Ухвала суду № 66707270, 24.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року м. Київ К/800/35994/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016

у справі № 826/11739/16

за позовом ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся у серпні 2016 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 27.05.2015 № 226-17.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме: пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_4 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, модель GL 450, тип легковий універсал-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, об'єм двигуна 4663, рік випуску 2012.

З урахуванням викладеного, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.05.2015 № 226-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Законом України № 71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, введено в дію ст. 267 ПК України, якою запроваджено транспортний податок.

У розумінні ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

За приписами пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Пунктом 267.4 ст. 267 ПК України визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

В силу положень пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях ПК України принцип є елементом правового регулювання, останній не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, а визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері.

Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПК України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

За приписами ст. 5 ПК України порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме, що для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено ПК України.

Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, тобто, податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради № 58/923 від 28.01.2015 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5928» встановлено у м. Києві місцеві податки та збори, зокрема, податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Положеннями ст. 12 ПК України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

За приписами пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

Отже, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01.01.2015 введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28.12.2014, тобто після 15.07.2014.

Також, колегія суддів вважає вірною позицію судів попередніх інстанцій, що застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, існує неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Положеннями пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, судами вірно зауважено, що при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 ПК України.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_4

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року у справі № 826/11739/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін І.В. Приходько