Постанова № 66673893, 17.05.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

(49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29)

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"17" травня 2017 р. справа №804/5484/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі №804/5484/16

за позовом ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішень, -

встановив:

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 29.06.2016 р. №368/04-67-13-04.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Постанова мотивована необґрунтованістю позову та відсутністю правових підстав для його задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач, зокрема, зазначив, що 09.09.2016 р. Державна фіскальна служба України надала лист №19397/6/99-99-12-02-03-15 з роз'ясненнями щодо правомірності встановлення в рішеннях місцевих рад, зокрема, в рішенні Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 р. №3/65 і від 13.07.2016 р. №7/11, плати за користування земельними ділянками, на які не оформлено право власності або право оренди. Вказаними рішеннями передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними та фізичними особами, в тому числі в разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в

установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Нормами ПК України не передбачено такого податку, як плата за користування земельними ділянками. Пунктом 265.1.3 п.265.1 ст.265 ПК України передбачено, що складовою частиною плати за майно є плата за землю, яка, в свою чергу, складається з податку на землю та орендної плати за користування землями державної та комунальної власності.

Відповідно до п.10.4 ст.10 ПК України встановлення місцевих податків і зборів, не передбачених кодексом, забороняється.

При прийнятті рішень органи місцевого самоврядування повинні дотримуватися критеріїв, встановлені розділом XII "Податок на майно" ПК України для відповідного податку, зокрема, встановлювати ставки місцевих податків і зборів вони уповноважені лише в межах ставок, визначених кодексом (п.12.3.2 п.12.3, п.12.4.1 п.12.4 ст.12 ПК України).

Як вказує ДФС України у зазначеному листі, підприємство буде платником земельного податку лише після набуття ним статусу власника земельної ділянки, а платником орендної плати - тільки після укладення відповідного договору оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності.

Таким чином, ДФС України підтвердила незаконність встановлення в рішеннях місцевих рад плати за користування земельними ділянками, право власності або право оренди на які не оформлено. Відповідно, у фізичних та юридичних осіб немає підстав для сплати, за відсутності правовстановлюючих документів на земельні ділянки, плати за користування земельними ділянками.

Відповідно пп.12.3.4 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Рішення Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015р. №3/65 було лише прийнято 15 липня 2015р. і не було офіційно опубліковане раніше вказаної дати, у зв'язку з чим застосування контролюючим органом вказаного рішення для визначення податку на землю у 2016р. є неправомірним, могло б мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. по справі №200/26369/15-а залишено без змін постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.04.2016 р., якою суд скасував рішення Дніпропетровської міської ради "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010р. №5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста" від 15.07.2015 року №3/65.

Таким чином, розрахунок земельного податку відповідачем було здійснено на підставі незаконного рішення Дніпропетровської міської ради.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач є власником 1/4 частини будівлі аптечного закладу за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31-Б, що придбана позивачем відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2011 р.

Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 року №368/04-67-13-04, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у розмірі 40871,90 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 року №368/04-67-13-04, оскільки:

- в користуванні позивача знаходиться 0,0493 га земельної ділянки за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31-Б, що не заперечується сторонами. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене із визначенням розміру податкових зобов'язань у відповідності до частки власності позивача;

- відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (справа №21-3517а15), незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Проте, колегія суддів доходить висновку про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечує, що є користувачем земельної ділянки, яка знаходиться під 1/4 будівлі аптечного закладу площею 0,0493 га, розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31-Б, котра належить позивачу на праві власності.

Договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна від 27.10.2011р. зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 08.12.2011 р.

Згідно зазначеного Договору будівля аптечного закладу розташована на земельній ділянці площею 0,1972га, кадастровий номер 1210100000:08:249:0016. Відповідно до відомостей з публічної кадастрової карти України (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) ця земельна ділянка знаходиться у державній власності.

Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобовязаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п.269.1.1 і 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За п.287.7 ст.287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з п.287.8 ст.287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій ст.120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У постанові від 02 грудня 2015 року в справі №21-3517а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що "незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обовязок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно."

Право власності або право користування земельною ділянкою під 1/4 частиною будівлі аптечного складу, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31-Б, позивачем не було зареєстровано.

Отже, позивач по справі є платником земельного податку. При цьому, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України з 08.12.2011 р. до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена зазначена частина будівлі, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача ТОВ "Карл Торн".

Пунктом 286.6 ст.286 ПК України передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи, якщо будівля перебуває у спільній частковій власності.

Відповідно до доводів відповідача, суму земельного податку, вказаного в податковому повідомленні-рішенні від 29.06.2016р. №368/04-67-13-04, було розраховано на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року №3/65 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 року №5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста" у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, як це передбачено 120 Земельного кодексу України.

Крім того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 року у справі №200/26369/15а рішення Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року №3/65 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 року №5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста" було скасовано у звязку з порушенням порядку його прийняття. Ця постанова набрала законної сили 06.07.2016 року.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. №368/04-67-13-04 прийнято відповідачем не на підставі положень чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем по справі було сплачено 551,21 грн. судового збору за подання позову та 704 грн. за подання апеляційної скарги.

Відповідно до пп.2 п.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до пп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позову фізичною особою або фізичною особою-підприємцем майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Отже, за подання позову позивач мав сплатити 551,20 грн. (1378грн.*0,4), а за подання апеляційної скарги - 606,32 грн. (1378грн.*0,4)*1,1), тобто позивачем здійснено переплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги на 97,69 грн. ((551,21грн.-551,20грн.)+(704грн.-606,32грн.)).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, то судові витрати позивача в сумі 1157,52 грн. (551,20грн.+606,32грн.) підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а сума надміру сплаченого судового збору в розмірі 97,69 грн. відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернута позивачу ухвалою суду за клопотанням позивача.

Керуючись ст.ст.196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі №804/5484/16 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 29.06.2016 р. №368/04-67-13-04.

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судовий збір в сумі 1157 грн. 52 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку, визначеному ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя:В.Є. Чередниченко

Суддя:С.М. Іванов