Рішення № 66628991, 17.05.2017, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/205/17

Номер провадження 2/194/358/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі - Сафоновій А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернівка Дніпропетровської області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про захист прав споживача, в якій зазначає, що 05 грудня 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» було укладено договір фінансового лізингу № 2156, згідного якого ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» повинно було придбати автомобіль марки KІASportage, об'ємом двигуна 2.0 літрів, вартістю на дату підписання договору 18959,11 доларів США, що на момент укладення договору еквівалентно 510 000 грн., та передати цей транспортний засіб у користування йому, а він, у свою чергу, зобов'язався до отримання предмету лізингу оплатити передбачені цим договором платежі та сплачувати за користування автомобілем щомісячні лізингові платежі в розмірі на момент укладення договору 295,15 доларів США (пункт 10.3 договору), що еквівалентно 7939,53 грн..

Згідно п. 4.1 Договору фінансового лізингу та додатку № 1 до договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50 відсотків від вартості предмета лізингу зазначеного у даному договорі. Щомісячний авансовий платіж складає 789,96 доларів США, комісія за організацію договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу, складає 1895.91доларів США, комісія за передачу предмета лізингу (пункт 9.7. договору) складає 568.77доларів США, а всього 3254.64доларів США, що по курсу валют на дату підписання договору еквівалентно у гривні 3254.64 х 26.90 = 87549,81 грн..

При укладенні договору він сплатив відповідачу комісію за організацію договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу, яка складає 1895,91доларів США, що по курсу валют на дату підписання договору еквівалентно у гривні: 1895,91 доларів х 26.90грн. = 51000 грн..

Крім того, представники відповідача не пред'явили йому ліцензію на операції із надання фінансових послуг, про яку він неодноразово запитував під час укладення вказаного договору.

Договір фінансового лізингу № 2156 від 05 грудня 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія АвтоЛайф» не був нотаріально посвідчений.

Він вважає, що дії відповідача грубо порушують його права, оскільки жодних послуг відповідач йому не надав, без будь-якої правової підстави узявши з нього 51 000 грн.. Тому, зважаючи на дані обставини, відсутність у відповідача ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу, відсутність будь-яких реальних дій, направлених на виконання дій щодо придбання автомобілю, вважає, що договір фінансового лізингу слід визнати недійсним.

Крім того, зазначає, що укладений договір фінансового лізингу має несправедливі ознаки, оскільки в ньому включені та обмежені права лізингоодержувача як споживача, звужені обов'язки та повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам чинного законодавства.

У зв'язку з чим, позивач просить суд визнати недійсним договір № 2156 фінансового лізингу від 05 грудня 2016 року, укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» та ним. Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» на його користь сплачені гроші за комісію за організацію угоди в сумі 51 000 грн.

Представник відповідача надав суду заперечення, відповідно до змісту якого, просить суд відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підкріплений жодним належним та допустимим доказом. Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, він свідомо перекручує або несвідомо помиляється в їх тлумаченні через те, що недостатньо уважно читає та розуміє умови договору. Крім того, права позивача не були порушені, оскільки момент виконання відповідачем своїх зобов'язань, згідно п. 1.7 договору щодо придбання предмету лізингу ще не розпочався, позивач був згоден про умови договору, оскільки підписав договір. В позові ним не зазначено, які саме права та законні інтереси порушенні відповідачем. Позивачем, всупереч правових позицій ВССУ та ВСУ не сплачено судовий збір. Також в договорі зазначені всі істотні та інші необхідні умови для його чинності та виконання сторонами своїх зобов'язань, їх прав та обов'язків, визначених Законом України «Про фінансовий лізинг», а тому зазначення інших прав та обов'язків, законом не передбачено. З правової позиції ВСУ, приписи діючого ЦК України не відносять до обов'язкових істотних умов договору оренди транспортного засобу, в тому числі забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність сторін. Крім того, відповідно до положень Постанови КМУ від 07.12.2016 року № 913, договори фінансового лізингу, укладені без наявності ліцензії є дійсними після набрання постанови ще 6 місяців. Укладений сторонами договір є договір непрямого лізингу, тобто на момент укладення правочину у лізингодавця відсутній предмет лізингу та даний договір не може бути нотаріально посвідчений, оскільки у лізингодавця відсутній транспортний засіб та документ про його реєстрацію. Крім того, позивач вказує, що договір є несправедливим, однак не вказує, які норми чинного законодавства вони порушують. Просить в задоволенні позову відмовити, зобов'язати позивача сплатити судовий збір та справу розглянути без участі представника відповідача.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглянути справу без його участі (а.с. 57).

