Ухвала суду № 66647249, 23.11.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2011 р.Справа № 2-а-12088/09/1570

Категорія:5.4Головуючий в 1 інстанції: Хлюстін Ю.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

ОСОБА_1

при секретарі Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року у справі за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»до Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області про визнання протиправними та скасування припису від 28.09.2009 року №396 про виконання вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін та рішення від 29.09.2009 року №364 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін,

В С Т А Н О В И Л А :

ДП «Морський торговельний порт «Южний»звернулось до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Одеські області про визнання протиправним та скасування припису від 28.09.2009 року №396 про виконання вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін, винесений державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно позивача, а також рішення від 29.09.2009 року №364 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін прийняте стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний».

Позивач вказував на те, що не згоден з приписом відповідача від 28.09.2009 року №396 та рішенням від 29.09.2009 року №364, так як позивачем не було порушено п. 2.2 Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 року №574, пп. 6.29, 6.30, 6.31, 6.32 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.06.1996 року №28, у редакції постанови від 25.12.2008 року №1449, а також не було порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року №959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 року №955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007 року №297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Представники відповідача заперечували проти позову з тих підстав, що Інспекцією в ході перевірки встановлено, що в порушення чинного законодавства позивач в період з 01.01.2009 року по 31.08.2009 року за оформлення приходу та відходу суден в Інспекції державного портового нагляду необґрунтовано стягував плату згідно місцевих тарифів, затверджених начальником порту.

Також, в порушення пп. 6.29 6.32 Правил користування електричною енергією позивачем в період з 01.01.2009 року по 31.08.2009 року був розрахований плановий тариф на передачу електричної енергії стороннім організаціям (субспоживачам) в розмірі 0,2528 грн. кВт/год з урахуванням рівня рентабельності у розмірі 58 відсотків до виробничої собівартості замість фактичних витрат у розмірі 0,16 грн. (без ПДВ) за 1 кВт/год.

Крім того, в порушення постанови КМУ від 10.07.2006 року №959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»зі змінами та доповненнями, при розрахунку тарифів на послуги тепловодопостачання враховувалась рентабельність в розмірі 35% замість граничного рівня 12% до повної собівартості, адміністративні витрати включалися до планової собівартості у розмірі 42,7% від основної заробітної плати замість граничного рівня 5% до виробничої собівартості, без витрат на збут.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис від 28.09.2009 року №396 про виконання вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін, винесений Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний». Визнано протиправним та скасовано рішення від 29.09.2009 року №364 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін прийняте Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний».

Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області на зазначену постанову була подана апеляційна скарга. Апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати чинним рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області №364 від 29.09.2009 року про застосування економічних санкцій до ДП «Морський торговельний порт «Южний»за порушення державної дисципліни цін.

Апелянт вважає постанову суду першою інстанції ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, не погоджується з висновками суду першої інстанції, а також вважає, що перевірка Інспекцією ДП «Морський торгівельний порт «Южний»та ухвалення рішення №364 від 29.09.2009 р. здійснені у повній відповідності з вимогами діючого законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області проведено перевірку дотримання діючого порядку формування та застосування тарифів на послуги, які надаються судно - та вантажовласниками.

За результатами перевірки, 25 вересня 2009 р. Інспекцією складено акт №000497 в якому зафіксовано, що в порушення Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торгівельного порту України, затвердженого наказом Мінтрансу України від 18.10.2000 р. за №574, позивач у період з 01.01.2009 року по 31.08.2009 року за оформлення приходу та відходу суден в ІДПН необґрунтовано стягував плату згідно місцевих тарифів, затверджених начальником порту, а також в порушення п. п. 6.29, 6.30, 6.31, 6.32 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.06.1996 р. № 28, у редакції постанови від 25.12.2008 р. № 1449, позивачем при передачі електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами з 01.01.2009 р. був розрахований плановий тариф у розмірі 0,2528 грн. з урахуванням рівня рентабельності 58 відсотків до планової собівартості, замість фактичних витрат у розмірі 0,16 грн. за 1 кВт./год. та в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»(зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007 р. № 297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», позивачем при формуванні тарифів на послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення з 01.01.2009 р. враховувався завищений рівень рентабельності 35 відсотків, замість граничного 12 відсотків до собівартості послуг. Крім того, адміністративні витрати розраховувались в розмірі від 9 до 10 відсотків до виробничої собівартості, замість граничного рівня 5 відсотків. При цьому планові витрати на зазначені послуги не погоджені з Інспекцією по цінах.

