Ухвала суду № 66595362, 18.05.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2017 року

справа № П/811/1647/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року по справі №П/811/1647/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гранекс" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и В:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року задоволено адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Гранекс", а саме:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000191504 від 04 березня 2015 року, винесене Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Гранекс” зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2014 року у розмірі 172 360,00 грн.

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000201504 від 04 березня 2015 року, винесене Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Гранекс” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2014 року у розмірі 108 253,00 грн.

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №000021504 від 04 березня 2015 року, винесене Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Гранекс” збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 46 803,00 грн.

Постанова суду мотивована недоведеністю відповідачем тих обставин, які стали підставами для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області (правонаступником якої є Кропивницька об’єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області) подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга фактично обгрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблені в акті перевірки та яким, на думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 09.02.2015 р. по 13.02.2015 р. посадовою особою Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування товариством з обмеженою відповідальністю “Гранекс” від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2014 року, за результатами якої складено акт №79/11-23-15-04/23692503 від 19.02.2015 р.

В Акті перевірки зроблено висновки про порушення підприємством вимог:

- п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.3 ст.200, п.201.1, 201.6, 201.7, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість (рядок 19 податкової декларації з ПДВ) за листопад 2014 року на суму 172 360,00 грн., завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 податкової декларації з ПДВ) на суму 13 037,00 грн.;

- п.200.1, 200.4, 200.6, 200.14 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2014 року на суму 108 253,00 грн.;

- п.200.1, 200.4, 200.6, 200.14 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2012 року на суму 23 262,00 грн., за липень 2012 року на суму 9 389,00 грн, за серпень 2014 року на суму 1 540,00 грн., за лютий 2013 року на суму 12 612,00 грн. (загальна сума 46 803,00 грн.) та завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 податкової декларації з ПДВ) за лютий 2012 року на суму 7 449,00 грн, за квітень 2012 року на суму 23 262,00 грн, за липень 2012 року на суму 9 389,00 грн, за серпень 2014 року на суму 1 540,00 грн., за лютий 2013 року на суму 12 612,00 грн.

Вказані порушення, з огляду на акт перевірки, виникли внаслідок включення підприємством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2014 року ПДВ в сумі 185 396,93 грн. за договором оренди з ПАТ “НВП “Радій” №8811022 від 01.01.2011 р., включення до складу податкового кредиту з ПДВ у лютому 2012 року ПДВ у сумі 105 000,00 грн. за договором купівлі-продажу від 26.12.2011 року з ТОВ “Кіровоградський електрометалургійний завод”, відсутності декларування ТОВ “Гранекс” сум бюджетного відшкодування за квітень 2012 року в розмірі 23 262,00 грн., за липень 2012 року в розмірі 9 389,00 грн., за серпень 2014 року в розмірі 1 540,00 грн., за лютий 2013 року в розмірі 12 612,00 грн.

На підставі Акта перевірки 04.03.2015 р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000191504, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2014 року у розмірі 172 360,00 грн.;

- №0000201504, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2014 року у розмірі 108 253,00 грн.;

- №000021504, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмір.і 46 803,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість зазначених рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що вказані порушення ДПІ пов’язує з завищенням підприємством податкового кредиту по взаємовідносинам із ПАТ “НВП “Радій” за договором оренди №8811022 від 01.01.2011 р. та ТОВ “Кіровоградський електрометалургійний завод” за договором купівлі-продажу від 26.12.2011 року.

Так, судом встановлено, що за договором оренди №8811022 від 01.01.2011 р. ТОВ “Гранекс” одержало в оренду від НВП “Радій” адміністративне приміщення в корпусі №4 другого поверху площею 125,8 м2 і складське приміщення площею 1400 м2, розташовані за адресою: вул. Героїв Сталінграда, 29 в м. Кіровограді строком на 3 роки (а.с.42-43).

Факт передачі орендованих приміщень засвідчено актами прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.01.2011 р. (а.с.45, 46).

Додатковою угодою до договору №8811022 від 01.01.2011 р. від 30.12.2013 р. відповідно до ст.764 Цивільного кодексу України сторони підтвердили, що у випадку відсутності заперечень Орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку дії даного Договору, Договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором, тобто до 30.12.2016 р. (а.с.44).

11.11.2014 р. позивачем внесено попередню оплату за оренду приміщення за договором №8811022 від 01.01.2011 р. у сумі 1 112 381,60 грн., у тому числі ПДВ – 185 396,93 грн., що підтверджується податковою накладною №7 від 11.11.2014 р. (а.с.52) та банківською випискою (а.с.50-51).

Як встановлено перевіркою та відображено в акті №79/11-23-15-04/23692503 від 19.02.2015 р. станом на 01.01.2014 р. за ТОВ Гранекс” обліковувалася кредиторська заборгованість перед ПАТ “НВП “Радій” з орендної плати за договором оренди №8811022 від 01.01.2011 р. у сумі 18 525,60 грн., а тому оплата проведена позивачем 11.11.2014 р. складалася із суми заборгованості – 18 525,60 грн. та суми попередньої оплати – 1 112 381,60 грн. (а.с.16, зі зворотного боку, 49).

