Постанова № 66598827, 17.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року Справа № 910/10175/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Алєєва І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.02.2017у справі№910/10175/16 Господарського суду міста Києваза позовомПершого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України; 2) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України доКиївської міської радитретя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів Українитретя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" проскасування рішення

За участю представників:

прокуратури: Коркішко В.М. (прокурор відділу ГПУ);

позивача 1: Мехреньгіна А.Б. (представник за дов. від 26.12.2016);

позивача 2: Мехреньгіна А.Б. (представник за дов. від 03.02.2017);

відповідача: Глобенко Л.В. (представник за дов. від 21.03.2017);

третьої особи 1: Барбух В.В. (представник за дов. від 27.02.2017);

третьої особи 2: Павелко М.С. (представник за дов. від 24.04.17);

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (позивача 1) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (позивача 2) з позовом до Київської міської ради, у якому просив суд визнати нечинним рішення Київської міської ради від 24.11.2005 року № 432/2833, яким припинено позивачу 2 право користування земельною ділянкою площею 5,8 га, як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства. Прокурор вказував на порушення права землекористування Міністерства оборони України та його структурного підрозділу в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління, позаяк вилучення земельної ділянки відбулося за відсутності згоди Міністерства оборони України, як власника землі.

01.09.2016 в судовому засіданні Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України надало клопотання в якому зазначило про те, що в номері оскаржуваного рішення було допущено описку, у зв'язку з чим просило вважати вірним номер рішення № 432/2893 по всьому тексту позовної заяви та у прохальній частині позовної заяви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що пунктом 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року № 483 встановлено, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з вимогами Земельного кодексу України. Пунктом 45 вказаного Положення передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Відтак суд визнав, що оспорюване рішення Київської міської ради від 24.11.2005 № 432/2833 прийнято у відповідності до вимог законодавства, оскільки доводи прокурора про відсутність згоди Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки спростовуються наявним у матеріалах справи листом Міністерства оборони України від 14.12.2004 № 220/2743. Також суд визнав, що за даних обставин строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 15.02.2017, перевірене рішення місцевого суду скасував, у позові відмовив у зв'язку зі спливом строку позовної давності .

Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у які просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині правового обґрунтування висновків суду про відмову у позові за наслідками сплаву позовної давності та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Скарга мотивована порушенням апеляційним судом ст.32 ГПК України щодо встановлення початку перебігу позовної давності саме для Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, як позивача у справі. Оскільки позивач 2 довідався про порушення свого права лише у 2016 році, скаржник вважає помилковими висновки суду щодо не подання останнім клопотання про поновлення строку позовної давності, оскільки, на думку скаржника, вказаний строк не є пропущеним.

У відзиві Київська міська рада просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду 1-ї інстанції залишити без змін з мотивів, наведених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним частково задовольнити касаційну скаргу, враховуючи наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Для правильного вирішення даного спору суду необхідно визначити предмет позову, встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

Як вбачається з тексу оскаржуваних судових актів, в їх основу судом покладено висновки стосовно рішення Київської міської ради XI сесії IV скликання від 24.11.2005 №432/2833 "Про передачу земельної ділянки державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва".

Проте, рішення Київської міської ради XI сесії IV скликання від 24.11.2005 за вказаним номером 432/2833 в матеріалах справи відсутнє. При цьому клопотання позивача-2 про уточнення позовних вимог щодо номеру спірного рішення, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою.

З наведеного слідує, що суд не встановив предмет позову, не надав належної оцінки визначеному позивачем предмету позову, не з'ясував правову природу спірного рішення, не дослідив наявність факту встановлення, зміни або припинення з його прийняттям прав чи обов'язків позивача, не перевірив рішення на його відповідність актам цивільного законодавства чи встановленій компетенції відповідача, та наявність порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Зазначене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті.

Іншими словами, позов у тому об'ємі, як його заявив позивач з урахуванням уточнень, судом попередніх інстанцій не розглянуто, отже спір не вирішено.

Слід також зазначити, що судом попередніх інстанцій не була врахована і правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 року у справі №21-405а14, відповідно до якої, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі №910/10175/16 скасувати.

Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук