Постанова № 66655197, 15.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2017 р. Справа № 922/549/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1343 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 р. у справі № 922/549/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська область,

про стягнення коштів в сумі 84058,69 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідача) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00008820 від 15.10.2013 р. в сумі 22663,22 грн.; збитків в сумі 54462,66 грн.; 3% річних в сумі 1263,21 грн.; інфляційних втрат в сумі 5669,60 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.03.2017 р. (суддя Суярко Т.Д.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” частину заборгованості за договором фінансового лізингу № 00008820 від 15.10.2013 р. в сумі 22663.22 грн.; 3% річних в сумі 1263.21 грн.; інфляційні втрати в сумі 5669.60 грн.; судовий збір в сумі 563.34 грн. В решті позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм чинного законодавства просить це рішення скасувати в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 54 462,66 грн., постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, в іншій частині просить оскаржуване рішення залишити без змін. В обґрунтування своїх апеляційних вимог позивач посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 22 Цивільного кодексу України, 224 ГК України, а також неповно досліджено п. 8.2.3., 8.6., 13.6. договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення або припинення дії договору.

В судове засідання представник позивача не з’явився та про причини неявки суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідач, ТОВ "Постман", відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання також не з’явився, про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не повідомив.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 про прийняття апеляційної скарги позивача у даній справі до провадження була надіслана відповідачу за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 62458, Харківська обл., Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18. Проте дана ухвала повернулась на адресу суду з відміткою підприємства зв’язку: “через незапит”.

За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом (зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За таких обставин, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець, позивач у справі) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (лізингоодержувач, відповідач у справі) договір про фінансовий лізинг №00008820 від 15.10.2013 р., відповідно до якого позивач зобов’язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZЕX044847, двигун №CBZ A36518 (об’єкт лізингу), а відповідач зобов’язався прийняти об’єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невід’ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 20680,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 6 204,00 доларів США. Строк лізингу визначено сторонами у 84 місяці (з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015).

Відповідач згідно п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (умови лізингу), що становлять невід'ємну частину договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.

Пунктом 6.5 умов лізингу передбачено, що щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування).

Згідно з п. 8.3.2 умов лізингу якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Пунктом 12.9 умов лізингу визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

В п. 13.1. умов лізингу встановлено, що якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, позивач має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6 умов лізингу, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу.

У випадку прострочення платежів за договором, згідно із п. 8.2 умов лізингу до відповідача застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до договору.

Відповідно до п. 12.6.1. умов лізингу, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13 умов лізингу передбачено, що за виняткових обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за договором, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) сторони узгодили порядок сплати лізингових платежів, дату, розмір.

Як обґрунтовано встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, на виконання умов спірного договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується сплатою відповідачем лізингових платежів, а також договором відповідального зберігання від 01.09.2014р.

Як зазначив позивач у позовній заяві, у відповідача виникла заборгованість за договором в сумі 22 663,22 грн., а саме, часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1418,45 грн., відповідно до рахунку № 00254917 від 13.01.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.01.2015р.; несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6246,64 грн., відповідно до рахунку № 00256757 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.02.2015р.; несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7731,00 грн., відповідно до рахунку № 00262457 від 06.03.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.03.2015р.; несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 7267,13 грн., відповідно до рахунку № 00268206 від 06.04.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.04.2015р.

З огляду на викладені обставини позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 22 663,22 грн. заборгованості за лізинговими платежами, збитки в розмірі 54462,66 грн., 3% річних у розмірі 1263,21 грн., інфляційних витрат у розмірі 5669,60 грн.

Відповідно до частини першої статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України “Про фінансовий лізинг” (частина 2 статті 806 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 2 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини другої статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Графіком сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Так, відповідач мав сплачувати до 15.01.2015 р.; 15.02.2015 р.; 15.03.2015 р.; 15.04.2015 р. – по 309,24 дол.США.

На оплату вказаних лізингових платежів позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури №№ 00254917 від 13.01.2015 р.; 00256757 від 02.02.2015 р. на суму 6246,64 грн.; 00262457 від 06.03.2015 р. на суму 7731,00 грн.; 00268172 від 06.04.2015 р. на суму 7267,13 грн.

Враховуючи наведене, відповідач неналежним чином виконав взяті на себе грошові зобов’язання за договором, а суми зазначені у вищевказаних рахунках визначено в належному розмірі, висновок суду першої інстанції про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам в сумі 22663,22грн. є правомірним.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1263,21 грн. та інфляційних втрат в сумі 5669,60 грн., то судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов’язань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення відповідної частини позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1263,21 грн. та інфляційних втрат в сумі 5669,60 грн.

Що стосується звернених до відповідача позовних вимог про стягнення збитків в сумі 54462,66 грн., колегія суддів зазначає, що правомірним є висновок місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 54462,66 грн. з огляду на наступне.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

Звертаючись з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просить суд стягнути з відповідача 54462,66 грн. збитків, що складаються з:

- реальних збитків в розмірі 6 400,00 грн., що складаються з послуг зберігання об'єкта лізингу та юридичних послуг, які позивач просив компенсувати з урахуванням ПДВ, посилаючись на той факт, що позивач є платником ПДВ.

- упущеної вигоди в розмірі 48062,66 грн., у вигляді різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу.