В акті перевірки, ДПІ вказує, що податкова накладна №7 від 11.11.2014 р. складена з порушенням, оскільки у графі 5 “одиниця виміру товару/послуги” вказано послуга, а в графі 6 “кількість (об’єм, обсяг)” – 1, натомість як сума отриманого авансу з урахуванням кредиторської заборгованості становить 60,7658061 послуги (а.с.16, зі зворотного боку).

Крім цього, контролюючий орган вказував на недійсність укладеного договору оренди, оскільки він не був нотаріально посвідченим.

Надаючі оцінку таким доводам податкового органу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із наступного.

З огляду на зміст п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

На підставі п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов’язань.

При цьому у п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України визначено обов’язкові реквізити податкової накладної.

Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд першої інстанції правильно вказав на те, що підставою для формування платником податків податкового є належним чином оформлена податкова накладна.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що реквізит “одиниця виміру” не є обов’язковим реквізитом податкової накладної відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, у зв’язку чим дійшов вірного висновку, що недоліки в його заповненні не можуть бути розцінені як не належне оформлення податкової накладної та бути підставою для невизнання податкового кредиту.

З приводу доводів відповідача щодо недійсності укладеного договору оренди, суд першої інстанції правильно зазначив наступне.

Відповідно до ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зважаючи на презумпцію правомірності правочину встановлену ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, положеннями ст..228 ЦК України визначено поняття нікчемного правочину і таким правочином є правочин, який порушує публічний порядок (ч.1, 2 ст.228 ЦК України). При цьому, визнання такого правочину недійсним у судовому порядку не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено того, що спірний правочин є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави, а отже є недійсним в силу закону.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки зазначений правочин не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, то посилання ДПІ на його недійсність є безпідставним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПАТ “НВП “Радій”.

Щодо висновків ДПІ про неправомірність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ “Кіровоградський електрометалургійний завод”, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, встановлені обставини справи свідчать про те, що за договором купівлі-продажу з розстроченням платежу від 26.12.2011 р. (а.с.62-64), ТОВ “Гранекс” придбало у ТОВ “Кіровоградський електрометалургійний завод” 33/100 частин комплексу за 1 500 000,00 грн., у тому числі ПДВ 250 000,00 грн., що підтверджується податковими накладними №3 від 29.12.2011 р. (а.с.68), №1 від 19.01.2012 р. (а.с.69), №1 від 03.02.2012р. (а.с.67).

Оплата здійснена в безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями №112 від 29.12.2011 р. (а.с.60), №19 від 19.01.2012 р. (а.с.61) та №24 від 03.02.2012 року (а.с.59).

В акті перевірки №79/11-23-15-04/23692503 від 19.02.2015 р. податковий орган вказує, що датою складання податкової накладної на придбання 33/100 частин комплексу є 26.12.2011 р., тобто дата нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Оскільки ТОВ “Гранекс” із податковою звітністю з податку на додану вартість за лютий 2012 року не подано заяву із скаргою на постачальника у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення порядку її заповнення, яка є підставою для включення податку до складу податкового кредиту відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, то позивачем завищено суму податкового кредиту в лютому 2012 року на 105 000,00 грн., що призвело до завищення від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість (а.с.15, зі зворотного боку).

Вирішуючи спірні правовідносини, в цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв’язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку за такою операцією.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що заява із скаргою у порядку передбаченому п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України подається за умови відмови продавця у видачі податкової накладної або порушення порядку заповнення податкової накладної чи її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

В той же час, встановлені обставини справи, які не спростовуються відповідачем, свідчать про те, що на час декларування позивачем податкового кредиту за господарською операцією з ТОВ “Кіровоградський електрометалургійний завод”, у ТОВ “Гранекс” були наявні податкові накладні, виписані ТОВ “Кіровоградський електрометалургійний завод”, а тому у позивача не було правових підстав для подачі з податковою звітність заяви із скаргою у порядку передбаченому п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України. Натомість, як правильно зазначив суд першої інстанції, оформлення податкових накладних за другою подією не є підставою для не включення сум за такими податковими накладними до складу податкового кредиту та не може розцінюватися як порушення порядку оформлення податкових накладних.

Вказані висновки суду першої інстанції також підтверджуються висновками експерта, які зроблені за результатами проведення судово-економічної експертизи №11/1-153 , призначеної у межах цієї справи та які свідчать про те, що документально не підтверджуються висновки акту №79/11-23-15-04/23692503 від 19.02.2015р. в частині завищення ТОВ “Гранекс” від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 172 360,00 грн. та завищення залишку від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 13037,00 грн., а також в частині завищення ТОВ “Гранекс” суми заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 108 253,00 грн. (а.с.132-144).

Зазначені висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі відповідач фактично посилається на ті обставини, які стали підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень. Натомість, як зазначено вище, судом першої інстанції вказаним підставам для прийняття податкових повідомлень-рішень, надано належну правову оцінку, у тому числі і шляхом призначення у справі судово-економічної експертизи

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Крім цього, з відповідача на користь державного бюджету підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки сплата судового збору була відстрочена до ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги. Розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги, становив 5359 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року по справі №П/811/1647/15 - без змін.

Стягнути з Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5359 (п’ять тисяч триста п’ятдесят дев’ять) грн. 20 коп.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 19.05.2017р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк