Рішення № 66685947, 22.05.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" травня 2017 р. Справа № 906/1094/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевську О.П.

за участю секретаря судового засідання : Вікарчука В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № 1413 від 12.12.2016.; ОСОБА_2 - дов. №2056 від 28.12.2015, дійсна до 31.12.2016;

від відповідача 1: ОСОБА_3 - дов. №4412 від 26.12.2016; ОСОБА_4 - дов. №572 від 27.03.2017;

від відповідача 2: ОСОБА_5 - дов. №07-08/3155 від 07.11.2016;

від третьої особи 1: не прибув

від третьої особи 2: ОСОБА_6 - дов. №342/13 від 23.01.2017 (в с/з 15.05.2017);

від третьої особи 3: ОСОБА_7 - дов. №1068/01 від 15.02.2017 (в с/з 15.05.2017)

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом ПАТ "Укртелеком" (м. Київ) в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (м. Житомир)

до 1. Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради (м. Житомир)

2. ОСОБА_8 управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (м. Житомир)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Міністерства фінансів України (м. Київ)

2) Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира (м. Житомир)

3) Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира (м. Житомир)

про стягнення 1551590,12 грн

На підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 спір у справі розглянуто у більш тривалий строк, ніж передбачено ст. 69 ГПК України.

У відповідності до ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 15.05.2017 було оголошено перерву до 10:00 та до 16:30 год. 22.05.2017.

ПАТ "Укртелеком" (м. Київ) в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" просить стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради 1573741,22 грн компенсації за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати у поточному 2016 році.

Ухвалою від 09.11.2017р. господарський суд порушив провадження у справі, призначив справу до розгляду на 28.11.2017.

Ухвалою від 03.01.2017р. господарський суд залучив до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Міністерство фінансів України, Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира та Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира.

Ухвалою від 24.01.2017р. господарський суд замінив залучену на підставі ухвали суду від 13.12.2016 третю особу у справі - ОСОБА_8 управління Державної казначейської служби України у Житомирській області на Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі.

Ухвалою від 22.05.2017р. господарський суд залучив до участі у справі в якості іншого відповідача ОСОБА_8 управління Державної казначейської служби України у Житомирській області.

В межах строків визначених ст. 69 ГПК та на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 розгляд справи відкладався з 28.11.2017 по 15.05.2017.

В засіданні суду 15.05.2017р. було оголошено перерву до 22.05.2017р. для належного виконання сторонами вимог ухвали суду від 11.04.2017р., в тому числі, надання письмових пояснень до даних акту звірки в сумах, що різняться, за результатами остаточно звіряння розрахунків на надані населенню послуги зв'язку за січень-вересень 2016 року із зафіксованими даними кожної сторони з метою підтвердження суми заявленої до відшкодування за цим позовом.

Разом з тим, в ході судового процесу було задоволено клопотання представника позивача про залучення профільних фахівців Житомирської філії ПАТ "Укртелеком", в зв'язку з необхідністю надання додаткових пояснень по даній справі, в порядку ст. 30 ГПК України.

Після оголошеної перерви представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог від 19.05.2017 вих. № 245/20 до 1551590,12 грн. Вказав, що під час звіряння були сформовані зведені списки пільговиків із розбіжностями: вибули, померли, втратили або змінили статус, з невірним нарахуванням сум. Зазначені списки були відпрацьовані Житомирською філією ПАТ "Укртелеком". Після відпрацювання цих списків заборгованість зменшилась на 22151,10 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що зміст заяви представника позивача про зменшення позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиїх-небуть прав та законних інтересів, суд приймає її до розгляду разом з первісно заявленими позовними вимогами.

З огляду на викладене, спір вирішується виходячи з нової суми позову, що складає 1551590,12 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях від 08.12.2016 вих. № 501/20 (а. с. 45 - 47 у т. 1), з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог від 19.05.2017 вих. № 245/20.

В обґрунтування позову послався на ст. 633 ЦК України, ст. 178 ГК України, ст. ст. 48, 89, 102 Бюджетного кодексу України, Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (п. п. 3, 8), Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 (п. 63), Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (п. п. 3, 10, 11), а також Оглядовий лист ВГС України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 та практику Європейського суду з прав людини у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (рішення від 18.10.2005) і "Бакалов проти України" (рішення від 30.11.2004).

Вказав, що підставою для подачі позову до суду, стала відмова відповідача відшкодувати витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.

Вважає, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих послуг зв'язку, компенсації громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Окрім того, представник позивача зазначив, що йому не має значення за рахунок коштів якого бюджету (державного чи місцевого) буде проведена компенсація за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, адже пільги реально надані і лише відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України на їх погашення у 2016році, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В судовому засіданні представник позивача надав підписаний між сторонами акт звірки розрахунків за надані послуги пільговій категорії населення між ЖФ ПАТ "Укртелеком" та ДПСЗН Житомирської міської ради за період з 01.01.2016р. по 30.09.2016р., де у колонці позивача сума наданих послуг у спірний період становить 1551590,12 грн, а у колонці відповідача - 1463088,18 грн.

Згідно з наданих позивачем суду письмових пояснень по справі від 19.05.2017р. вих. № 246/20, причина розбіжності в сумах обумовлена тим, що протягом січня-вересня 2016 року УПСЗН Корольовської районної ради не надавалась уточнена інформація по пільговикам, що призвело до значних розбіжностей у розрахунках на суму 19104,92 грн; протягом січня-вересня 2016 року УПСЗН Богунської районної ради не надавалась уточнена інформація по пільговикам, що призвело до значних розбіжностей у розрахунках на суму 3046,18 грн. Окрім того, протягом 2016 року ДПСЗН Житомирської міської ради не надавав акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Представники відповідача 1 проти позовних вимог заперечують з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву від 28.11.2016 вих. № 4089 (а. с. 28 - 30 у т. 1) та від 15.02.2017 вих. № 283 (а. с. 55 - 57 у т. 2), зокрема, з тих мотивів, що Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради як головному розпоряднику коштів на поточний бюджетний 2016 рік Державним бюджетом України не були передбачені обсяги субвенцій місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг, внаслідок чого були відсутні затверджені кошторисні призначення по даній субвенції для фінансування видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на послуги зв'язку.

Більше того, громадяни, що користуються пільгами з послуг зв'язку, обліковуються не Департаментом, а управліннями праці та соціального захисту населення Богунської та Корольовської районних рад м. Житомира. Саме тому у відповідача відсутні відомості про громадян, які користуються цією пільгою та документи, що підтверджують надання їм послуг позивачем у звітному періоді, а зважаючи, що Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради не укладав договору з позивачем стосовно надання пільговим категоріям громадян телекомунікаційних послуг, також відсутній обов'язок по їх оплаті та проведенні звірки між позивачем та відповідачем по справі.

Серед іншого, Департамент вважає, що є неналежним відповідачем у даній справі, з приводу чого заявив клопотання від 11.04.2017 вих. № 793 (а. с. 92, 93 у т. 52) про заміну відповідача належним, а саме на Департамент фінансів Житомирської обласної державної адміністрації та державу в особі Міністерства фінансів України.

Слід вказати, що ч. 3 ст. 24 ГПК України надає право суду замінити неналежного відповідача, встановивши, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом. Така процесуальна дія суду обумовлена згодою позивача.

Враховуючи, що в процесі розгляду справи позивач, згідно з поданої заяви від 12.05.2017 вих. № 238/20, висловив позицію з приводу відсутності підстав для заміни первісного відповідача на іншого, суд, виходячи з підстав клопотання та їх обґрунтованості, відмовляє в задоволенні клопотання відповідача від 11.04.2017 вих. № 793 про його заміну.

В судовому засіданні представники відповідача 1 надали письмове пояснення по справі від 18.05.2017 вих. № 1189 з додатками, в якому зазначено, що в результаті проведеного звіряння встановлено, що нарахована сума по якій не виявлено розбіжностей у нарахуванні плати за пільгу становить по Богунському УПСЗН - 931853,46 грн, по Корольовському УПСЗН - 531234,72 грн, загальна сума нарахування становить 1463088,18 грн. За твердженнями представників відповідача дана сума є вірна, оскільки підтверджена відповідальними спеціалістами управлінь праці та соціального захисту населення Богунської та Корольовської районних рад м. Житомира, департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради та ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком", а також визнається обґрунтованою з посиланням на п. 11 Постанови КМУ № 117 від 29.01.2003 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги".