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, але раніше в письмових запереченнях просив справу розглянути без участі їх представника (а.с. 39).

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відносини що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що 05 грудня 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» укладено договір фінансового лізингу № 2156, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» зобов'язалося придбати у власність предмет лізингу у вигляді автомобіля KІA Sportage та передати цей автомобіль позивачу, а ОСОБА_1, в свою чергу, зобов'язався сплатити передбачені вказаним договором платежі, прийняти та належним чином використовувати предмет лізингу, у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі щомісяця (а.с. 8-15).

Відповідно до договору вартість предмету лізингу на момент укладання договору становила 18959,11 доларів США, в гривневому еквіваленті - 510 000 гривень.

Згідно з п. 1.7, п. 4.1, п. 9.6 договору та додатку № 1 до договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом терміну, який становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця: комісії за організацію Угоди в розмірі 10%; авансового платежу в розмірі 50%; Комісії за передачу предмета лізингу в розмірі 3%; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

06.12.2016 рокупозивачем були сплачені кошти на оплату за товари/послуги у розмірі 51 000 грн. з призначенням платежу - платіж згідно договору № 2156, що підтверджується квитанцією № 0.0.664471824.1 від 06.12.2016 року (а.с. 20).

У відповідності до ст. 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року,договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 2156 з додатками від 05 грудня 2016 року, укладений між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф», нотаріально посвідчено не було.

Крім того, у правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, зазначено, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року

№ 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості

споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти

9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Суд, аналізуючи зміст спірного договору фінансового лізингу від 05 грудня 2016 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 05 грудня 2016 року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В договорі фінансового лізингу від 05 грудня 2016 року та додатках до нього відсутні відомості про те, що ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» здійснює свою фінансову діяльність на підставі відповідного дозволу (ліцензії), що суперечить нормам законодавства викладеним вище.

Крім того, посилання представника відповідача у своєму запереченні на те, що спірний договір є договором непрямого лізингу, а тому на нього не поширюються вимоги про нотаріальне посвідчення, судом не приймаються до уваги, оскільки діюча на момент укладення спірного договору редакція Закону України «Про фінансовий лізинг» не передбачає наявності такого виду лізингу як непрямий лізинг.

Посилання представника відповідача на те, що для здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу не потрібна ліцензія, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 року № 913 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)", якою затверджено ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, суд вважає безпідставними, оскільки як зазначає сам відповідач дана постанова КМУ була прийнята 07.12.2016 року, а правовідносини між Хвостовим В.С. та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» виникли 05.12.2016 року, з моменту підписання договору фінансового лізингу № 2156, а тому під час розгляду даного спору суд має застосовувати законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, щодо посилання представника відповідача на правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду України від 21.10.16р. (справа № 6-2580ц16) з приводу необхідності сплатити позивачем судового збору, суд не приймає до уваги, оскільки, Верховний Суд України у даній ухвалі висловив свою позицію з приводу заяви про перегляд судових рішень та за іншими фактичними обставинами.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

На підставі ст. 88 ЦПК України, суд стягує з відповідача судовий збір у розмірі 640 грн. на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 80, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215-216, 220, 227, 627-628, 638, 799, 806, 808 ЦК України, ст.ст. 1-2, 15, 18-19, 24 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року, ст.ст. 6, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 року, ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12.04.1996 року, суд, -

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 2156 від 05.12.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» та ОСОБА_1 - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» (030038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, офіс 107, код ЄДРПОУ 40352937) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тернівка Дніпропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, сплачені гроші за комісію за організацію угоди в сумі 51000 (п'ятдесят одна тисяча) грн.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» (030038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, офіс 107, код ЄДРПОУ 40352937) судовий збір у розмірі 640 грн. на користь держави на р/р 31215256700001 в ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, призначення платежу: судовий збір, Код 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський міський суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 22.05.2017 року.

Суддя: І.С. Солодовник