28.09.2009 року Інспекцією винесено припис № 396 «Про виконання законних вимог щодо усунення порушень Державної дисципліни цін», яким відповідач зобов'язав позивача в місячний термін усунути порушення шляхом приведення цін (тарифів) у відповідність до вимог вищевказаних нормативно-правових актів, а також переглянути тарифи на послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення згідно діючого законодавства, погодивши розрахунки планових витрат на зазначені послуги з Державною інспекцією цін.

29.09.2009 року Інспекцією прийнято рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін за № 364, яким прийнято рішення вилучити у позивача в дохід державного бюджету 1 257 302,77 грн. суми додатково отриманої виручки та 2 514 605,54 грн. штрафних санкцій.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскаржуваний припис та рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що вони винесені на підставі хибних висновків до яких згідно акту перевірки прийшов відповідач.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Відповідно до положень з ч. 2 і ч. 3 ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення»контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених п.п. 6-9 ст. 11 вказаного Закону.

Вимогами ст. 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення»передбачена відповідальність за порушення державної дисциплін цін: вилучення в доход відповідного бюджету суми необґрунтовано одержаної виручки та стягнення штрафу.

Повноваження та компетенція відповідача визначені постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року №1819, якою затверджено Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами.

Згідно до зазначеного Положення Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому; Держцінінспекція має серед інших право: проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів; у межах своєї компетенції вимагати від керівників та інших посадових осіб органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які перевіряються, усунення виявлених порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів; приймати рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також звертатись з позовами до судів про стягнення з підприємств, установ та організацій зазначених сум у разі невиконання ними рішень державних інспекцій з контролю за цінами.

Відповідно до пп. 3.8 п. 3 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 р. № 298/519, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, Державна інспекція з контролю за цінами, державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві таї Севастополі на підставі проведених ними перевірок суб'єктів господарювання приймають рішення про застосування фінансових (штрафних) санкцій за порушення вимог законодавства, яким передбачено такі санкції та їх розміри.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень з боку відповідача в процесі проведенні перевірки, оскільки відповідач виконував покладені на нього державою та законом обов'язки.

Відповідно до вимог п. 2.2 Положення оформлення прибуття суден в порт і виходу з порту є обов'язком інспекції державного портового нагляду, на яку покладені функції державного нагляду за безпекою судноплавства в порту.

Згідно акту перевірки відповідач прийшов до висновку, що в порушення вищезазначеного Положення, позивач у період з 01.01.2009 року по 31.08.2009 року за оформлення приходу та відходу суден в ІДПН необґрунтовано стягував плату згідно місцевих тарифів, затверджених начальником порту.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про ціни та ціноутворення»№507 від 03.12.1990 року Кабінету Міністрів України надані повноваження в галузі ціноутворення, а саме визначати: перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій; та повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Постановою КМУ №1544 від 12.10.2000 р. «Про портові збори»та наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214 «Про затвердження Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торгівельних портах України»регулюються усі спеціалізовані послуги морських торгівельних портів та усі портові збори.

Суд першої інстанції вірно визначив, що згідно зазначених нормативних актів тарифи оплати послуг за оформлення приходу та відходу суден в інспекції державного портового нагляду не визначені, регулювання цін державою на ці послуги не встановлювалось, а тому і повноваження відповідача на контроль за ними відсутній.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно хибності зазначених в акті перевірки твердженнями відповідача щодо того, що корабельний, канальний, якірний та причальний збори, являють собою плати за послуги, які надаються портам і судновласникам щодо безпечного входу суден в порт, стоянки в порту та виходу з порту, оскільки жоден з вищенаведених портових зборів не має своїм цільовим призначенням покриття вартості послуг Інспекції державного портового нагляду з оформленням приходу та відходу суден і утримання ІДПН, у зв'язку з чим використання портом коштів від вищенаведених портових зборів для покриття вартості послуг ІДПН з оформлення приходу/відходу суден та утримання ІДПН неможливе, так як суперечить припису ч. 4 ст. 84 Кодексу торгівельного мореплавства України.

Згідно з актом №000497, перевіркою також встановлено, що в порушення п. п. 6.29, 6.30, 6.31, 6.32 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.06.1996 р. № 28, у редакції постанови від 25.12.2008 р. № 1449, позивачем при передачі електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами з 01.01.2009 р. був розрахований плановий тариф у розмірі 0,2528 грн. з урахуванням рівня рентабельності 58 відсотків до планової собівартості, замість фактичних витрат у розмірі 0,16 грн. за 1 кВт./год.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Інспекцією при проведенні перевірки з питання обґрунтованості встановлення портом тарифу на передачу електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами було порушено вимоги ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»від 05.04.2007 р. N 877-У (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»від 05.04.2007 р. № 877-У (з наступними змінами і доповненнями), у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначається в тому числі предмет здійснення заходу.