Представник відповідача 2 згідно з наданих суду письмових пояснень від 15.02.2017 вих. № 06-08/414 (а. с. 40 - 44 у т. 2) в задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Вказує, що у 2016 році кошти за КПКВКДБ 250329 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг ..." не надходили. Водночас через відсутність бюджетної субвенції відповідачу не було відкрито казначейський рахунок на оплату.

Вважає, що управління Казначейства, виконуючи свої повноваження не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями управління Казначейства та невиплатою коштів позивачу.

Представник третьої особи 1 (Міністерство фінансів України) в судове засідання не прибув, згідно з поданих до суду письмових пояснень від 23.01.2017р. вих. № 31-13030-06-26/1809 (а. с. 203, 204 у т. 1) просить справу розглядати без участі представника Мінфіну, разом з тим, наголошує на тому, що до трансфертів, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, відносяться субвенції на здійснення програм соціального захисту, однією з яких до 2016 року була субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку. Однак розпочата з 2015 року реформа міжбюджетних відносин щодо бюджетної самостійності місцевих бюджетів мала наслідком зміни до ст. 91 Бюджетного кодексу України, якою з 01.01.2017р. видатки на надання пільг з послуг включено до видатків місцевих бюджетів.

З огляду на викладене, представник Мінфіну зазначає, що відшкодування витрат на надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян має розглядатись місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на цю мету.

Представник третьої особи 2 (Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира) та представник третьої особи 3 (Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира) у письмових поясненнях від 16.01.2017 вих. № 203/08 (а. с. 184 у т. 1) та від 23.01.2017 вих. № 378/07-02 (а. с. 189, 190 у т. 1) підтвердили, що по мірі надходження коштів з Державного бюджету України здійснювали у 2016 році розрахунки з постачальниками житлово-комунальних послуг населенню на підставі поданих ними щомісячних звітів за надані пільги та житлові субсидії. В усних поясненнях доповнили, що позивач, як надавач послуг зв'язку населенню, надсилав в електронній формі розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам згідно з формою "2-пільга", які після перевірки в електронній формі повертатись на його адресу, в тому числі, відкориговані для подальшого їх подання відповідачу, який з 2013 року проводить розрахунки з позивачем як надавачем послуг зв'язку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (надалі - позивач) є оператором телекомунікацій та на підставі публічного договору надає споживачам послуги зв'язку.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" та Закону України "Про охорону дитинства" та інших законодавчих актів для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ № 295 від 11.04.2012 (далі - Постанова № 295), та ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, у період з січня по вересень 2016 року включно позивачем було понесено витрати на надання пільг на послуги зв'язку жителям м. Житомира, а саме: категоріям пільговиків, включених до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, на загальну суму 1573741,22 грн (згідно з заяви про зменшення позовних вимог сума наданих послуг складає 1551590,12 грн), в підтвердження чого позивачем подано обґрунтований розрахунок заборгованості за вказані місяці (а. с. 9 у т. 1) та копії розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за вищевказаний період (а. с. 55 - 134 у т. 1).

З метою компенсації понесених витрат, позивачем було надіслано Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради (надалі - відповідач 1) як головному розпоряднику коштів субвенції з державного бюджету міському бюджету по КТКВК 090124 "Пільги окремим категоріям громадян з послуг зв'язку" акти звіряння рахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги (а. с. 10 - 13 у т. 1).

Листом від 07.09.2016 вих. № 2994 відповідач повідомив позивачу, що оскільки в Законі України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" відповідна субвенція на погашення пільг з послуг зв'язку не передбачена, отже відсутні підстави для підписання актів звіряння розрахунків за надані пільговикам у 2016 році послуги зв'язку (а. с. 2 у т. 2).

Поряд з цим, 02.09.2016 за вх. № 3149/0/172-16 позивачем було отримано відповідь від Міністерства фінансів України (надалі - третя особа 1) на запит про відшкодування витрат за надані пільги з оплати послуг зв'язку, в якій повідомлено, що оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" така субвенція не передбачена, отже, надання вказаних пільг може бути здійснено місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів (а. с. 48 у т. 1).

Слід зазначити, що спір між сторонами виник у зв'язку з неоплатою відповідачем послуг зв'язку окремим категоріям споживачів, надання яких було здійснено позивачем на пільговій основі.

Водночас, пільга з оплати послуг зв'язку є державною соціальною гарантією, надання якої передбачено ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації".

Законодавчим актом, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, є ОСОБА_9 України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - ОСОБА_9 № 2017-III)

Цим Законом визначено, що державні соціальні гарантії - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій та нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів (стаття 1 Закону № 2017-III).

Відповідно до ст. 19 Закону № 2017-III, виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Закон № 2017-III визначає, що нормативи споживання - це розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг (абзац другий частини першої статті 4 Закону № 2017-III).

На підставі нормативів споживання визначають нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій та здійснюється їх фінансування (стаття 21 Закону № 2017-III, стаття 102 Бюджетного кодексу України, Постанова № 256).

Частиною другою статті 21 Закону № 2017-III передбачено, що окремо визначаються нормативи коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення.

Як було зазначено вище, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України (п. 63 Постанови № 295).

Аналіз наведених норм права з урахуванням ретроспективного правового регулювання відносин у сфері соціального захисту громадян та системного і логічного з'ясування змісту цих норм дає підстави для висновку, що безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають законодавчо закріплені права громадян, зокрема, й ті, які встановлюють певні соціальні пільги. Відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг на оплату електроенергії працівникам міліції, державної кримінально-виконавчої служби та/чи іншій категорії осіб, встановленій законом, звільнених за віком, хворобою або вислугою років, має здійснюватися без обмежень.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

У відповідності до ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту підпункту "б" пункту 4 частини 1 ст. 89 та ч. 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній до 31.12.2016р.), випливає, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок № 256), згідно з п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Пунктом 3 вказаного Порядку № 256 визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

ОСОБА_8 розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку. Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (п. 5 Порядку № 256).

Відповідно до п. 6 Порядку № 256, фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів. Форма реєстрів встановлюється Мінфіном за поданням Казначейства.

Управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами.

Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки із постачальниками відповідних послуг (п. 8 Порядку № 256).

Таким чином, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг протягом 2016 року, мало здійснюватися позивачу за рахунок державних субвенцій місцевому бюджету на підставі підписаних актів звіряння розрахунків за надані підприємством - надавачем послуги, на підставі яких готуються реєстри нарахованих сум державних субвенцій.

При цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

З огляду на вказане суд критично оцінює твердження відповідача з приводу відсутності підстав для оплати боргу через відсутність підписаного у 2016 році договору, на підставі якого відбувалась би компенсація за пільги громадян. Приймаючи до уваги, що укладення договору головними розпорядниками бюджетних коштів є обов'язковим відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та частин 5 та 6 ст. 48 БК України, відповідач не довів факт вжиття заходів щодо його укладення з позивачем у 2016році та, відповідно, факт ухилення надавача послуг від виникнення договірних правовідносин.

Оцінюючи доводи відповідача 1 про те, що саме через відсутність державної субвенції отримані від позивача документи на компенсацію витрат у 2016 році (а саме: акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги зв'язку у липні та серпні 2016 року) не було підписано, хоча з долучених до справи документів вбачається, що відповідач вчасно подав департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради дані щодо потреби у коштах на компенсацію пільг за послуги зв'язку на 2017 рік, зазначивши про потреби в таких коштах на 2016 рік (лист від 26.09.2016 вих. № 3136/1 на а. с. 3 - 5 у т. 2), суд приймає до уваги наступне.

