Ухвала суду № 66667825, 23.05.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/6552/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клименко А. Я.Номер провадження 22-ц/788/521/17 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого- Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 січня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Альфа-Банк » до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В вересні 2016 року Публічне акціонерне товариства « Альфа-Банк » ( далі - ПАТ ) звернулось до Зарічного районного суду м. Суми з даним позовом, свої вимоги мотивувало тим, що 29 травня 2014 року між ПАТ та ОСОБА_3 укладено договір, відповідно до умов якого, відповідачу було видано кредит в сумі 81 556 грн. 98 коп., строком на 60 місяців, зі сплатою 15,99% за користування кредитом та комісійної винагороди за управління кредитом в розмірі 0,73% від суми кредиту. Оскільки відповідачем не було виконано належним чином взяті на себе зобов'язання, утворилась заборгованість, яку позивач і просить стягнути на свою користь.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 січня 2016 року позовні вимоги ПАТ задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 96 274 грн. 34 коп., 962 грн. 74 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому вказує на те, що позивачем не надано доказів отримання позичальником кредитних коштів. Зазначає, що умови договору про нарахування комісії за обслуговування кредитом є несправедливими та порушують приписи Закону України « Про захист прав споживачів ».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 травня 2014 року між ПАТ та ОСОБА_3 укладено договір №500943984, відповідно до умов якого, відповідачу було видано кредит в сумі 81 556 грн. 98 коп., зі сплатою 15,99% за користування кредитом та комісійної винагороди за управління кредитом в розмірі 0,73% від суми кредиту, строком на 60 місяців. ( а.с. 7 ).

Згідно до п.п. 2.6 договору, платежі з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за цим договором здійснюється щомісячно, рівними частинами у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених даним договором та відповідно до графіку платежів, який є додатком №1 до цього договору та його невід'ємною частиною.

Датою остаточного повернення кредиту є дата припинення нарахування відсотків та комісії - 30 травня 2019 року.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, тому позичальник зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Згідно наданого ПАТ ( а.с. 18 ) розрахунку, станом на 13 серпня 2015 року, утворилась заборгованість в сумі 96 274 грн. 34 коп., в тому числі: 81 486 грн. 29 коп. - за кредитом; 8 386 грн. 68 коп. - за відсотками; 4 801 грн. 37 коп. - по комісії; 1 600 грн. - штраф.

Доказів погашення боргу відповідач суду не надав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 порушила умови договору щодо своєчасного повернення кредитної заборгованості, а тому права ПАТ порушені та підлягають захисту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо недоведеності факту видачі кредитних коштів є безпідставними.

Зокрема, укладаючи кредитний договір №500943984 від 29 травня 2014 року сторони погодили, що кредит надається позичальнику, шляхом безготівкового перерахування для погашення заборгованості за кредитним договором №500403663 від 16 серпня 2013 року, на рахунок НОМЕР_1, що відкритий позичальнику в ПАТ « Альфа-Банк », суми грошових коштів в розмірі 81556 грн. 98 коп. ( п.п. 2.4 договору ).

Отже, укладений 29 травня 2014 року між сторонами кредитний договір є договором рефінансування кредитної заборгованості за договором від 16 серпня 2013 року. Кредитні кошти за цим договором спрямовуються на погашення кредитної заборгованості, а не видаються в користування позичальнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно пунктів 1.10, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, первинний документ - це документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З виписки по рахунку та розрахунку по кредитну слідує, що ОСОБА_3 в період червня 2014 року по грудень 2014 року, вносила кошти на погашення кредитної заборгованості ( а.с. 18, 19 ). Тобто відповідачка своїми діями підтвердила наявність в неї зобов'язань за кредитним договором та виконання ПАТ умов договору щодо видачі кредитних коштів.

Протилежного ОСОБА_3 доведено не було.

Посилання апеляційної скарги на несправедливість умов кредитного договору в частині встановлення плати за користування кредитом є необґрунтованим.

Зокрема, у відповідності до приписів п. 3) ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 6 ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладаючи спірний кредитний договір, сторони погодили сплату комісійної винагороди банку, її розмір та порядок сплати ( п.2.8 договору ).

ОСОБА_3 своїм підписом підтвердила, що вона попередньо ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, вартістю видів та предметів супутніх послуг з якими вона цілком згодна ( п. 5 договору ).

Відповідачем пункти договорів, якими встановлено розмір та порядок сплати комісії, не оспорювались, відтак судом вони визнані недійсними не були. Тому, у відповідності до положень ст. 204 ЦК України, укладений між сторонами кредитний договір на даний час є чинними.

У відповідності до положень п.п. 22), 23) ст. 1, ч. 1 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів », споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Кредитний договір від 29 травня 2014 року не є споживчим, так як кошти спрямовуються на погашення кредитної заборгованості, а не на придбання продукції, а тому положення Закону України « Про захист прав споживачів » не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами спірного договору.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що розмір стягнутої судом заборгованості за комісією відповідає погодженими сторонами умовами договорів.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.

Питання про скасування рішення суду та залишення позову без розгляду на підставі п. 6) ч. 1 ст. 207 ЦПК України перебуває поза межами доводів апеляційної скарги. Відносно доповнення до апеляційної скарги, яке було подано представником апелянта 22 травня 2017 року, колегія суддів відмічає, що по-перше, в ньому також не йде мова про залишення позову без розгляду з наведеної підстави, а по-друге, дане доповнення було подано з порушенням строків, передбачених ст. 300 ЦПК України та повернуте представнику.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 січня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набрала законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -