Постанова № 66685714, 18.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2017 р. Справа №917/2047/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Пляс Л.Ф.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №10-74/1942 від 15.02.2017 року;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», м.Кременчук, Полтавська область, (вх.№1238П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року по справі №917/2047/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м.Полтава,

до Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», м.Кременчук, Полтавська область,

про стягнення 359759,91 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Полтаваобленерго» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» на свою користь 359759,91 грн. пені за період з 10.12.2015 року по 31.10.2016 року, що нарахована у звязку з неналежним виконанням останнім умов укладеного між сторонами 17.10.2008 року договору про постачання електричної енергії №344.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року по справі №917/2047/16 (суддя Мацко О.С.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» на користь Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» 300000,00 грн. пені та 5396,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року та зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з ПАТ «АвтоКрАЗ» на користь ПАТ «Полтаваобленерго» на 50% від визначеної судом до стягнення суми і залишити до сплати 50% штрафних санкцій.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що прострочення ПАТ «АвтоКрАЗ» не привело до нанесення будь-яких збитків ПАТ «Полтаваобленерго» та створення якихось для нього несприятливих наслідків. Скаржник акцентує увагу на тому, що в даному випадку є очевидним наявність усіх зазначених у п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» підстав для зменшення розміру нарахованої неустойки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

До початку судового засідання 18.05.2017 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5156), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 18.05.2017 року була направлена відповідачу рекомендованим листом 14.04.2017 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 26.04.2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не зявився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обовязковою та зважаючи на те, що він є апелянтом у справі і ним викладено мотиви незгоди з рішення суду першої інстанції в повному обсязі у тексті апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 18.05.2017 року представник позивача пояснив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 17.10.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Полтаваобленерго» в особі його структурного підрозділу Кременчуцької філії (в подальшому назва змінена на ПАТ «Полтаваобленерго», постачальник, позивач у справі) та Холдинговою компанією «АвтоКрАЗ» у формі Відкритого акціонерного товариства (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «АвтоКрАЗ», споживач, відповідач у справі) укладено договір №344 про постачання електричної енергії.

При укладенні договору сторони у п. 1 узгодили, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 52907,46 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії визначена на межі балансової належності електричних мереж постачальника та споживача згідно з додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін».

Згідно п. 2.3.3 та п. 2.3.4 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів електричної енергії»; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії».

Відповідно до п. 4.2.1 договору за внесення платежів, передбачених п. 2.3.3 - 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, компенсаційні нарахування на встановлений індекс інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми. Сума пені, компенсаційні нарахування встановленого індексу інфляції та 3% річних зазначаються у розрахунковому документі окремим рядком.

У п. 7.1 та п. 7.5 договору сторони погодили, що облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами «Правил устройства електроустановок». У разі порушення споживачем вимог нормативно-технічних документів, що встановлюються при розрахунках за спожиту електричну енергію, а обсяги спожитої електричної енергії визначаються постачальником розрахунково згідно з вимогами додатка «Порядок розрахунків». На підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатка «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» оформлюються такі документи: акт про обсяги спожитої (переданої) споживачу (субспоживачу) електричної енергії; акт результатів замірів електричної потужності.

Сторони визначили, що договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2009 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України (п. 9.4 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що договір про постачання електричної енергії №344 підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Крім того, за даними позивача відповідно до п. 9.4 договору, останній не розривався і на даний час є діючим.

Також до договору сторонами було складено (підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками сторін), зокрема: додаток №1 до договору обсяги постачання (договірні величини) електричної енергії споживачу; додаток №2 до договору порядок розрахунків.

У додатку №2 до договору сторони узгодили, зокрема, наступне:

- розрахунковим вважається період з 000 години 1-го числа попереднього місяця до 000 години такого ж числа поточного місяця. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника (п. 1 Порядку);

- платежі за електричну енергію здійснюються споживачем платіжними дорученнями на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника у наступних обсягах та строки : 10% від заявленого (договірного) електроспоживання на розрахунковий період до дати початку розрахункового періоду; 20% від заявленого (договірного) електроспоживання на розрахунковий період до 10го числа розрахункового періоду; 30% від заявленого (договірного) електроспоживання на розрахунковий період до 15-го числа розрахункового періоду; 40% від заявленого (договірного) електроспоживання на розрахунковий період до 25-го числа розрахункового періоду. У разі відсутності інформації про рівень тарифів на наступний розрахунковий період до дня здійснення попередньої оплати, споживач розраховує суму платежу за тарифами, що діють у поточному розрахунковому періоді. Починаючи з дня складання «Акта про обсяги спожитої (переданої) споживачу (суд споживачу) електричної енергії» електропостачальна організація надає споживачу рахунок вартості фактично спожитої електроенергії. Остаточний розрахунок за минулий розрахунковий період здійснюється споживачем самостійно протягом 5-ти операційних (10 операційних для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті) днів з дня виписки рахунку (п. 2 Порядку);

- у разі несвоєчасної оплати платежів, передбачених даним Порядком, постачальник проводить споживачу нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. На суму боргу здійснюються компенсаційні нарахування на встановлений індекс інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми (п. 9 Порядку).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору надав відповідачу послуги з постачання електричної енергії за період з грудня 2015 року по вересень 2016 року, що підтверджується складеними між сторонами актами про обсяги спожитої (переданої) споживачу електричної енергії (т.1, а.с. 177-186). У подальшому позивачем було надіслано відповідачу відповідні рахунки на оплату отриманої електроенергії.

Відповідач взяті на себе зобовязання виконав, а саме розрахувався за електричну енергію в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. Проте, розрахунок проведений відповідачем не належним чином, а саме з порушенням строків розрахунків встановлених договором.

На підтвердження проведення відповідачем оплат з порушенням встановлених у договорі строків, позивач надав копії платіжних доручень, в яких зазначено дати, суми та призначення платежів проведених відповідачем платежів (т.1, а.с. 13-138).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 359759,91 грн. пені за період з 10.12.2015 року по 31.10.2016 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим, сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним договором щодо надання послуг з постачання електричної енергії. Відповідач у порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплатив отриману теплову енергію з порушенням встановлених строків. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (дослуджено дати вказані у них), а також відповідачем не спростована.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалося, у п. 4.2.1 договору та 9 Порядку розрахунків, який є невід'ємним додатком до договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним порядком платежів постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставник НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, на суму боргу здійснюються компенсаційні нарахування на встановлений індекс інфляції та три проценти річних за весь час прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення пені, розмір якої становить 399471,70 грн. за період з 10.12.2015 року по 31.10.2016 року.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно вимог чинного законодавства, умов договору та обставин оплат, дійшов обґрунтованого висновку про вірність розрахунку і належності суми пені у розмірі 399471,70 грн. та водночас, про наявність підстав для її зменшення на підставі статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Згідно з Роз'яснень вказаним у пункті 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року №7-рп/2013).

Місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення про зменшення розміру стягуваної пені врахував повне (100%) виконання відповідачем зобовязань за договором, скрутне фінансове становище відповідача, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобовязань за договором не мали негативних наслідків у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності.

Також судом першої інстанції прийнято до уваги те, що відповідач є єдиним виробником великовантажних автомобілів в Україні та стратегічним підприємством машинобудівної промисловості України. Основним замовником великовантажних автомобілів є Держава в особі підприємств, установ та організацій. ПАТ «АвтоКраз» постійно виконує державні замовлення з поставки техніки у зону АТО, зокрема, вантажних автомобілів та броньованих «Кугуар» і «Спартан», які дуже потрібні на фронті.

Водночас, господарським судом Полтавської області при прийнятті рішення про зменшення пені враховано також і інтереси позивача та його матеріальний стан, а також те, що фактично позивачем заявлено до стягнення значно меншу суму пені, ніж та, яку він міг заявити, тому зменшення розміру пені на 50% є наразі неспіврозмірним виходячи з обставин справи та інтересів сторін, як відповідача так і позивача.

Враховуючи, що господарський суд обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру стягуваної пені, взяв до уваги, що наведена вище норма є процесуальною і застосував поряд з нею норму матеріального права (стаття 233 Господарського Кодексу України), апеляційна інстанція вбачає достатньо вмотивований висновок суду першої інстанції про зменшення обумовленої договором пені та вважає, що підстави та мотиви для зменшення неустойки суд обґрунтував належним чином, тому вірно скористався обумовленим законом правом зменшити розмір санкцій саме до 300000,00 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року по справі №917/2047/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року по справі №917/2047/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 23 травня 2015 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.