Необхідно вказати, що за ч. 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. З 30.09.2016року ст. 129 ОСОБА_9 закону правосуддя вимагає при здійсненні правосуддя керуватись верховенством права

У рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони.

Господарський суд при прийнятті рішення у даній справі виходить з того, що відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (стаття 96 Конституції України).

Пунктом 11 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Слід зазначити, що щорічними Законами України про Державний бюджет України на 2009-2015 роки передбачалося, зокрема, забезпечення пільг на оплату телекомунікаційних послуг за рахунок субвенції (міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції) з державного бюджету місцевим бюджетам; перерахування субвенції з державного бюджету здійснюється в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України за рахунок відповідних надходжень до бюджету.

Водночас, Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не передбачено надання субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

В ході судового вирішення спору з офіційного веб-сайту Верховної Ради України судом було встановлено, що ухвалений 18.02.2016р. парламентом ОСОБА_9 України "Про внесення змін до додатків № 3 та № 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" № 4024 від 04.02.2016р. щодо фінансування у 2016 році нової бюджетної програми "субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг ..." не набрав чинності через не подолане вето Президента України.

Однак Конституційний суд України у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), звернув увагу на те, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

У рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України вказав, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадяни. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.

ОСОБА_9 України закріпив за кожним право на власність (стаття 41). Правовий режим власності та правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно законами України (пункти 7, 8 частини першої статті 92 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 зазначив, що конституційні права, передбачені частиною першою статті 41, належать юридичним особам (частина третя статті 79 ГК України, стаття 1 Закону).

З аналізу чинних норм законодавства випливає, що відсутність в Державному бюджеті України на 2016 рік коштів на надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов'язань по їх відшкодуванню та свідчить про недобросовісність держави у відносинах виконання цього обов'язку перед підприємствами - надавачами відповідних послуг зв'язку по їх компенсуванню без внесення відповідних змін до закону про Держбюджет в частині виділення додаткових коштів на покриття вказаних витрат.

Суд також вказує на неможливість скасування чи обмеження права юридичної особи на отримання компенсації за надані послуги зв'язку пільговим категоріям осіб, встановлених законом, посилаючись на неспроможність її фінансового забезпечення у 2016 році через відсутність субвенції з Державного бюджету України (правова позиція викладена з урахуванням постанови ВСУ від 10.05.2016 у справі № 0870/5751/12, № в реєстрі 58029234).

Поряд з викладеним суд вказує, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, оскільки наявність у відповідача обов'язку з відшкодування витрат за надані пільговим категоріям громадян послуги не залежить від строків або обсягів бюджетних асигнувань, які є лише засобом реалізації державних програм, а також відкритих в органах Казначейства на їх виконання рахунків.

Таким чином, посилання відповідача 1 на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільнюють його від обов'язку сплатити цю компенсацію , однак виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вказане підтверджено також ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 (Заява № 70297/01), де зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Окрім того, при розгляді даної справи суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00), де Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет на відповідний рік", де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії).

Враховуючи, що практика Європейського суду з прав людини є однією з основ правозастосування, отже рішення цього Суду застосовуються як джерело права під час вирішення господарських спорів.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб.

Виходячи з визначення терміну "законність", слід зазначити, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном "закон" та охоплює сфери діяльності від прийняття норм закону до їх реалізації.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є гарантією стабільності суспільних відносин між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп.

Наведене розуміння зазначених норм права в обсязі встановлених у справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, переконує в тому, що відповідачі та треті особи на його стороні, в тому числі, Міністерство фінансів України, неправильно застосовують норми матеріального права, які регулюють відносини щодо пільгової оплати послуг зв'язку, встановлених законом для певної категорії осіб, зокрема, тому, що зміни до Бюджетного кодексу України, за яких видатки на надання пільг з послуг зв'язку включено до визначених ст. 91 цього Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, набрали чинності лише з 01.01.2017, і станом на 2016 рік не були чинними. Натомість ч. 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України відносила такі видатки до видатків Державного бюджету України.