Як було встановлено, згідно з посвідченням № 461 від 07.09.2009 р., на підставі якого відповідачем проводилась планова перевірка позивача, предметом перевірки були питання дотримання діючого порядку формування та застосування тарифів на послуги, що надаються судно- та вантажовласникам, згідно вимог наказів Мінтрансу від 31.10.1995р. №392. 15.12.2000р. №711. 12.10.2000р. № 1544. на послуги з тепло- та водопостачання, водовідведення, а також утримання будинків та прибудинкових територій, згідно діючого законодавства.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що питання обґрунтованості встановлення портом тарифу на передачу електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами не входило до предмету здійснення перевірки порту Інспекцією по цінах, яка проводилась з 07.09.2009 р. по 25.09.2009 р. па підставі посвідчення № 461 від 07.09.2009 р. В звязку з цим усі висновки відповідача з зазначеного питання, викладені в акті перевірки №000497 від 25.09.2009 р. та оскаржуваних приписі та рішенні Інспекції, є необґрунтованими та безпідставними та, згідно з вимогами ч. 3 ст. 70 КАС України, не відносяться до належних доказів по справі у зв'язку з тим, що вони одержані з порушенням закону.

Згідно до вимог ч. 6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», акт, який складається посадовою особою органу державного нагляду (контролю) у разі виявлення порушень вимог законодавства за результатами здійснення планового або позапланового заходу, повинен містити предмет державного нагляду (контролю).

Відповідно до акту перевірки № 000497 від 25.09.2009 р,. до предмету здійснення державного нагляду (контролю) включені питання дотримання діючого порядку формування та застосування тарифів на послуги, які надаються судно- та вантажовласникам, згідно вимог наказів Мінтрансу від 31.10.1995р. №392, від 15.12.2000р. №711, від 12.10.2000р. № 1544 (зі змінами та доповненнями) та інші послуги.

Судом першої інстанції вірно визначено, що предмет державного нагляду (контролю), що вказаний у посвідченні № 461 від 07.09.2009 р. на проведення перевірки, не відповідає предмету здійснення державного нагляду (контролю), що вказаний у акті перевірки № 000497 від 25.09.2009 р., а саме: предмет здійснення державного нагляду (контролю) у акті перевірки №000497 від 25.09.2009 р. відповідачем абсолютно безпідставно розширено шляхом включення до питань перевірки «інших послуг».

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що фактично перевірка Порту з питання обґрунтованості встановлення портом тарифу на передачу електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами проведена Інспекцією без посвідчення (направлення) на здійснення такої перевірки, що є порушенням абз. 2 п. 5 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Згідно до акту перевірки №000497 також встановлено, що в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»(зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007 р. № 297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», позивачем при формуванні тарифів на послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення з 01.01.2009 р. враховувався завищений рівень рентабельності 35%, замість граничного 12% до собівартості послуг. Крім того, адміністративні витрати розраховувались в розмірі від 9 до 10 відсотків до виробничої собівартості, замість граничного рівня 5 відсотків. При цьому планові витрати на зазначені послуги не погоджені з Інспекцією по цінах.

Вірним також є висновок суду першої інстанції про те, що в цій частині оскаржувані припис і рішення відповідача та висновки, зроблені у акті перевірки № 000497 від 25.09.2009 р., є необґрунтованими та безпідставними. Так, висновок відповідача про безпідставність врахування позивачем при формуванні тарифів на теплову енергію рентабельності в розмірі 35%, замість граничного розміру 12%, є помилковим та суперечить положенням Закону України «Про теплопостачання»від 02.06.2005 р. № 2633-IV.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»від 02.06.2005 р. № 2633-IV, тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Частиною 5 статті 20 Закону України «Про теплопостачання»передбачено, що тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

На виконання зазначеного припису ч. 5 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, у п. 24 якого встановлений граничний рівень рентабельності для підприємств, що надають такі послуги, у розмірі 12%.

Таким чином, Законом України «Про теплопостачання»передбачена заборона на встановлення тарифу на теплову енергію, який забезпечує рівень рентабельності нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України у п. 24 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (12%). Однак, жодних обмежень щодо встановлення тарифу на теплову енергію, який забезпечує рівень рентабельності вище граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України, Закон України «Про теплопостачання»не містить.

Таким чином, встановлення Портом рентабельності в розмірі 35% відповідає вимогам чинного законодавства, а висновок Інспекції по цінах про допущення Портом порушення законодавства ґрунтується на помилковому тлумаченні п. 24 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, без урахування вимог ч. ч. 1, 5 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання».

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо помилковості висновку відповідача про безпідставність врахування позивачем при формуванні тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення рентабельності в розмірі 35%, замість граничного розміру 12%.

Так, відповідно до п. 1 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959, цей Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Виходячи зі змісту цього Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, цей Порядок стосується формування тарифів на послуги, що відносяться до житлово-комунальних (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»від 24.06.2004 р. № 1875-ІУ, зі змінами та доповненнями).

Згідно до вимог ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець, який надає такі послуги, є суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Згідно до положень ст. 2 Статуту Порту, затвердженого у новій редакції наказом Міністра транспорту та зв'язку України від 31.01.2008 р. № 113, метою створення Порту є організація і здійснення перевалки вантажів з одного виду транспорту на інший, обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених Порту території та акваторії, перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать Порту, а також для забезпечення безпеки судноплавства в Порту та отримання прибутку.

Отже, житлово-комунальні послуги не включені до основних видів діяльності Порту, що підтверджується також актом перевірки № 000497 від 25.09.2009 р., а саме на стор. 1 вказаного акта зазначено, що Порт здійснює діяльність в галузі господарства «транспорт», тобто порт не відноситься до суб'єктів, які надають житлово-комунальні послуги. Крім того, послуги з водопостачання та водовідведення не надаються Портом централізовано, що підтверджується наступним.

Відповідно до ст. 59 Водного кодексу України, під час здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.

При цьому у ст. 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

У свою чергу, відповідно до п. 1.5 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 14.02.2001 р. № 35/34 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01.03.2001 р. за № 183/5374 (з наступними змінами і доповненнями, які регулюють діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, система централізованого водопостачання комплекс об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом забору, виробництва, транспортування та подачі питної води споживачам; система централізованого водовідведення - комплекс об'єктів, споруд, колекторів, зв'язаних єдиним технологічним процесом відведення та очищення комунальних стічних вод населених пунктів.

Отже, наведені правові норми ст. ст. 48, 59 Водного кодексу України та п. 1.5 Ліцензійних умов свідчать, що: обов'язковими ознаками діяльності суб'єкта господарювання з централізованого водопостачання є здійснення таким суб'єктом господарювання усіх наступних технологічних процесів, пов'язаних між собою: забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування; виробництво; транспортування; постачання води споживачам. Обов'язковими ознаками діяльності суб'єкта господарювання з централізованого водовідведення є здійснення таким суб'єктом господарювання усіх наступних технологічних процесів, пов'язаних між собою: відведення комунальних стічних вод населених пунктів; очищення комунальних стічних вод населених пунктів.

Як було встановлено, Порт не здійснює водозабір (безпосередньо з водних об'єктів на підставі дозволу на спеціальне водокористування) та у Порта відсутній кінцевий пункт приймання господарчо-фекальних стоків (Порт передає їх для очищення Одеському припортовому заводу). Таким чином, Порт не здійснює централізоване водопостачання та водовідведення.

Крім того, відповідності до п. 21 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», господарська діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню. Порт не отримував ліцензії на здійснення господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення саме тому, що він не надає послуги з водопостачання та водовідведення централізовано.

Той факт, що порт не здійснює централізоване водопостачання та водовідведення, повністю підтверджується попередніми актами перевірки фінансово-господарської діяльності Порту державними контролюючими органами, які наділені повноваженнями перевіряти дотримання вимог законодавства з питань ліцензування господарської діяльності, а саме: актом від 17.11.2009 р. № 319/23-50/04704790 «Про результати планової виїзної перевірки державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2009», складеним ДПА в Одеській області, актом від 17.12.2008 р. № 05-13/481 ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»за період з 01.07.2007 по 30.09.2008 року, складеним Головним контрольно-ревізійним управлінням України.

У п. 3.7.1 «Дотримання вимог законодавства з питань ліцензування господарської діяльності»акта перевірки Порту ДПА в Одеській області та п. 4 Довідки про загальну інформацію щодо державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»та результати його діяльності за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2009 р., яка є додатком № 2 до зазначеного акта, Державною податковою адміністрацією в Одеській області не було виявлено порушень Портом законодавства з питань ліцензування господарської діяльності у частині надання портом послуг з водопостачання та водовідведення.

У розділі 3 «Відповідність фактичної діяльності Порту передбаченій Статутом та іншими регуляторними актами (ліцензіями, сертифікатами, квотами, дозволами тощо)»акту ревізії Порту КРУ контролюючим органом не було виявлено порушень Портом законодавства з питань ліцензування господарської діяльності у частині надання портом послуг з водопостачання та водовідведення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Порт не здійснює централізоване водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим сфера дії Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959, не поширюється на Порт.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст постанови виготовлений 28.11.2011 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький