Рішення № 66712487, 19.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017№910/1899/17

За позовом Дочірнього підприємства «ПЛАСТМАС» Товариства з обмеженою

відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ПЛАСТМАС-ПРИЛУКИ»

до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою

відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО»

про

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Філіпова О.Г. за довіреністю № 392 від 17.03.2017;

Бойко В.С. за довіреністю № 5 від 19.01.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «ПЛАСТМАС» Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ПЛАСТМАС-ПРИЛУКИ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» (далі - відповідач) про стягнення 58 523,99 грн., з яких 21 059,20 грн. штрафу, 27 155,62 грн. пені, 2 902,53 грн. 3% річних, 7 406,64 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року порушено провадження у справі № 910/1899/17, її розгляд призначено на 27.02.2017 року.

27.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.03.2017 року у зв'язку з неявкою повноважного представника відповідача в судове засідання.

В судовому засіданні 20.03.2017 року представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з проведенням з відповідачем переговорів щодо шляхів погашення заборгованості.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.03.2017 року підтримав заявлене позивачем клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, в судовому засіданні 20.03.2017 року представниками позивача та відповідача подано клопотання про продовження строку розгляду спору у справі № 910/1899/17 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2017 вищевказане клопотання представників позивача та відповідача задоволено, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/1899/17 на п'ятнадцять днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 10.04.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.04.2017 року у зв'язку з неявкою повноважного представника позивача в судове засідання.

Представники позивача в судовому засіданні 19.04.2017 року позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 19.04.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 20.03.2017 року, проте наданими йому процесуальними правами не скористався, відзив на позов не надав, тоді як в даному випадку неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При цьому, суд звертає увагу на те, що станом на час розгляду справи відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач - Підприємство з іноземною інвестицію у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» зареєстровано за адресою: 79000, м. Львів, вул. Садова, буд. 2А.

Проте, станом на дату порушення провадження у даній справі (08.02.2017) відповідач був зареєстрований за адресою: 04074, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 14).

За таких обставин, оскільки справа прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, суд не вбачає правових підстав для її передачі за підсудністю до господарського суду Львівської області, оскільки відповідно до частини 3 статті 17 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

В судовому засіданні 19.04.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/16770/16 було затверджено мирову угоду, укладену між дочірнім підприємством «ПЛАСТМАС» товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПЛАСТМАС - ПРИЛУКИ» та підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ - ЕЛЕКТРО».

Пунктом 6 означеної мирової угоди передбачено, що відповідач визнає позовні вимоги на загальну суму 3 652 959, 86 грн. (три мільйони шістсот п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 86 копійок), яка складається з суми основного боргу в розмірі 3 320 872,60 (три мільйони триста двадцять тисяч вісімсот сімдесят дві гривні 60 копійок) та суми штрафу розмірі 332 087,26 (триста тридцять дві тисячі вісімдесят сім грн. 26 коп.).

За умовами п. 7 мирової угоди відповідач зобов'язується сплатити Позивачу суму, зазначену в п.5 цієї Мирової угоди, до 11.11.2016 р.

Згідно з п. 8 Мирової угоди відповідач зобов'язується сплатити Позивачу суму, зазначену в п. 6 цієї Мирової угоди, окремими частинами, в розмірах та в строки згідно наступного графіку: 1-й платіж - до 18.11.2016р. в розмірі 100000,00грн.; 2-й платіж - до 25.11,2016р. в розмірі 100000,00грн.; 3-й платіж - до 01.12.2016р. в розмірі 100000,00грн.; 4-й платіж - до 09.12.2016р. в розмірі 52959,86 грн.; 5-й платіж - до 16.12.2016р. в розмірі 100000,00 грн.; 6-й платіж - до 23.12.2016р. в розмірі 100000,00 грн.; 7-й платіж - до 30.12.2016р. в розмірі 100000,00 грн.; 8-й платіж - до 06.01.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 9-й платіж - до 13.01.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 10-й платіж - до 20.01.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 11-й платіж - до 27.01.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 12-й платіж - до 03.02.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 13-й платіж - до 10.02.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 14-й платіж - до 17.02.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 15-й платіж - до 24.02.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 16-й платіж - до 03.03.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 17-й платіж - до 10.03.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 18-й платіж - до 17.03.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 19-й платіж - до 24.03.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 20-й платіж - до 31.03.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 21-й платіж - до 07.04.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 22-й платіж - до 14.04.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 23-й платіж - до 21.04.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 24-й платіж - до 28.04.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 25-й платіж - до 05.05.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 26-й платіж - до 12.05.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 27-й платіж - до 19.05.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 28-й платіж - до 26.05.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 29-й платіж - до 02.06.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 30-й платіж - до 09.06.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 31-й платіж - до 16.06.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 32-й платіж - до 23.06.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 33-й платіж - до 30.06.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 34-й платіж - до 07.07.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 35-й платіж - до 14.07.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 36-й платіж - до 21.07.2017р. в розмірі 100000,00 грн.; 37-й платіж - до 28.07.2017р. в розмірі 100000,00 грн.

Таким чином, у строк до 27.01.2017 року відповідач повинен був здійснити платежі на загальну суму 1 052 959,86 грн.

Згідно з доводами позивача, не спростованими відповідачем, останнім було сплачено платежів на суму 30 000,00 грн., тоді як залишок в сумі 1 022 959,86 грн. залишився неоплаченим.

У зв'язку з цим, позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 2 902, 53 грн., інфляційних втрат в сумі 7 406,64 грн., а також на підставі п. 11 Мирової угоди штраф в сумі 21 059,20 грн. та пеню в сумі 27 155,62 грн.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило, виконується добровільно. В іншому разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд вважає їх арифметично вірними та такими, що відповідають приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 27 155,62 грн. та штрафу в сумі 21 059,20 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як на тому наголошено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

З огляду на роз'яснення, надані у п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, відповідно до яких умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Враховуючи наведені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача господарської санкції шляхом стягнення з відповідача пені та штрафу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в часті стягнення пені в розмірі 27 155,62 грн. та штрафу в сумі 21 059,20 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги частково обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» (79000, місто Львів, вулиця Садова, будинок 2А; код ЄДРПОУ 20006134) на користь Дочірнього підприємства «ПЛАСТМАС» Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ПЛАСТМАС-ПРИЛУКИ» (17500, Чернігівська область, місто Прилуки, вулиця 1 Козача, будинок 56; код ЄДРПОУ 32512498) 2 903 (дві тисячі дев'ятсот дві) грн. 53 коп. 3% річних, 7 406 (сім тисяч чотириста шість) грн. 64 коп. інфляційних втрат та 281 (двісті вісімдесят одну) грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.04.2017.

Суддя М.Є. Літвінова