Постанова № 66626741, 15.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2017 р. Справа № 922/24/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

секретар судового засідання Бєлкіна О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не зявився,

відповідача - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського судуапеляційну скаргу позивача (вх.№1151Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017р.у справі № 922/24/17

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт.Покотилівка

про стягнення 187075,08 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00005551 від 02.08.2012 р. у розмірі 27185,40 грн., плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 19119,04 грн., збитків у розмірі 132559,08 грн., штрафу у розмірі 1304,07 грн., 3% річних у розмірі 1362,68 грн., інфляційних витрат у розмірі 5544,81 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2017р. у справі № 922/24/17 (суддя Аюпова Р.М.) в позові відмовлено частково. Стягнуто з ТОВ "Постман" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00005551 від 02.08.2012 р. у розмірі 27185,40 грн., плату за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 19119,04 грн., 3% річних у розмірі 1362,68 грн., інфляційні витрати у розмірі 5544,81 грн. В іншій частині- в позові відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції частково не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи та наданим документам, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017р. у справі № 922/24/17 в частині відмови в стягненні збитків в розмірі 132 559,08 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в зазначеній частині задовольнити. В іншій частині просить рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України, а також неповно досліджено п. 8.2.3, п.8.6, п.13.6 договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення/припинення дії договору. Позивач в апеляційній скарзі зазначає, про наявність підстав для стягнення з відповідача реальних збитків, оскільки вони повязані із витратами, які заявник апеляційної скарги змушений був зробити для відновлення свого порушеного права відповідно до ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України.

В судове засідання 15.05.2017 року представник позивача не зявився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення .

Відповідач правом на участь в судовому засіданні також не скористався, про причини неявки суд не повідомив, хоча про розгляд справи відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать направлена на адресу відповідача згідно ЄДРПОУ та повернена до суду ухвала з позначкою пошти за не запитом.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 15.05.2017 року за відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 02 серпня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг №00005551 із загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу (додаток до договору) спільно іменується як "Контракт", відповідно до умов якого позивач зобовязався передати у розпорядження відповідача обєкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZCX066123, двигун № НОМЕР_1, (Обєкт лізингу), а відповідач в свою чергу взяв на себе зобовязання прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із Графіком покриття виплат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невідємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 22215,00 доларів США. Враховуючи авансовий платіж на суму, що становить еквівалент 6664,50 доларів США, обсяг фінансування складає 15550,50 доларів США.

Пунктом 6.1. Контракту сторони погодили, що для експлуатації Об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

За умовами п.6.5. Контракту лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених Контрактом.

12.01.2015 року додатковою угодою №1/1 від до договору про фінансовий лізинг №00005551 від 02.08.2012 року строк дії договору продовжено до 84 місяців, визначено лізинговий платіж еквівалент 302,78 дол. США, також складено та підписано сторонами новий Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), відповідно до якого Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США) банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за Контрактом належним чином, передав відповідачу, а відповідач прийняв Обєкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZCX066123, двигун № НОМЕР_1, вартість Об'єкту лізингу становить еквівалент у гривні 22215,00 доларів США. Враховуючи авансовий платіж на суму, що становить еквівалент 6664,50 доларів США, обсяг фінансування складає 15550,50 доларів США, що підтверджується актом прийому-передачі від 03.07.2012р. та Планом відшкодування.

Позивач стверджує, що відповідач порушив умови договору, вчасно та в повному обсязі не сплатив лізингові платежі, що призвело до виникнення заборгованості за договором та зумовило звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Постман 27185,40 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 19119,04 грн., збитків у розмірі 132559,08 грн., штрафу у розмірі 1304,07 грн., 3% річних у розмірі 1362,68 грн., інфляційних витрат у розмірі 5544,81 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам в сумі 27185,40 грн., 3% річних у розмірі 1362,68 грн., інфляційних витрат у розмірі 5544,81 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору, вчасно та в повному обсязі не сплатив лізингові платежі та неналежним чином виконав взяті на себе грошові зобовязання за договором. Також, суд першої інстанції визнав правомірними позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 19119,04 грн., на підставі п. 6.17 контракту, яким сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою позивача відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування обєктом лізингу.

Разом з цим, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 37818,70 грн. у вигляді витрат на оплату юридично-консультаційних послуг з посиланням на те, що такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу. Крім того, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 90540,38 грн., оскільки позивач не довів суду належними доказами розмір збитків, визначених ним як різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу, а також враховуючи відсутність доказів доведення до відома відповідача необхідності сплатити вказаних коштів.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За умовами пункту 6.5 додатку до договору "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ("Умови лізингу") встановлено, що лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, що зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених Контрактом.

У плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами (п. 6.4 ).

Позивач зазначає, що відповідач з січня 2015 року почав порушувати терміни сплати щомісячних лізингових платежів, в звязку з чим загальна сума невиконаних грошових зобовязань відповідача за несплаченими лізинговими платежами становить 27185,40 грн.

Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати Контракт/відмовитись від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

У пункті 12.6.1 Контракту сторони обумовили право позивача на розірвання/відмову від контракту у односторонньому порядку та право на повернення обєкту лізингу, зокрема у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.7 Контракту, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступним телефонним звязком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з п. 12.13 Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У пункті 12.9 Контракту сторонами визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Користуючись своїм правом, передбаченим пунктом 12.6.1. Контракту, 29.05.2015 р. позивач направив відповідачу вимогу (вих.№ 00005551 від 05.05.2015 р.) про сплату заборгованості за Контрактом, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Контракту, проте повернулась на адресу позивача за закінченням строку зберігання.

Відповідно до п. 12.13. Контракту у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Враховуючи зазначені умови Контракту щодо права позивача на односторонню відмову від Контракту та приймаючи до уваги факт повідомлення відповідача про таку відмову, господарський суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що Контракт відповідно є розірваним в позасудовому порядку з 12.06.2015р.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, для експлуатації обєкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Згідно графіку (з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015 до договору) строк лізингу складає 84 місяці. Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Пунктом 6.3 умов сторони домовились, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (ПАТ КІБ Креді Агріколь або іншим банком). Лізингові платежі, передбачені договором розраховуються в Євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка.

Як обґрунтовано встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, в процесі виконання умов договору відповідач в передбачені договором строки не сплатив на користь позивача лізингові платежі за січень 2015 року квітень 2015 року, згідно з виставленими позивачем рахунками-фактурами: - часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1605,50 грн., відповідно до рахунку № 00254993 від 13.01.2015 р.; за лютий 2015 року на суму 5914,15 грн., відповідно до рахунку № 00256833 від 02.02.2015 р.; за березень 2015 року на суму 7319,50 грн., відповідно до рахунку № 00262517 від 06.03.2015 р; за квітень 2015 року на суму 6880,33 грн., відповідно до рахунку № 00268269 від 06.04.2015 р., внаслідок чого його заборгованість перед позивачем за лізинговими платежами станом на 22.12.2016 р., складає 27185,40 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надані докази оплати вказаної заборгованості повністю або частково.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до статті 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 27185,40 грн грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.2.2 Контракту передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п.п.8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 євро за першу вимогу, еквівалент 20 євро за другу вимогу, еквівалент 25 євро за 3 вимогу (п.п.8.2.2).

Пунктом 20.5 сторони погодили, якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта", кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою).

Як свідчать матеріали справи, належних та допустимих доказів надсилання позивачем вимог на адресу відповідача, як це передбачено п.20.5 Контракту, позивач не надав, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1304,07 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як розяснено в п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобовязання, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних 1362,68 грн. та інфляційних витрат у розмірі 5544,81 грн.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 19119 грн., місцевий господарський суд дійшов висновку про її задоволення.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого господарського суду повністю, з огляду на нижченаведене.

Як вже зазначалося, відповідач повинен був повернути Об'єкт лізингу до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач заборгованість не сплатив та об'єкт лізингу позивачу не повернув.

З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис №1477 про зобов'язання повернути від відповідача обєкт лізингу на користь позивача.

27.08.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №1477 від 19.08.2015р. щодо повернення обєкта лізингу.

04.09.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, що відповідач повернув обєкт лізингу позивачу.

Відповідно до п. 6.18 Умов лізингу, сторони погоджуються, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Враховуючи наведені норми та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п. 6.17), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 26.04.2017 у справі № 913/1051/16.

Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок повністю підтверджує правомірність заявленої до стягнення плати за фактичний час користування обєктом лізингу в сумі в сумі 19119,04 грн. за червень - серпень 2015 року, в звязку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач в позовній заяві вказує, що він поніс збитки у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, які складаються:

- з оплати позивачем юридичних послуг, пов'язаних з вчиненням вищевказаного виконавчого напису нотаріуса та поданням даного позову, а також послуг за договором відповідального зберігання щодо об'єкту лізингу на загальну суму 37818,70 грн. (реальні збитки);

- з різниці між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу обєкту лізингу (упущеної вигоди) в сумі 90540,38 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Правомірність стягнення з відповідача 37818,70 грн. аргументована позивачем необхідністю залучення третіх осіб для вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Трепл Сі"), отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз" та звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді, з посиланням на договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 року та договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 року.

Як свідчать матеріали справи, враховуючи невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" зобовязань в частині виплати лізингових платежів договір є розірваним з 12.06.2015 року.

Втім, як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось з боку відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" не було здійснено самостійне повернення обєкта лізингу.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що 19.08.2015р. на підставі виконавчого напису №1477 було зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю "Постман" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" обєкт лізингу.

27.08.2015р. Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №1477.

Згідно до інформації, викладеної в постанові про закінчення виконавчого провадження від 04 вересня 2015 року державним виконавцем Тущенко П.Л. було вилучено у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" обєкт фінансового лізингу та передано стягувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" за участю його представника, що підтверджується актом прийому-передачі від 04.09.15р.

Як зазначає позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" було укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21 червня 2012 року з метою отримання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення обєкта лізингу. Виплачена ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.

У відповідності до пункту 13.6 договору, лізингоодержувач повинен відшкодувати будь-які витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у звязку з вилученням (поверненням) обєкта лізингу, у тому числі витрати, повязані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги повязані з вилученням обєкта лізингу.

Однак ,в даному випадку матеріалами справи підтверджується надання послуг, повязаних з вилученням обєкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.6 Контракту, державним виконавцем ВДВС України в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів звертає увагу, що Акти наданих послуг № 360 за 19 серпня 2015 року (а.с.71), № 402 від 04 вересня 2015 року (а.с.75) не містять інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", спрямованих на вилучення обєкта лізингу.

Крім того, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реалізація процедури вилучення обєкта лізингу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" саме Державною виконавчою службою Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві на підставі виконавчого напису нотаріуса №1477, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві про закінчення виконавчого провадження від 04 вересня 2015 року, підтверджується вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" обєкта фінансового лізингу державним виконавцем Тущенко П.Л. за участю саме представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Відтак, матеріалами справи не підтверджується проведення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" будь-яких дій, як повязаних з безпосереднім вилученням обєкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення обєкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару в порядку пункту 13.6 Контракту.

Не погоджується колегія суддів з визначенням виплаченої позивачем ТОВ "Автосоюз" суми за надання послуг зі зберігання обєкта фінансового лізингу після його вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", як збитків.

Слід зазначити, що приписами договору не передбачений обовязок відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту.

При цьому, обєкт лізингу не вибув із власності лізингодавця та після розірвання договору був повернутий останньому.

Отже, позивач і під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.

Приписами статті 322 ЦК України встановлено обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Відтак, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобовязань.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридично-консультаційних послуг (Договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2015) в розмірі 26418,70 грн., витрат на оплату послуг з відповідального зберігання (договір відповідального зберігання від 01.09.2014) в розмірі 400,00 грн. та витрат на отримання юридичних послуг (договір № 17/2010 від 09.06.2010) в розмірі 5 000 грн., які, як зазначає позивач, він поніс у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобовязань не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеної в оглядовому листі від 14.01.2014р. № 01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків.

У звязку з чим, вимога про стягнення збитків в розмірі 37818,70 грн. не відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками, а тому є безпідставною, необґрунтованою, задоволенню не підлягає.

Стосовно заявленої вимоги про стягнення різниці між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу обєкту лізингу (упущеної вигоди) в сумі 90540,38 грн., суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 12.9 умов Контракту у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до п. 12 умов Контракту, а також у разі вимоги позивачем повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень умов, в 10-ти денний строк відповідач зобов'язаний сплатити різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем від продажу об'єкта лізингу) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими відповідачем відповідно до умов.

Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобовязання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання його лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Варто відзначити, що за змістом договору для стягнення суми збитків, як упущеної вигоди в порядку п. 12.9 Контракту, обовязковим є проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" продажу обєкта лізингу або професійної оцінки майна відповідно до чинного законодавства.

Позивач не довів суду належними доказами розміру збитків, визначених ним як різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу (пункт 12.9 "Умов лізингу"), оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази визначення ринкової вартості об'єкту лізингу, визначеної професійним оцінювачем майна. Відповідний висновок оцінювача суду не наданий, а сам факт проведення такої оцінки позивачем не доведений.

Колегія суддів, звертає увагу, що наданий позивачем рахунок-фактура №00312032 від 16.11.2015р. не є належним доказом розміру понесених позивачем збитків, оскільки вказаний рахунок був складений працівником останнього в односторонньому порядку. При цьому, у зазначеному рахунку відсутні ринкова вартість Об'єкту лізингу та розмір Лізингових платежів, що залишилися несплаченими.

Таким чином, позивачем не надано доказів вручення відповідачу рахунку-фактури №00312032 від 16.11.2015р., а отже, не підтвердженим є факт доведення до відома відповідача необхідності сплатити вказані кошти.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 90540,38 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди є недоведеними, що виключає можливість задоволення позову в цій частині.

Враховуючи наведене, доводи апелянта є безпідставними.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача збитки в загальному розмірі 128359,08 грн., які включають 37818,70 грн. реальних збитків та 90540,38 грн. упущеної вигоди.

Однак, в в додаткових поясненнях суду першої інстанції від 24.02.2017 року, а також в апеляційній скарзі позивач зазначає, що реальні збитки складають 42018,70 грн., а загальний розмір збитків - 132559,08 грн.

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не звертався до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, у зв"язку з чим позовні вимоги правомірно розглядались судом в розмірі, вказаному в позовній заяві, а зазначення позивачем в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях реальних збитків в розмірі 42018,70 грн. суд вважає арифметичною помилкою.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, у звязку з чим апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017р. у справі №922/24/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.05.2017 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н.В.