Як на підставу правомірності заявлених до стягнення з відповідача збитків у розмірі 6000,00 грн., ТОВ "Порше Лізинг Україна" посилається на той факт, що неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором, призвело до необхідності звернення позивача до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, а також витрати в розмірі 400,00 грн., понесені позивачем на виконання договору відповідального зберігання від 01.09.2014 року.

У межах пункту 8.2.3 договору сторони домовились, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується санкція у вигляді компенсації будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідно до договору. Позивач надає відповідачу відповідну документацію, що підтверджує понесення витрат, проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.

Відповідно до п. 12.10 договору, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об’єкта лізингу, доставка об’єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, норми статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України передбачають відшкодування сум, які сплачені стороною судового процесу за надання юридичних послуг лише адвокату, а не будь-якій особі, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Позивачем не надано суду доказів того, що витрати у сумі 6 000,00 грн. були здійснені за отримання саме адвокатських послуг (адвоката, адвокатського об'єднання, фірми, тощо), а тому, у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат позивача у якості судових витрат відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1 листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014 витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Таким чином, отримання позивачем юридичних послуг з юридичного консультування, підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов’язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права.

На підтвердження вимог щодо стягнення збитків, понесених позивачем у зв’язку із виконанням договору відповідального зберігання від 01.09.2014 р. в розмірі 400,00 грн., ТОВ "Порше Лізинг Україна" до матеріалів справи надано рахунок на оплату №65 від 05.05.2015, одержувачем коштів за яким є ТОВ “Автосоюз”, акт наданих послуг №288 від 05.05.2015 за укладеним між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ “Автосоюз” договором відповідального зберігання від 01.09.2014, платіжне доручення №50002625 від 25.05.2015.

За загальним правилом, витрати на послуги стоянки взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про витрати на послуги стоянки за договором відповідального зберігання від 01.09.2014 р.

Слід зазначити, що приписами договору не передбачений обов’язок відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту.

При цьому транспортний засіб не вибув із власності лізингодавця та після розірвання договору був повернутий останньому. Отже, позивач і під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.

Зміст статті 322 ЦК України встановлює обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Відтак, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобов’язань.

Колегія суддів наголошує на тому, що важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено, що протиправна поведінка відповідача стала наслідком завдання збитків позивачу у вигляді оплати послуг по зберіганню транспортного засобу.

Окрім зазначеного вище, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача реальних збитків, пов’язаних із зберіганням транспортного засобу та надання юридичних послуг, позивач включив в дану суму також і податок на додану вартість у загальній сумі 1066,67 грн., оскільки він є платником податку на додану вартість відповідно до вимог діючого законодавства України. Проте, оскільки в даному випадку позивачем заявлено до стягнення саме понесені ним витрати, а не вартість послуг, колегія суддів вважає про відсутність підстав для збільшення суми витрат на розмір податку на додану вартість. До того ж, доказів оплати зазначених сум податку позивачем суду не надано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає про відсутність підстав для стягнення реальних збитків в розмірі 6 400,00 грн., що становить вартість отриманих позивачем послуг ТОВ "Юридична фірма Вернер", витрат, пов’язаних із зберіганням транспортного засобу та розмір податку на додану вартість.

Вказане узгоджується з правовою позицією, якої дійшов Вищий господарський суд України у постановах від 12.07.2016 року у справі № 907/612/15 та від 26.04.2016 року у справі № 902/823/15.

Стосовно заявленої до стягнення суми збитків в розмірі 48062,66 грн. згідно пункту 12.9. договору суд зазначає наступне.

Згідно п. 12.9 умов лізингу лізингоодержувач сплачує ТОВ "Порше Лізинг Україна" будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано ТОВ "Порше Лізинг Україна" в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності ТОВ "Порше Лізинг Україна", ринковою вартістю об'єкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до умов контракту.

Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ "Порше Лізинг Україна" та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання його лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

В той же час, колегія суддів зауважує на тому, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі) обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку різниці між вартістю об’єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що були фактично отримані позивачем в результаті продажу предмета лізингу) та лізинговими платежами, що залишились. Вказаний розмір упущеної вигоди позивач підтверджував лише рахунком-фактурою №00277965 від 28.05.2015, пред’явленим на оплату ТОВ “Постман”.

Проте, колегія суддів вважає, що розрахунок позивачем упущеної вигоди виходячи з розміру лізингових платежів, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування) є теоретичним (умовним), побудованим на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджений відповідними належними та допустимим доказами.

Крім того, позивач не довів суду належними доказами розміру збитків, визначених ним як різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу (пункт 12.9 контракту), оскільки в матеріалах справи відсутній розрахунок лізингових платежів, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наданий позивачем рахунок-фактура №00277965 від 28.05.2015 не є належним доказом розміру понесених позивачем збитків, оскільки вказаний рахунок був складаний позивачем в односторонньому порядку. При цьому, у зазначеному рахунку відсутні ринкова вартість об'єкту лізингу та розмір лізингових платежів, що залишилися несплаченими. Також, суд звертає увагу, що позивачем не надано і доказів вручення відповідачу рахунку-фактури №00277965 від 28.05.2015, а отже не підтвердженим є і факт доведення до відома відповідача необхідність сплатити вказані кошти.

Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу, суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. по справі №910/18234/13

З огляду на викладене, позивачем як у суді першої, так і апеляційної інстанцій не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору у розмірі 48062,66 грн.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи. Інших обставин, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, в ході апеляційного провадження не наведено.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 р. у справі № 922/549/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ, на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 р. у справі № 922/549/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 р. у справі № 922/549/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Медуниця О.Є.