Постанова № 66656137, 22.03.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Справа № 910/15992/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомЗаступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради, м. Київдо1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", м. Київ; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп", м. Київ; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест", м. Київпровизнання недійсними договорів, повернення земельної ділянки

за участю представників

прокуратури: Збарих С.М.,

позивача: Глобенко Л.В.,

відповідача-1: Петровський В.В.,

відповідача-2: не з'явився,

відповідача-3: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" (далі за текстом - ТОВ "Преско-В"), товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп" (далі за текстом - ТОВ "Авалон Комерц Груп"), товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" (далі за текстом - ТОВ "Аурум Інвест") про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011 року, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 157, 30 кв. м. по вул. Т. Драйзера, 8в у м. Києві, вартістю 82 090 грн., укладеного ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідченого 29.12.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 8366; визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015 року, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 157, 30 кв. м. по вул. Т. Драйзера, 8в у м. Києві, укладеного ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест", посвідченого 25.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А.; зобов'язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 157, 30 кв. м. по вул. Т. Драйзера, 8в у Деснянському районі м. Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року позов задоволено повністю: визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011 року, укладений між ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідчений 29.12.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 8366; визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015 року, укладений між ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест", посвідчений 25.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I.A.; зобов'язано ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 157, 30 кв. м., по вул. Т. Драйзера, 8в у Деснянському районі м. Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.

Не погоджуючись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Преско-В" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить залишити без розгляду позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011 року та відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Прокуратурою та позивачем відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача-1 просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким залишити без розгляду позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011 року та відмовити у задоволенні інших позовних вимог, а прокурор та представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідачів-2, -3 згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників відповідача-1, прокурора та позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 157, 30 кв. м. по вул. Т. Драйзера, 8в у м. Києві зареєстровано державним реєстратором КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" Коломієць О.Г. 07.07.2011 року за ТОВ "Преско-В" на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 року та ухвали цього суду від 10.11.2010 року у цивільній справі № 2-391/08.

29.12.2011 року ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп" укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлової будівлі торгівельного призначення за вказаною адресою, який 29.12.2011 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 8366.

Відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу нежитлова будівля площею 157, 30 кв. м. по вул. Т. Драйзера, 8в належить ТОВ "Преско-В" на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 року та ухвали цього ж суду від 10.11.2010 року.

25.07.2015 року ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест" укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською I.A., згідно з яким передано вищевказаний об'єкт нерухомості у власність ТОВ "Аурум Інвест".

Прокурор, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсними вищезазначених Договорів купівлі-продажу нерухомого майна свої вимоги обгрунтував тим, що реєстрація права власності на нежитлове приміщення здійснена ТОВ "Преско-В" на підставі неіснуючого рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 року та ухвали від 10.11.2010 року у цивільній справі № 2-391/08, а тому Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2011 року, укладений ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп", є нікчемним правочином, спрямованим на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності. Враховуючи, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю, підлягає визнанню недійсним і Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 року, згідно з яким за ТОВ "Преско-В" визнано право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 157, 30 кв. м. по вул. Т. Драйзера, 8в у м. Києві, відповідно до листа голови Гребінківського районного суду Полтавської області Федорак Л.М. не приймалось у справі № 2-391/08, оскільки Гребінківським районним судом Полтавської області порушено та розглянуто під зазначеним номером (№ 2-391/08) справу за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_15 про визнання права власності на майно (рішення від 18.08.2008 року), а не за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_16 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на майно.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень судові рішення в цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_16 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна не обліковуються.

Враховуючи вищевикладене, Київською місцевою прокуратурою № 3 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 42015100030000066 від 28.04.2015 року за ч. 4 ст. 358 КК України за фактом використання завідомо підробленого документу.

За таких обставин та враховуючи положення ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що права та обов'язки не можуть виникати з неіснуючого, підробленого рішення суду.

Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

При цьому, в ст. 9 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент реєстрації права власності за ТОВ "Преско В") встановлено, що розпорядження землями на території міста Києва до розмежування земель державної та комунальної власності, належить до повноважень Київської міської ради.

Згідно листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 057023-15126 від 03.09.2016 року рішення про передачу земельної ділянки по вул. Т. Драйзера, 8в (код ділянки 62:077:108) в Деснянському районі м. Києва ТОВ "Преско-В" та іншим особам Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками, не реєструвались.

Крім того, листом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві № 10126-62/1008/09 від 10.08.2016 року повідомлено, що документи, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт у Деснянському районі м. Києві по вул. Т. Драйзера, 8в не видавались та не реєструвались, в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти не приймались.

Відповідно до інформації, наданої Департаментом містобудування та архітектури КМДА, за вказаною адресою проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалась та до містобудівного кадастру не вносилась.

З огляду на встановлені обставини справи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що об'єкт нерухомості збудовано на земельній ділянці по вул. Т. Драйзера, 8в у Деснянському районі м. Києва, що не була належним чином відведена TOB "Преско-В" для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, а тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності у ТОВ "Преско-В" або інших осіб на зазначений об'єкт не виникло, у зв'язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема, передачі третім особам.

Відтак, оспорюваними договорами розпорядження майном здійснено не власником об'єкта нерухомості, який не зареєстрований в установленому законом порядку та на підставі підробленого рішення суду, що відповідно до ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсними Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2011 року, укладеного ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп", а також Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015 року, укладеного ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест".

Крім того, з посиланням на положення ч. 2 ст. 152, ст. 212 Земельного кодексу України господарськими судами задоволено позовні вимоги щодо повернення власнику земельної ділянки з зобов'язанням привести її у придатний для використання стан шляхом знесення всіх будівель і споруд.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути земельну ділянку власнику, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з положеннями ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а відповідно до ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Серед способів захисту прав на земельні ділянки приписи ст. 152 Земельного кодексу України визначають і такий, як визнання угоди недійсною.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі підробленого рішення суду здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 157, 30 кв. м. по вул. Т. Драйзера, 8в у м. Києві, що розташоване на земельній ділянці щодо якої не приймалось рішення власником про її передачу у власність чи користування, за відсутності необхідних дозвільних документів на виконання будівельних робіт, без введення в експлуатацію такого об'єкту нерухомого майна, що вказує на незаконне зайняття земельної ділянки, яка не виділялась у встановленому законом порядку для цілей будівництва об'єктів торгівельного призначення, у зв'язку з чим суди дійшли правомірних висновків щодо визнання недійсними Договорів купівлі-продажу нерухомого майна як таких, що укладені з порушенням вимог чинного законодавства та які порушують права позивача як власника земельної ділянки.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За приписами ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси кожного суб'єкта господарювання захищаються, зокрема, шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення та відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

В ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З огляду на те, що незаконно зведені торгівельні об'єкти порушують права позивача як власника земельної ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-3 повернути власнику земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення всіх будівель і споруд.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на те, що оспорювані правочини посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямовані на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель державної, комунальної власності та порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради як органу уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також суд касаційної інстанції зазначає, що інші доводи ТОВ "Преско-В", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій. Крім того, такі доводи скаржника вже були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка і вони правомірно були відхилені як необґрунтовані.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року у справі № 910/15992/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак