Рішення № 66684832, 18.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2017Справа №910/4798/17За позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Приватного підприємства "Вояж"

про стягнення 185 810,89 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Акімова А.В. (довіреність № 171 від 26.12.2016)

від відповідача: Цермолонський І.М. (довіреність б/н від 19.04.2017)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен"звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Вояж" про стягнення 185 810,89 грн., з яких 161 876,30 грн. заборгованість по орендній платі, 21591,77 грн. пені та 2 342,82 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди № 26-Упр (Ор)-10 від 11.05.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4798/17, розгляд справи призначено на 20.04.2017.

У судовому засіданні 20.04.2017 представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.04.2017 надав відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач зазначив, що 04.04.2017 погасив суму заборгованості перед позивачем, на підтвердження чого надав копію платіжного доручення. Крім того відповідач зазначив, що строки позовної давності щодо стягнення неустойки закінчились. Також відповідач просив зменшити розмір нарахованої пені.

У судовому засіданні 20.04.2017 судом оголошено перерву до 18.05.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.05.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення пені та 3% річних, надав додаткові пояснення.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 18.05.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.05.2010 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (далі - орендодавець) та Приватним підприємством "Вояж" (далі - орендар) укладено договір оренди № 26-Упр(Ор)-10 (далі - lоговір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 18.12.2008 № 860/860 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), далі - об'єкт оренди за адресою: станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2), для торгівлі непродовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.1. договору, об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 31,9 кв. м., згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ (малої архітектурної форми), що складає невід'ємну частину цього договору.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен" (п. 2.4. договору).

Відповідно до Акту приймання-передачі майна в оренду від 12.05.2010, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду частину переходу станції метро «Осокорки», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями, загальною площею 31,9 кв.м.

Згідно з п. 3.1. договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 18.12.2008 № 860/860 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 р. № 34/91, та на дату підписання договору місячний розмір якої відповідно з розрахунком орендної плати (додаток № 2), що є невід'ємною частиною цього договору, становить: 181,21 грн. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на квітень 2010 року (з урахуванням індексу інфляції за березень 2010 р.) складає 5 780,73 грн. без ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 3.5. договору, всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20 % з розрахунку на квітень 2010 р. складає 6 936,88 грн.; оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Пунктом 3.6. договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Відповідно до п. 4.14. договору, орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14. в силу вступає рішення Київради. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п. 9.1. договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 12.05.2010 р. до 10.05.2013 р. (2 роки 364 дні).

Позивач звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що спірне приміщення будо повернуте відповідачем лише 01.11.2016 в порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/31221/15.

Таким чином, позивачем заявлено до стягнення з відповідача орендну плату у розмірі 161876,30 грн. за період з листопада 2015 по листопад 2016, а також, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання 21591,77 грн. пені та 2 342,82 грн. 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.6 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця.

Так, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31221/15 виселено Приватне підприємство "Вояж" з орендованого за договором оренди від 11.05.2010 № 26-Упр(Ор)-10 нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу) станції метро "Осокорки" (вестибюль № 2), загальною площею 31,9 кв. м., визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) ПП "Вояж" згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ; зобов'язано Приватне підприємство "Вояж" у строк не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать Приватному підприємству "Вояж" та знаходяться за адресою: станція метро "Осокорки" (вестибюль № 2), загальною площею 31,9 кв. м., згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, а також стягнуто з Приватного підприємства "Вояж" на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" 90618,53 грн. основного боргу, 934,87 грн. трьох відсотків річних, 8 942,41 грн.. пені та 3 943,45 грн.. витрат на сплату судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31221/15 з відповідача стягнено заборгованість за період з квітня 2015 року по жовтень 2015 року.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем спірне приміщення за договором оренди передане позивачу лише 01.11.2016, то суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано орендну плату за період з листопада 2015 по листопад 2016 у розмірі 161 876,30 грн.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становила 161 876,30 грн.

Під час розгляду справи, 04.04.2017, відповідачем було сплачено заборгованість у розмірі 161876,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням №54 від 04.04.2017.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 161876,30 грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/4798/17 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 21591,77 грн. пені та 2 342,82 грн. 3% річних.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст.ст. 549, 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За системним аналізом вищенаведених положень чинного законодавства пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

За умовами п. 6.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Позивачем нараховано пеню за загальний період з 11.01.2016 по 22.12.2016.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення встановлено й ст. 631 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі № 910/31221/15 встановлено, що КП "Київський метрополітен" листом від 15.05.2013 р. № 11-03/376 було повідомлено відповідача про те, що договір оренди № 26-Упр(Ор)-10 від 11.05.2010 р. продовжуватись не буде та необхідність звільнити орендоване майно а тому спірний договір оренди припинив свою дію 10.05.2013.

Оскільки Договір припинив свою дію за винятком його п. 3.5, суд дійшов висновку, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося за закінченням дії Договору, а тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені за прострочення сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії Договору.

Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України № 57/128 від 02.07.2014 року, № 910/28800/15 від 14.06.2016, № 910/27795/15 від 26.07.2016.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 21591,77 грн., оскільки нарахування пені здійснено після закінчення строку дії договору.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно із п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені, то позов в цій частині не підлягає задоволенню саме з вказаних підстав, а тому заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені розгляду не підлягає.

Також не підлягає розгляду і клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оскільки суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Щодо вимог позивача про стягнення 2 342,82 грн. 3% річних, то суд зазначає наступне.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, встановив, що останній є вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2 342,82 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково та припиняє провадження, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в частині стягнення заборгованості у розмірі 161 876,30 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості заявити клопотання про повернення судового збору за частину позовних вимог, провадження за якими припинено.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Провадження у справі № 910/4798/17 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 161 876,30 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припинити.

Стягнути з Приватного підприємства "Вояж" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 12а, код 23730362) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ. Проспект Перемоги, буд. 35, код 03328913) 2 342,82 грн. 3% річних та 35,14 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2017.

Суддя С.О. Турчин