Як встановлено судом, з 2013 до 2016 року головним розпорядником коштів субвенції з державного бюджету міському бюджету по КТКВК 090124 "Пільги окремим категоріям громадян з послуг зв'язку" по відношенню до створених у м. Житомирі районних управлінь праці та соціального захисту населення було управління праці та соціального захисту населення міської ради, про що свідчать листи виконкому Житомирської міської ради від 23.01.2013 вих. № 20/621 та від 30.01.2013 вих. № 20/862 (а. с. 18 - 20, 48 у т. 2).

Наразі головним розпорядником бюджетних коштів з надання адресних соціальних допомог, пільг, компенсацій, а також інших коштів, спрямованих з державного та місцевих бюджетів на соціальний захист населення є Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради.

Згідно з п. 2 Положення про Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 24.02.2016 № 125, Департамент є правонаступником управління праці та соціального захисту населення міської ради, отже з 2016 року в силу п. п. 2, 8 Порядку № 256 несе обов'язок по реєстрації фінансових зобов'язань з оплати послуг зв'язку в органах Державного казначейства України в м. Житомирі та по розрахунку з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікації, які є постачальниками телекомунікаційних послуг (послуг електрозв'язку), за рахунок державних субвенцій.

Водночас, як вбачається з листів виконкому Житомирської міської ради від 23.01.2013 вих. № 20/621 та від 30.01.2013 вих. № 20/862 на районні управління праці та соціального захисту населення було покладено обов'язок щомісячно звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі осіб, які мають право на пільги з інформацією, яка надійшла від ПАТ "Укртелеком", і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надається конкретному пільговику, не проводити розрахунки, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.

Вказаний алгоритм дій районних управлінь праці та соціального захисту населення передбачений п. 11 Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, за яким окрім названих функцій передбачено обов'язок уповноважених органів після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, скласти реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга", а потім акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Разом з тим, за п. 5 Порядку № 256 обов'язок щодо підготовки інформації про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг, а також надсилання їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) покладено на головні розпорядники коштів місцевих бюджетів, якими у даній справі районні (Богунське та Корольовське) управління праці та соціального захисту населення не є.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на затвердженні рішеннями сесій районних рад м. Житомира Положення про районні управління соцзахисту та Положення про Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради, суд вказує про відсутність чіткого, злагодженого механізму дій уповноважених органів по розподілу між ними компетенції по роботі з ведення обліку пільговиків та формуванню реєстрів розрахунків з відшкодування наданих послуг.

Разом з тим, судом встановлено, що на виконання своїх повноважень, визначених в положеннях про управління (а. с. 150 - 168 у т. 1), Управління праці та соціального захисту населення Богунської та Корольовської районної ради м. Житомира (надалі - треті особи 2,3) щомісячно, в тому числі впродовж 2016 року, звіряли інформацію, що надходила від позивача з інформацією по пільговиках, і щомісяця в електронній формі повідомляли ПАТ "Укртелеком" про виявлені розбіжності для їх усунення та виправлення в звітних документах, які повинні були бути враховані при підписанні щомісячних актів звіряння розрахунків, котрі, в свою чергу, визначені як підстави для сплати коштів за отримані пільги послуг зв'язку.

Натомість відповідачем 1 всупереч п. 5 Порядку № 256 акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг не підписувались і не надсилались відповідним фінансовим органам для реєстрації бюджетних зобов'язань, хоча за даними Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира такі акти були складені та передані до департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської рад (лист від 28.03.207 вих. № 1374/08 на а. с. 88 у т. 2).

За результатами проведеного між позивачем та відповідачем 1 за участю Управлінь праці та соціального захисту населення Богунської та Корольовської районної ради м. Житомира звіряння по пільгах з послуг зв'язку за січень - вересень 2016 року на підставі інформації, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, було встановлено, що відповідач-1 визнає суму боргу перед позивачем в розмірі 1463088,18 грн.

Водночас позивачем заявлено до стягнення з відповідачів відшкодування пільг на суму 1551590,12 грн.

Суд вказує, що різниця у стягуваній сумі є розбіжністю між даним реєстру осіб, які мають право на пільги, який ведеться третіми особами 2,3, та інформацією про пільговиків, яка наявна у позивача.

Як вбачається з пояснень третіх осіб 2,3, дані заборгованості по пільгах, обраховані комп'ютерною програмою, яка працює автоматично, і коли звіряється інформація за минулий рік, вона відображає дані за поточний 2017 рік, що може вказувати на некоректність отриманих даних.

Поряд з цим слід звернути увагу, що збирання, систематизація і зберігання інформації про пільговиків за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, проводиться на підставі отриманих від пільговика документів, які в силу об'єктивних причин могли бути подані у звітному році, однак не враховані при обрахуванні комп'ютерною програмою у 2017 році (наприклад: у разі коли у складі сім'ї пільговика відбулися зміни, що потребують коригування включеної до Реєстру інформації або у разі зміни місця проживання поза межами адміністративно-територіальної одиниці, внаслідок чого пільговик знімається з обліку в уповноваженому органі за попереднім місцем проживання та стає на облік за новим місцем проживання тощо).

З огляду на вказане, суд критично оцінює суму боргу, зафіксовану відповідачем 1 у акті звірки розрахунків за надані послуги по пільговій категорії населення за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 у розмірі 1463088,18 грн, та вказує, що матеріалами справи підтверджено існування перед позивачем боргу по компенсації ф а к т и ч н о понесених витрат за надання послуг зв`язку на пільговій основі в розмірі 1551590,12 грн та відсутність оплати останнього з боку відповідачів.

Оскільки ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" не є учасником бюджетного процесу, то правовідносини між позивачем та відповідачами з приводу необхідності оплати боргу регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

З врахуванням ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов позивача заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі на суму 1551590,12 грн боргу в рахунок відшкодування пільг за послуги зв'язку.

Водночас, при вирішення питання про фактичне виконання відповідачем рішення суду про стягнення з державного бюджету виниклої заборгованості, господарський суд враховує, що безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює Казначейство України відповідно до покладених на нього завдань (підпункт 5 пункту 4 цього Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011).

Аналогічне положення міститься у частині другій статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

При цьому, механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

У статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ), які ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення.

Поняття «єдиний казначейський рахунок» закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затверджене наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 №122 (далі - Положення №122), та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Пунктом 2.1 цього Положення встановлено, що єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Зі змісту положень Положення №122 слідує, що стягнення коштів з державного бюджету за рішенням суду також здійснюється з консолідованого рахунку - єдиного казначейського рахунку.

З огляду на викладене, приймаючи рішення про стягнення з відповідача 1 коштів по пільгам на послуги зв'язку, що виник внаслідок відсутності бюджетного фінансування на 2016 рік на вказані виплати, компенсація яких станом на заявлений позивачем період (січень - вересень 2016 року) була передбачена чинним бюджетним законодавством за рахунок субвенцій місцевим бюджетам з Державного бюджету України, суд враховує, що борг має бути відшкодовано за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Висновок суду викладений з урахування правової позиції ВСУ, що міститься в постанові від 12.04.2017 по справі № 753/8302/15-ц, № в реєстрі 66172522.

Разом з тим, щодо строків розгляду спору слід зазначити таке.

Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) передбачено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини про те, що на дотримання судом строку вирішення спору, впливає також, поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Антоненков та інші проти України", заява №14183/02, §41), суд вважає, що розгляд спору у справі № 906/1094/16 у строк, що є більший, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, є підставно обґрунтований з посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та з дотримання критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини у справі Макаренко проти України (рішення від 01 лютого 2007 року).

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради (10014, Житомирська обл., місто Житомир, майдан ім. С.П.Корольова, буд. 4/2, код ЄДРПОУ 20429768) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку через ОСОБА_8 управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (10008, м. Житомир, вул. 1-го Травня, будинок 24, код ЄДРПОУ 37976485) на користь ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (10014, м. Житомир, вул. Київська, буд. 20, код ЄДРПОУ 01184114) 1551590,12 грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, 23606,12 грн судового збору.

Видати наказ.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24 травня 2017 року

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу

3 - відповідачу - 1 (простою)

4 - відповідачу - 2 (простою)

5,6,7 - третім особам (рек. з повід.)