Постанова № 66600200, 03.05.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2017 року , о 14:30 годині,Справа № 808/3114/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Матяш О.В., за участю секретаря Передерій А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про оскарження податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області (правонаступником якої є Запорізька ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області) прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №195-17 від 08.06.2015 про визначення їй податкового зобовязання з транспортного податку у розмірі 25000 гривень. Вона не погоджуються із прийнятим рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки правила визначення податкового зобовязання стосовно транспортного податку у розмірі 25000 гривень за легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, встановлені ст. 267 Податкового кодексу України (з урахуванням приписів пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 та пп.4.1.9 п. 4.1 ст. 4 цього Кодексу) не можуть застосовуватися раніше 2016 року.

Позивач просить скасувати вищевказане податкове повідомлення-рішення.

В судове засідання представник позивача не зявився, до його початку надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не зявився з неповажної причини, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. В матеріалах справи наявні письмові заперечення проти позову, в яких представник відповідача позов не визнає й зазначає, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 не вносилось змін до елементів податків, ним запроваджено новий вид податку. Тому застосовувати приписи Податкового кодексу України щодо принципу стабільності податкового законодавства є недоречним в даному випадку. Просить відмовити в позові.

Згідно із ч.4 ст.122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У звязку з цим суд розглянув справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, суд дійшов висновку, що у позові належить відмовити з огляду на таке: судом встановлено, що 10.06.2014 ОСОБА_1 здійснила першу реєстрацію автомобілю PORSCHE CAYENNE, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, обємом двигуна 4806 куб.см (а.с.54).

08.06.2015 ДПІ прийнято у відношенні неї податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №195-17 про визначення податкового зобовязання з транспортного податку у розмірі 25000 гривень (а.с.6). 06.10.2015 ОСОБА_1 сплатила суму податкового зобовязання з транспортного податку, визначену вищенаведеним рішенням (платіжне доручення ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» №Р24А20630763А882986 від 06.10.2015).

Правомірність вищевказаного податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №195-17 від 08.06.2015 є предметом судового розгляду в даній справі. Надаючи оцінку правомірності встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного: пунктом 81 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 статтю 267 Податкового кодексу України (далі ПК) викладено в новій редакції. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, він набрав чинності з 01.01.2015.

Відповідно до ст. 265 ПК (в редакції від 28.12.2014), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. За приписами пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 ПК, транспортний податок віднесений до місцевих податків як складова податку на майно (ст.265 ПК). Відповідно до п.10.2 ст.10 ПК, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Згідно з п. 12.3 ст. 12 ПК, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК). При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК).

Згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК. Відповідно до пп. 12.3.4 ст. 12 ПК, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

За правилами п. 5 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК, органи місцевого самоврядування мають забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом (01.01.2011) прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених Податковим кодексом. У разі невстановлення місцевих податків і зборів, передбачених п. 10.3 ст. 10 цього Кодексу, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів. Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК (в редакції станом на момент його прийняття), місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. За приписами п.10.3 ст.10 ПК (в редакції Закону України № 71-VIII від 28.12.2014), місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Одночасно означеним вище Законом №71-VIII викладено в новій редакції статтю 267 ПК України. Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК (в редакції станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного податкового-повідомлення рішення), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК). Базою оподаткування, у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК, є легкові автомобілі, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті. При цьому, згідно з п. 267.4 ст. 267 ПК, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Згідно з пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України (01.01.2015) власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см стали платниками транспортного податку.

Як встановлено вище, 10.06.2014 ОСОБА_1 здійснила першу реєстрацію автомобілю PORSCHE CAYENNE, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, обємом двигуна 4806 куб.см, отже вказаний автомобіль підпадає під визначений пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України обєкт оподаткування.

Приймаючи до уваги, що транспортний податок є місцевим податком, рішенням Запорізької міської ради № 8 від 15.01.2015 затверджено Положення про податок на майно (в частині транспортного податку).

Посилаючись на те, що рішення про визначення ставок податку міською радою не приймалося і не оприлюднювалося до 15.07.2014, позивач, керуючись пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК, вважає, що в 2015 році у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування та утримання транспортного податку.

Проте суд не може погодитися із такою позицією позивача та зазначає, що, виходячи з положень пп. 12.3.4 ст. 12 ПК, означене вище рішення Запорізької міської ради № 8 від 15.01.2015 дійсно має застосовуватись не раніше 2016 року. Разом з тим вказана обставина не є перешкодою для справляння транспортного податку у 2015 році з огляду на положення пп. 12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Визначення оскаржуваним рішенням податкового зобов'язання з транспортного подат- ку на 2015 рік, виходячи із ставки, яка встановлена ПК, є цілком правомірним. За приписами п.4.3 ст.4 ПК, податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. В п.4.4. ст.4 ПК визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно з п.6.1 ст.6 ПК, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України (п.6.3 ст.6 ПК).

Відповідно до пп.7.1.1-7.1.8 п.7.1 ст.7 ПК, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

В п.7.3 ст.7 ПК передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

При цьому одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип стабільності (пп. 4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК), згідно з яким зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Суть такого принципу податкового законодавства полягає у неможливості внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Разом з тим суд вбачає, що Законом №71-VIII не внесено змін до будь-яких елементів податку, а введено новий вид податку - транспортний податок. З 01.01.2015 статтею 267 ПК встановлено об'єкт оподаткування, платників транспортного податку, розмір ставки, податковий період, за який підлягає обчисленню та сплаті, його адміністрування податковим органом. При цьому Закон №71-VIII неконституційним не визнано, отже вказана норма є чинною, а відтак обовязковою до виконання, в тому числі платниками транспортного податку. Таким чином, оскільки вказаний Закон набув чинності з 01.01.2015, й ним не передбачено особливих умов сплати транспортного податку у 2015 році, то у спірному випадку базовим податковим періодом для сплати транспортного податку є 2015 рік.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Нацбанку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/99 від 09.02.1999).

Водночас, відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. При цьому обов'язок зі сплати транспортного податку покладено на його платників, починаючи із 2015 року (рік набрання чинності Законом). Тому законодавець, визначаючи об'єкт оподаткування транспортним податком, передбачив, що ознаками такого є дата реєстрації автомобіля і об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Отже, обов'язок сплачувати транспортний податок покладено на позивача після набрання чинності Законом № 71-VІІІ від 28.12.2014 та не поширено такий на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до пп. 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК, посадові особи контролюючих органів зобовязані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

В силу приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності позивач зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень. Тому з огляду на вищевикладені норми права, фактичні обставини справи, надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що в позові належить відмовити.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

в позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш