Ухвала суду № 66652146, 17.05.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/890/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 5 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 31 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування будинку,

в с т а н о в и л а :

06 жовтня 2016 р. ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказала, що 20 березня 2000 р. помер її батько ОСОБА_9, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно.

Спадщину ОСОБА_9 прийняли позивач ОСОБА_6, її сестра ОСОБА_10, а також дружина ОСОБА_9 - ОСОБА_8, подавши відповідні заяви до нотаріальної контори.

У червні 2016 р. ОСОБА_8 звернулася до суду із позовом про визнання за нею права власності на частину успадкованого після ОСОБА_9 будинку, розташованого по вул. Фрунзе, 11, в с.Жовнине, Чорнобаївського району, Черкаської області.

В ході розгляду зазначеної вище справи судом були витребувані документи, з яких виявилося, що право власності на ? частину будинку неправомірно оформлено на ОСОБА_7, а саме рішенням виконавчого комітету Жовнинської сільської ради № 57 від 31 жовтня 2000 р. було вирішено оформити право власності, на основі даних господарських книг, по ? частині будинку за ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Спірний будинок був побудований у 1957 р. ОСОБА_9, його першою дружиною ОСОБА_11 (матірю позивача), батьками ОСОБА_9 та ОСОБА_7 - ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Головою сімї був ОСОБА_12, а після його смерті у 1976 р. - ОСОБА_13, яка померла у 1988 р., та особовий рахунок було переведено на ОСОБА_9

Зазначений будинок відносився до суспільної групи господарства «господарство колгоспника», ОСОБА_9 був членом колгоспного двору та проживав у спірному будинку, а ОСОБА_7 там не проживала з 1956 р., не брала участь в утриманні будинку, а тому втратила право на частку в майні колгоспного двору.

Незаконно набувши право власності на частину будинку, ОСОБА_7 відчужила дане майно ОСОБА_8, шляхом укладення 24 листопада 2000 р. відповідного договору дарування.

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 не набула права спільної власності на спірний будинок, оскаржуваними рішенням сільської ради, свідоцтвом про право власності та договором дарування порушені права позивача, оскільки зменшено спадкову масу, позивач просила суд: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області № 57 від 31 жовтня 2000 р. в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на ? частину будинку, по вул. Фрунзе, 11 в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області; визнати недійсним свідоцтво № 165 від 07 листопада 2000 р. про право власності в частині встановлення права власності на житловий будинок № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області за ОСОБА_7

Ухвалою суду від 03 листопада 2016 р., у процесі попереднього судового засідання, залучено до участі в якості співвідповідача ОСОБА_7

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 31 січня 2017 р. у задоволенні позову ОСОБА_6 до Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, виконавчого комітету Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування будинку відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 оскаржила його в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

При цьому послалася на ті ж обставини, що і в позовній заяві та окремо зазначила, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку внаслідок невірного застосування ст. 76 ЦК УРСР та ст. 261 ЦК України та не надав оцінки наявним у справі доказам, які свідчать про те, що до кінця 2014 р. скаржниця не могла знати про те, що право власності на ? будинку № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області неправомірно, на її думку, оформлено на ОСОБА_7 Судом також не наведено мотивів неврахування цих доказів.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_6 та її представника адвоката ОСОБА_14, ОСОБА_8 та її представника адвоката ОСОБА_15, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з тих підстав, що позивач звернулася з позовом про захист порушеного права після спливу строку загальної позовної давності тривалістю у три роки, причини пропущення позовної давності не є поважними, а тому у задоволенні позову слід відмовити з підстав спливу строку позовної давності.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як вбачається з позовної заяви, 06 жовтня 2016 р. ОСОБА_6, як спадкоємець батька ОСОБА_9, померлого 20 березня 2000 р., звернулася в суд з позовом до Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яка також є спадкоємцем ОСОБА_9, з вимогами щодо визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Жовнинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області № 57 від 31 жовтня 2000 р., у частині визнання за ОСОБА_7 права власності на ? частину будинку № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області, та визнання недійсним свідоцтва № 165 від 07 листопада 2000 р. про право власності, в частині встановлення права власності на житловий будинок № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області за ОСОБА_7, якими стверджує порушено її права, як спадкоємця.

При цьому, як на підставу звернення послалась на наступні норми права, а саме ст. 21 ЦК України визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та ч. 1 ст. 393 ЦК України, яка регламентує визнання незаконним правового акта, що порушує права власності. Крім того, на ст. ст. 120, 126 та 563 ЦК УРСР.

За положенням ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 р. застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 р.). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як ч. 2 ст. 1220 ЦК України, так і ст. 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 5 Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 р., якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 р.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом та які не суперечать закону, адміністративних актів, внаслідок інших дій громадян і організацій, внаслідок подій, з якими закон повязує настання цивільно-правових відносин.

Статтею 6 ЦК УРСР визначено порядок захисту цивільних прав судом, зокрема шляхом визнання прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право, припинення або зміни правовідношення.

Згідно з нормами глави 3 ЦК УРСР угода може бути визнана судом недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом або іншим нормативним актом.

Тому при визнанні угоди недійсною суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

За ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

При вирішенні спору судом встановлено, що будинок № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області був побудований у 1957 р.

З ксерокопій витягів з погосподарських книг за період з 1958 по 2000 роки вбачається, що Жовнинською сільською радою, яка вела погосподарський облік, господарство обліковувалось, як господарство колгоспника, головою сімї початково був ОСОБА_12, а після його смерті з 1976 р. його дружина ОСОБА_13 (Ярина) Мусіївна, яка померла у 1988 р. та з 1988 р. особовий рахунок було переведено на їх сина ОСОБА_9, 30.08 ІНФОРМАЦІЯ_1, а після його смерті 20.03.2000 р. на його дружину, відповідача у справі, ОСОБА_8 (а. с. 51 - 68).

За період з 1990 р. по 1995 р. зазначене господарство обліковувалось, як господарство робітника. (а. с. 61, 62)

При цьому, за період з 1972 р. по 1995 р. в якості місця роботи та посади ОСОБА_9 зазначено Градизьк АТП, шофер.

Згідно до дубліката заповіту складеного ОСОБА_13 20.07.1988 р., остання заповіла все своє майно де б воно не було і з чого не складалося ОСОБА_7 (а. с. 93).

З копії актового запису про смерть № 34 від 08.11.1988 р. та свідоцтва про смерть від 09.11.1988 р. вбачається, що ОСОБА_13 померла 6 листопада 1988 р. в м. Кременчук Полтавської області. (а. с. 122, 123)

У відповідності до довідки Жовнинської сільської ради за № 319 від листопада 2000 р. ОСОБА_7 вступила в управління спадковим майном після смерті своєї матері ОСОБА_13, померлої 06.11.1988 р., шляхом капітального ремонту спадкового будинку в квітні 1989 р. (а. с. 121)

Згідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_9 помер 20 березня 2000 р. та після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно. (а. с.13)

Спадщину ОСОБА_9 прийняли позивач ОСОБА_6, її сестра ОСОБА_10, а також дружина ОСОБА_9 - відповідач ОСОБА_8, подавши відповідні заяви до нотаріальної контори, зокрема ОСОБА_6 та ОСОБА_10 5 травня 2000 р. (а. с. 14)

При цьому ОСОБА_10, будучи спадкоємцем, не визначена позивачем в якості особи чиїх прав та обовязків стосується даний спір.

Матеріали справи не містять правоустановчих документів, крім документів погосподарського обліку, станом на 20 березня 2000 р. час сметрі ОСОБА_9, на житловий будинок № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області.

Водночас оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Жовнинської сільської ради № 57 від 31 жовтня 2000 р. було вирішено оформити право власності по ? частині будинку № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району за ОСОБА_9 та ОСОБА_7 (а.с.16)

На підставі приведеного рішення, 07 листопада 2000 р. Жовнинською сільською радою видано свідоцтво № 165 про право власності ОСОБА_9 та ОСОБА_7 на спірний будинок. (а.с.17).

Приведені рішення та свідоцтво про право власності оспорюються позивачем лише в частині права власності ОСОБА_7 на ? частині будинку № 11 по вул. Фрунзе в с. Жовнине Чорнобаївського району

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 24 листопада 2000 р., ОСОБА_7 відчужила належну їй на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок № 165 від 07.11.2000 р. ? частину спірного будинку ОСОБА_8 24 листопада 2000 р. Даний договір пройшов реєстрацію в Черкаському ОБТІ 24.11.2000 р. , реєстровий № 190. (а.с. 94).

На ряду з цим матеріали справи містять Державний акт на право приватної власності на землю Серія ЧР 23-19-07-00-022 від 10 листопада 2000 р., відповідно до якого ОСОБА_9 є власником 0,250 га землі розташованої на території Жовнинської сільської ради. (а. с. 18)

Постановою державного нотаріуса Чорнобаївської державної нотаріальної контори від 8 червня 2016 р., за результатом розгляду заяви ОСОБА_6, у видачі свідоцтва про право власності за законом на частину житлового будинку та земельну ділянку, розташовані в с. Жовнине, вул. Фрунзе, 11, Чорнобаївського району, Черкаської області , легковий автомобіль ВАЗ 2103 та мотоцикл через відсутність оригіналів свідоцтва про право власності від 24.11.2000 р., державного акта на право приватної власності на землю та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів відмовлено. Розяснено можливість оскарження до суду даної постанови. (а. с. 164)

Водночас листом завідувача Чорнобаївської державної нотаріальної контори від 27.07.2016 р. ОСОБА_6, на подану нею заяву, було розяснено, що неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення, вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні. Обовязку щодо примусового витребування документів нотаріусом, законодавством не передбачено. (а. с. 167)

За викладеного, суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, вірно встановив момент виникнення спірних правовідносин та законодавство яке їх регулює і прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положень ЦК УРСР 1963 р., оскільки дані правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 р.

Врахувавши вимоги ст. ст. 120, 123 та 126 ЦК УРСР 1963 р., в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, якими регулювалось майно колгоспного двору до якого станом на 1988 р., а саме час смерті ОСОБА_13, відносився спірний будинок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що після смерті у 1988 р. голови двору ОСОБА_13, ОСОБА_7, яка з 1956 р. вибула у м. Кременчук, не набула права власності на ? частину будинку саме за заповітом своєї матері оскільки спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, а ОСОБА_13 на той час не була останнім членом колгоспного двору.

В той же час у відповідності до ст. 71 ЦК УРСР, який регулював спірні правовідносини, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлювався в три роки.

В свою чергу ст. 76 ЦК УРСР було визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР, яка регламентувала наслідки закінчення строку позовної давності, закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважними є причини, що повязані з обєктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача для вчасного звернення до суду.

Обставини встановлені у справі та наведені вимоги закону дають підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача, як спадкоємця, знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який вона не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, є недостатнім.

Водночас позивач не довела той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого цивільно-правовими нормами, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином суд першої інстанції встановивши, що порушення прав позивача відбулося у 2000 р., за належного використання своїх прав та виконання відповідних обовязків по відношенню до спадкового майна батька, зокрема і нерухомого, що потребує управління, ОСОБА_6 могла безперешкодно дізнатися про порушення своїх прав та захистити їх у спосіб визначений законом, оскільки право позивача на пред'явлення позову виникло у 2000 р., натомість вона починаючи з 2000 р. у по 2016 р. не вчинила жодних дій направлених на оформлення своєї власності та звернулася за захистом свого права після спливу строку позовної давності, при цьому будь-яких належних доказів чинення їй перешкод для звернення з позовом до суду з 2000 р. не надала. Виходячи із зазначеного суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволені позову з підстав пропуску строку позовної давності, з даним висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів

Що ж до посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на ту обставину, що ОСОБА_8 чинила їй перешкоди у користуванні та володінні успадкованим майном, не надаючи правоустановчі документи, то дана обставина, за встановленого не може слугувати підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, так як після померлого ОСОБА_9 залишилось троє спадкоємців, які прийняли спадщину, подавши до нотаріальної контори заяву про її прийняття. Проте, спадкоємцями не встановлено документально підтверджений склад спадщини, свідоцтво про право на спадщину не отримано, спадкове майно за їх згодою, а в разі відсутності згоди у судовому порядку не поділено.

Стосовно не врахування судом першої інстанції наданих позивачем доказів, які, за її твердженням, свідчать про те, що до кінця 2014 р. вона не знала і не могла знати про порушення її прав, а саме позовної заяви ОСОБА_8 до якої додано свідоцтво про право власності на спірний будинок, рукописного акта від 26.01.2014 р. виконаного у вільній формі про не допуск її до спадкового будинку, постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.06.2016 р., заяви від 19.07.2016 р. до нотаріальної контори з вимогою витребувати правовстановлюючі документи у ОСОБА_8 та відповіді на неї від 27.07.2016 р. то дані докази у сукупності і з іншими, яким суд дав належну оцінку, та з урахуванням приведених вимог закону, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_6 могла безперешкодно дізнатися про порушення своїх прав та захистити їх, зокрема і в судовому порядку, оскільки право позивача на пред'явлення позову виникло у 2000 р., натомість вона починаючи з 2000 р. у по 2016 р. не вчинила жодних дій направлених на оформлення своєї власності та звернулася за захистом свого права після спливу строку позовної давності при цьому будь-яких належних доказів чинення їй перешкод для звернення з позовом до суду з 2000 р. не навдала. Виходячи із зазначеного суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці в задоволені позову з підстав пропуску строку позовної давності, з даним висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції.

Оскільки посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 31 січня 2017 року

залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :