Постанова № 66656313, 10.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Справа № 910/969/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників: позивачаПархомчук Р.І. (дов. від 10.03.2017)відповідачаЗігура О.М. (директор) Гордієнко М.М. (дов. від 16.01.2017)розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.10.2016у справі№910/969/15-г Господарського суду м. Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вентус"простягнення 900 485,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 (суддя Селівон А.М.) заяву Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентус" про затвердження мирової угоди від 24.02.2015 у справі № 910/969/15-г за позовом Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентус" про стягнення 854 284,36 грн. задоволено. Затверджено мирову угоду у справі № 910/969/15-г, укладену 24.02.2015 між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Вентус", за умовами якої сторони з метою погашення заборгованості за договором поставки № 02/03/2013 від 01.03.2013 у розмірі 854 284, 36 грн. домовилися про наступне:

1.Предмет мирової угоди

1.1.Сторони дійшли згоди щодо укладення мирової угоди, спрямованої на врегулювання спору, що виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором у розмірі 854 284,36 грн.

1.2.Сторони домовились, що загальний розмір заборгованості, що підлягає сплаті в результаті укладення цієї Мирової Угоди становить 854 284,36 грн. та 18 009,70 грн. відшкодування сплаченого судового збору.

1.3.Сторони домовились, що відповідач зобов'язується сплатити 854 284,36 грн. в такі строки:

450 000,00 грн. - не пізніше 20.04.2015, але не раніше дати затвердження цієї мирової угоди Господарським судом міста Києва.

404 284,36 грн. - не пізніше 20.05.2015, але не раніше дати затвердження цієї мирової угоди Господарським судом міста Києва.

1.3.1.Відшкодування сплаченого судового збору в сумі 18 009,70 грн. сплачується до 20.05.2015, але не раніше дати затвердження цієї мирової угоди Господарським судом міста Києва.

1.3.2.Сплата заборгованості відбувається на розрахунковий рахунок Позивача р/р № 26009419021700 в АТ "Укрсиббанк", МФО 351005.

2. Інші умови

2.1.Сторони цієї мирової угоди шляхом її підписання заявляють, що в процесі її укладення не були, не будуть і не можуть бути порушені їх права, права третіх осіб. Сторони підтверджують, що вищевикладені умови відповідають їх волевиявленню і породжують настання бажаних наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам.

2.2.Після виконання умов цієї мирової угоди позивач не матиме жодних майнових претензій до відповідача з приводу заборгованості, сплата якої є предметом цієї Мирової угоди.

2.3.Ця мирова угода набуває чинності і підлягає обов'язковому виконанню сторонами з моменту її затвердження Господарським судом міста Києва.

2.4.Ця мирова угода укладена в трьох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін та один для Господарського суду міста Києва.

2.5.Наслідки затвердження судом цієї Мирової угоди та зміст статті 80 Господарського процесуального кодексу України сторонам відомі та зрозумілі." Провадження у справі припинено.

Вищевказана ухвала вмотивована тим, що така угода не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, стосується прав та обов'язків сторін у правовідносинах за договором поставки № 02/03/2013 від 01.03.2013, а тому підлягає затвердженню судом.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 (головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 скасовано.

Не погоджуючись із вищезазначеною постановою, Приватне акціонерне товариство "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 10.05.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентус" про стягнення 854 284,36 грн. заборгованості та 18 009,70 грн. судового збору (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 902 від 23.02.2015 та заяви про відмову позивача від позовних вимог частково № б/н від 05.03.2015).

25.02.2015 представником позивача було подано до суду першої інстанції документи для долучення до матеріалів справи, зокрема, підписану представниками сторін заяву б/н від 24.02.2015 про затвердження мирової угоди.

В даній заяві сторони просили затвердити укладену між ними мирову угоду від 24.02.2015 на викладених в ній умовах, зазначивши, що наслідки її укладення та припинення провадження у справі сторонам відомі та зрозумілі.

Також до вказаної заяви представником позивача додано примірник мирової угоди від 24.02.2015, скріплений печаткою Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК", підписаний представником позивача Самолюк О.В., діючого на підставі довіреності б/н від 19.09.2014, та представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентус" Постикою М.В., який діє на підставі довіреності б/н від 23.02.2015.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду від 05.03.2015 суд апеляційної інстанції правомірно зауважував про наступне.

Так, одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін.

Згідно частини 2 статті 78 Господарського процесуального кодексу України до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України та п.3.19 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову, умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК).

Мирова угода може бути укладена і стосовно певної частини позовних вимог.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

З огляду на матеріали справи, ухвала Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 у справі №910/969/15 винесена з порушенням норм процесуального права, оскільки ухвалена при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, без належної оцінки предмета мирової угоди.

Так, місцевий господарський суд, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в ухвалі про затвердження мирової угоди взагалі не надав оцінки підставам виникнення у відповідача заборгованості у розмірі 854 284,36 грн.

До того ж, як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до господарського суду про стягнення з відповідача боргу в сумі 854 284,36 грн. у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 02/03/2013 від 01.03.2013. При цьому до змісту самої мирової угоди позивачем було включено акт звірки розрахунків, підписаний представниками сторін, але скріплений лише печаткою позивача. Відповідно до вказаного акту станом на 01.01.2014 заборгованість відповідача перед позивачем відображена у розмірі 1 571 348,60 грн., тоді як заборгованість за договором поставки № 02/03/2013 від 01.03.2013 виникла з 09.01.2014.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи встановлено, що до вказаного вище акту позивач включив частину заборгованості за договором поставки № 048/12 від 26.06.2012, який не є предметом спору у даній справі.

Разом з тим, умови мирової угоди мають стосуватися лише тих вимог, які заявлені в позовній заяві та є предметом позову.

Враховуючи вищезазначене, колегія судді касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначеним вище обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для затвердження мирової угоди, оскільки за приписами частини 3 статті 78 Господарського процесуального кодексу України мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

До того ж беручи до уваги, що частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, колегія суддів касаційної інстанції вважає постанову суду апеляційної інстанції такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі колегія суддів касаційної інстанції вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими обставинами.

Враховуючи наведене, та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-словацьке підприємство "ТЕРІХЕМ-ЛУЦЬК" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі №910/969/15-г Господарського суду м. Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді О.Сибіга

В.Швець