 1 451226, 94 грн., від 28.02.2015 на суму 1 566 356, 33 грн., від 31.03.2015 на суму 1 265 966, 89 грн., від 30.04.2015 на суму 1 289 364, 64 грн., від 31.05.2015 на суму 1 377 938, 58 грн., від 30.06.2015 на суму 1 550 940, 47 грн., від 31.07.2015 на суму 1 591 632, 62 грн., від 31.08.2015 на суму 1 580 545, 29 грн., від 30.09.2015 на суму 1 675 144, 79 грн., від 31.10.2015 на суму 1 734 650, 19 грн., від 30.11.2015 на суму 1 782 784, 17 грн., від 31.12.2015 на суму 2 121 027, 45 грн., від 31.01.2016 на суму 1 756 154, 78 грн., від 29.02.2016 на суму 1 910 718, 55 грн., від 31.03.2016 на суму 2 156 411, 93 грн., від 30.04.2016 на суму 2 216 622, 46 грн., від 31.05.2016 на суму 23 183 049, 33 грн., від 30.06.2016 на суму 2 274 918, 63 грн., від 31.07.2016 на суму 2 483 370, 92 грн., від 31.08.2016 на суму 2 463 877, 42 грн., від 30.09.2016 на суму 2 556 712, 29 грн.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки № 2833 від 02.11.2013 на суму 1 388 636, 49 грн., № 3108 від 02.12.2013 на суму 1 456 560, 76 грн., № 35 від 02.01.2014 на суму 1 635 322, 33 грн., № 284 від 02.02.2014 на суму 1 320 829, 18 грн., № 545 від 02.03.2014 на суму 1 385 901, 26 грн., № 856 від 02.04.2014 на суму 1 568 714, 32 грн., № 1078 від 30.04.2014 на суму 1 486 803, 79 грн., № 1342 від 02.06.2014 на суму 1 530 806, 26 грн., № 1590 від 02.07.2014 на суму 1 436 688, 75 грн., № 1810 від 02.08.2014 на суму 1 446 863, 66 грн., № 2067 від 02.09.2014 на суму 1 404 724, 93 грн., № 2299 від 03.10.2014 на суму 1 401 912, 32 грн., № 2514 від 02.11.2014 на суму 1 472 205, 62 грн., № 2722 від 02.12.2014 на суму 1 446 143, 61 грн., № 53 від 03.01.2015 на суму 1 612 351, 56 грн., № 252 від 02.02.2015 на суму 1 451226, 94 грн., № 472 від 02.03.2015 на суму 1 566 356, 33 грн., № 693 від 10.04.2015 на суму 1 265 966, 89 грн., № 901 від 12.05.2015 на суму 1 289 364, 64 грн., № 1061 від 02.06.2015 на суму 1 377 938, 58 грн., № 1294 від 10.07.2015 на суму 1 550 940, 47 грн., № 1440 від 05.08.2015 на суму 1 591 632, 62 грн., № 1588 від 02.09.2015 на суму 1 580 545, 29 грн., № 1749 від 02.10.2015 на суму 1 675 144, 79 грн., № 1915 від 06.11.2015 на суму 1 734 650, 19 грн., № 2066 від 02.12.2015 на суму 1 782 784, 17 грн., № 33 від 05.01.2016 на суму 2 121 027, 45 грн., № 159 від 03.02.2016 на суму 1 756 154, 78 грн., № 297 від 09.03.2016 на суму 1 910 718, 55 грн., № 427 від 06.04.2016 на суму 2 156 411, 93 грн., № 539 від 04.05.2016 на суму 2 216 622, 46 грн., № 656 від 07.06.2016 на суму 23 183 049, 33 грн., № 760 від 14.07.2016 на суму 2 274 918, 63 грн., № 848 від 03.08.2016 на суму 2 483 370, 92 грн., № 934 від 02.09.2016 на суму 2 463 877, 42 грн., № 1041 від 04.10.2016 на суму 2 556 712, 29 грн.

Проте, відповідач надані позивачем послуги оплатив з порушенням встановлених умовами Договору строків, у зв'язку з чим позивач на підставі п. 6.2.1. Договору нарахував пеню у розмірі 303 681,37 грн., згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних в сумі 119 180,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 279 378,46 грн.

Суд першої інстанції, оцінюючи подані сторонами докази, взявши до уваги доводи та заперечення обох сторін, дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як зазначалось вище, за умовами пункту 4.5. Договору після підписання Акта виконаних робіт Компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який Банк сплачує на протязі трьох банківських днів.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, так і під час апеляційного перегляду даної справи, вказував на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження фактичних дат отримання відповідачем рахунків для оплати наданих послуг, а тому відповідно, він вважає, що позивачем невірно визначено початок періодів нарахування похідних вимог. Крім того, у апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на п. 4.5 договору, наголошує і на тому, що обов'язок щодо оплати у нього виникає виключно після виставлення йому рахунку. Однак, за його ствердженням, він не отримував рахунки у періоди визначені позивачем, а тому прострочення оплати не відбулось, відповідно відстуні підстави нарахування похідних вимог.

Стосовно наведених зауважень відповідача слід відзначити наступне.

Як в укладеному між сторонами Договорі, так і в актах цивільного законодавства відсутнє визначення та вимоги до форми рахунку. Водночас, у таких правовідносинах усталеною є практика, що рахунок є комерційним документом, в якому зазначено платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та суму належного за товар (послуги, роботи тощо) платежу. Отже, виставлення такого рахунку є обов'язковим, якщо платнику невідомі ні платіжні реквізити, ні сума платежу. Лише в такому разі відповідно до приписів частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може бути відстрочене.

Відтак, за оцінкою колегії суддів, місцевий господарський суд вірно виходив з того, що рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Крім того, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги.

Таким чином, приймаючи до уваги, що в Договорі та додаткових угодах до нього сторони зазначили такі реквізити, а в Актах виконаних робіт узгодили суму платежу, слід вважати, що відповідачу були відомі всі необхідні відомості для належного виконання зобов'язання.

За таких обставин, колегія суддів зауважує, що доводи відповідача щодо не доведення позивачем належних доказів в підтвердження фактичних дат отримання спірних рахунків для оплати отриманих послуг є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку цей обов'язок виник у нього на підставі підписаних сторонами Актів виконаних робіт протягом 3-х банківських днів з моменту їх підписання, як те визначено п. 4.5 договору.

Аналогічна правова позиція, стосовно правової оцінки рахунків-фактури, визначена у постанові Верховного суду України від 29.09.2009 №37/405, Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі № 923/1630/14.

Серед іншого, доводи відповідача щодо не підписання Актів виконаних робіт від 31.07.2016, від 31.08.2016, від 31.09.2016 колегія суддів також вважає безпідставними та не приймає до уваги, оскільки надані за цими Актами послуги відповідач оплатив в повному обсязі, що свідчить про їх схвалення та прийняття. Зокрема, у банківській виписці в призначенні платежу міститься посилання на рахунок, спірний договір та вказана сума. (т. 2 а/с 200-201)

Так, відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції вірно встановлено, що оплату за надані позивачем послуги відповідач здійснював з порушенням встановлених умовами Договору строків. У зв'язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у вигляді 303 681,37 грн. пені, 119 180,23 грн. 3% річних, 1 279 378,46 грн. інфляційних втрат у зв'язку із порушенням строків оплати за договором про надання послуг процесингового центру № 777 від 01.10.2001.

Стосовно заявленої до стягнення відповідно до п. 6.2.1. Договору пені в сумі 303 681,37 грн. слід відзначити про наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно п. 6.2.1. Договору у випадку невчасної оплати послуг ПЦ Компанії, наданих Компанією, Банк сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми рахунку, що підлягає сплати за кожен прострочений робочий день, починаючи з наступного дня після дати сплати.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 303 681,37 грн. а також наданий відповідачем контррозрахунок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у розрахунку позивача допущено помилки та останній не повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, слід зазначити, що позивачем невірно визначено кількість днів, за які нараховується пеня з урахуванням того, що за умовами п. 6.2.1. Договору у випадку невчасної оплати послуг ПЦ Компанії, наданих Компанією, Банк сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми рахунку, що підлягає сплати за кожен прострочений робочий день, починаючи з наступного дня після дати сплати.

Крім того, під час розрахунку пені позивачем не було враховано приписи п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, колегія суддів вважає цілком вірними висновки суду першої інстанції стосовно доводів відповідача в частині пропуску позивачем строку позовної давності щодо нарахування пені за рахунком № 1915 від 06.11.2015.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі №910/29752/15, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за несвоєчасну оплату рахунку № 1915 від 06.11.2015 на суму 1 734 650, 19 грн. за період з 13.11.2015 року до 15.12.2015 року (22 робочих дня), проте з даним позовом позивач звернувся до господарського суду міста Києва 24.11.2016 р., у зв'язку з чим строк позовної давності щодо нарахування пені за період з 25.11.2015 по 15.12.2015 року позивачем не пропущений.

В іншій частині слід погодитися з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені за рахунком № 1915 від 06.11.2015, нарахованої за період з 13.11.2015 по 24.11.2015 року.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, взявши до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності по пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої за період з 13.11.2015 року по 24.11.2015 року за несвоєчасну оплату рахунку № 1915 від 06.11.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце прострочення виконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені, з урахуванням викладених відповідачем у контррозрахунку пені заперечень, вважає вірним висновок суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у сумі 247 982,08 грн.

Що стосується заявлених на підставі ст. 625 ЦК України позовних вимог про стягнення 1 279 378,46 грн. інфляційних втрат та 119 180,23 грн. 3% річних, слід зазначити таке.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 №265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних дійшла висновку, що останні не відповідають вищевказаним приписам чинного законодавства. Здійснивши власний перерахунок похідних вимог, вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 736 733, 85 грн. інфляційних втрат та 109 983,69 грн. 3 % річних, відтак рішення суду першої інстанції в цій частині також є правильним та обґрунтованим.

Крім того, слід звернути увагу, згідно з п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що відносно позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 684,81 грн. за рахунком № 2833 від 02.11.2013 на суму 1 388 636,49 грн. позивачем було пропущено строк позовної давності, про застосування якого відповідачем зроблено відповідну заяву (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2017р. №910/21564/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/21564/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна