Постанова № 66624876, 16.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року Справа № 910/27306/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідача,суддів:Демидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-банк" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 рокута рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2016 рокуу справі№ 910/27306/14 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-банк"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. ОСОБА_4 2. Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)прозвернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників:

позивача - Нікіпєлова К.Є.

відповідача - Нагулка Р.Ю.

третіх осіб - 1) не з'явились

2) Білецької В.В.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" про звернення стягнення на нерухоме майно, належне на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн", а саме: нежилі приміщення № 1-4 (групи приміщень № 57) (в літ. Б) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 63,90 кв. м., та передане в іпотеку банку за договором іпотеки № 431-001/08Ф від 22.05.2008 року, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" і за рахунок отриманих від реалізації предмета іпотеки коштів позивач просить задовольнити його вимоги за кредитним договором № 431-001/08Ф від 14.05.2008 року у загальному розмірі 1 519 075,61 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року у справі №910/27306/14 (суддя Пінчук В.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року у справі №910/27306/14 (у складі колегії суддів: головуючого судді Жук Г.А., суддів Дикунської С.Я., Мальченко А.О.) рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року у справі №910/27306/14 змінено; визнано недійсним договір іпотеки №431-001/08Ф від 14.05.2008, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Правекс-Банк", і в задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-банк" просить скасувати рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача у даній справі, представників сторін, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.05.2008 року між ОСОБА_4 (позичальником) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії № 431-001/08 Ф, за яким позивач зобов'язався надати позичальнику кредит, строком до 14.05.2018 зі сплатою 20% річних, шляхом видачі готівкових коштів з каси банку, а останній - здійснювати своєчасне погашення кредиту відповідно до графіку, що є невід'ємним додатком до кредитного договору, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі у строк, визначений цим договором. Проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) в строк до 10 числа місяця включно, наступного за місяцем нарахування процентів, а також в момент повернення кредиту, вказаний в пункті 1.2 договору.

За цим договором банком надано позичальнику кредитні кошти у розмірі 909 000 грн., які частково повернуті, борг останнього склав 895 046,95 грн., а борг по сплаті процентів за користування кредитними коштами склав 624 028,66 грн.

22.05.2008 року з метою належного виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Правекс-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" укладено договір іпотеки № 431-001/08Ф, за яким товариство передало в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення № 1-4 (групи приміщень №57 - літ. Б), загальною площею 63,90 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. За умовами пунктів 2.1.6, 3.1.1, 3.1.3. договору іпотеки банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна в повному обсязі, враховуючи суму заборгованості за кредитом, плату за користування грошовими коштами, збитки, неустойки, штрафи, пені, витрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням та зверненням стягнення на предмет іпотеки, а також витрати, пов'язані з утриманням і збереженням предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису тощо. Іпотекодержатель має право на свій розсуд застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/5948/13 ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 26.10.2016 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість у розмірі 1 312 483,48 грн. за вищевказаним кредитним договором, а провадження в частині солідарного стягнення заборгованості також з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" закрито.

Оскільки боржником не погашено суму заборгованості, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-банк" звернулось з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн", як іпотекодавця майна, за рахунок якого забезпечено виконання зобов'язань ОСОБА_4.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на перебування Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" на стадії ліквідації і задоволення вимог банку до затвердження проміжного ліквідаційного балансу товариства призведе до порушення порядку і черговості задоволення вимог кредиторів, визначеному статтею 112 Цивільного кодексу України.

Проте, встановивши факт перебування Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" на стадії ліквідації та відсутність доказів звернення банку з вимогою до товариства про включення його вимог до ліквідаційного балансу, як кредитора, місцевий господарський суд належним чином не обгрунтував свій висновок, зокрема, не з'ясував тих обставин, що іпотечне майно - будинок по АДРЕСА_1 віднесено до Переліку об'єктів культурної спадщини Шевченківського району міста Києва, охороняється відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини", а також не перевірив наявності підтвердження цих обставин.

Поняття і види доказів викладені у статті 32 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (статті 36 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, прийнявши рішення без з'ясування вищезазначених обставин, судом першої інстанції не дотримано положень статей 4І, 4і Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи, та, приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення усунув, але припустився власних, які є самостійною підставою для скасування постанови.

Так, скасовуючи рішення першої інстанції та приймаючи нове рішення про визнання недійсним договору іпотеки № 431-001/08Ф від 14.05.2008, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Правекс-Банк", апеляційний господарський суд встановив факт віднесення предмета іпотеки - будинку по АДРЕСА_1 до Переліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Комітету охорони і реставрації пам'яток історії, культури та історичного середовища від 16.05.1994 року №10, який, у зв'язку з проведенням виїмки слідчими органами у Департаменті культурної спадщини, не зберігся. На підтвердження цих обставин органом управління та охорони культурної спадщини видано наказ від 25.06.2011 року № 10/38-11 про включення цього будинку до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини. При цьому, судом апеляційної інстанції вказано, що відчуження, в тому числі передача майна в іпотеку, належить до правомочностей власника щодо розпорядження майном, передбачене частиною 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" погодження (згода) відповідного органу охорони культурної спадщини на відчуження об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, повинно розглядатися як обмеження правомочності розпорядження, про що йдеться в частині 1 статті 6 Закону України "Про іпотеку". Таким чином, для передачі в іпотеку пам'яток культурної спадщини є необхідним отримання погодження (згоди) відповідного органу. Аналогічні положення закріплено сторонами в пункті 5.2. охоронного договору, в якому передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн" зобов'язується здійснювати продаж, передачу у володіння, користування чи управління вказаної частини щойно виявленого об'єкта культурної спадщини іншій юридичній чи фізичній особі тільки за письмової згоди управління, а за відсутності включення запропонованих органом охорони культурної спадщини умов до договору іпотеки, згода органу управління на передання об'єкта нерухомості у заставу є недійсною.

Відтак, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вищезазначений договір іпотеки № 431-001/08Ф від 22.05.2008 року укладений з порушенням приписів статей 18, 20 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та статті 6 Закону України "Про іпотеку", без отримання обов'язкової згоди органу охорони культурною спадщиною, укладений зі сторони товариства без необхідного обсягу повноважень, та на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсним, що виключає можливість для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.

За приписами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього ж Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За положеннями частини першої статті 317 Цивільного кодексу України зміст права власності у суб'єктивному значенні охоплює правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 8 статті 319 Цивільного кодексу України особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

За змістом статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Отже, власник об'єкта культурної спадщини може реалізувати своє суб'єктивне право на таке майно (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) як шляхом його відчуження, так і передачі його у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджик лайн", як власник нерухомого майна, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, здійснив своє право на цей об'єкт шляхом передачі його в іпотеку у забезпечення всіх вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", що випливають із кредитного договору, укладеного між банком і ОСОБА_4, як позичальником.

Виходячи з правового визначення поняття іпотеки, наведеного у Законі України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

З огляду на загальні положення Закону України "Про іпотеку" та характер правовідносин сторін за договором іпотеки, який включає в себе домовленість іпотекодержателя та іпотекодавця, спрямовану на встановлення, зміну, припинення саме іпотечних прав та обов'язків, можна дійти висновку, що оскільки майно, яке є предметом іпотеки, залишається у володінні і користуванні іпотекодавця - власника архітектурної пам'ятки, тому погодження відповідного органу охорони культурної спадщини не потрібно. Сам по собі факт відсутності такого погодження відповідного органу не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання договору недійсним.

Водночас, при вирішенні питання звернення стягнення на зазначене майно, у разі порушення боржником зобов'язань за кредитним договором, той факт, що предмет іпотеки є об'єктом культурної спадщини, має бути враховано з огляду на положення статті 20 Закону України "Про охорону культурної спадщини", якими передбачено право привілеєвої купівлі пам'ятки місцевого значення відповідним органом охорони культурної спадщини. При цьому нереалізація цим органом такого права з урахуванням дотримання передбаченої законом процедури повідомлення останнього не є підставою для заборони відчуження об'єкта культурної спадщини.

Крім того, припущення наявності ймовірного недотримання процедури погодження з відповідним органом при укладенні оспорюваного договору дає підстави для висновку, що заінтересованою особою, яка має право порушувати питання про визнання такого правочину недійсним, є відповідний орган охорони культурної спадщини, про що зазначено у Постанові Верховного Суду України у справі № 920/1771/14 від 01.06.2016 року.

Тоді як згідно статті 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Проте, зазначені обставини залишені поза увагою судів попередніх інстанцій.

Також господарськими судами не надано правової оцінки наявності визначення в іпотечному договорі вартості пам'ятки архітектури, яка передавалась в іпотеку, відповідно до Методики грошової оцінки пам'яток архітектури, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року №1447.

З огляду на вищевикладене, висновки судів першої й апеляційної інстанцій без встановлення всіх фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, є передчасними.

Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку про порушення попередніми судовими інстанціями вимог статей 32, 33, 34, 38 Господарського процесуального кодексу України щодо встановлення обставин справи, які складають фактичну основу спірних правовідносин.

При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 1117 Господарського процесуального кодексу України).

В зв'язку з викладеним, судові інстанції припустились порушення вимог частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного й об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до частини 1 статті 43 цього ж Кодексу.

Згідно статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та, дотримуючись норм процесуального права, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-банк" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року у справі № 910/27306/14 скасувати.

Справу № 910/27306/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук