Ухвала суду № 66563287, 10.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/30122/16-ц Головуючий у 1-й інстанції - Осаулов А.А.

№ апеляційного провадження 22-ц/796/4687/2017 Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії- залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш», в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати протиправними дії Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» щодо звільнення його з посади начальника відділу правового забезпечення, скасувати наказ Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» від 03.08.2016 року № 240К як незаконний, поновити його на посаді начальника відділу правового забезпечення, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в наданні відпустки, зобов'язати відповідача надати відпустку, визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку, а також стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату грошових коштів відповідно до наказів про преміювання та заохочення працівників Фірми у встановлених розмірах, за період з дати звільнення по день поновлення на роботі.

Посилається на те, що наказом Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» від 03.08.2016 року № 240К його було звільнено з роботи з 03.08.2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Позивач вважає дії відповідача щодо його звільнення неправомірні та такі, що порушують його права, оскільки йому не було запропоновано вакантних посад на підприємстві, не було попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення та не повідомлено про перелік вакантних посад, відповідач не виконав обов'язку щодо вжиття заходів по працевлаштуванню працівників. Позивач стверджує, що йому протиправно було відмовлено в наданні відпустки. Також вважає, що неправомірними діями під час звільнення та у зв'язку із порушенням трудового законодавства йому було завдано моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, щонаказом відповідача від 26.02.2016 року №46К ОСОБА_2 було прийнято на роботу начальником відділу правового забезпечення (а.с.22, т.1).

12.04.2016 року адміністрація відповідача звернулась до Ради трудового колективу відповідача з повідомленням про прийняття рішення щодо скорочення чисельності та штату працівників (а.с.178, т.1 ).

Рада трудового колективу відповідача протокольним рішенням №36-1 uim від 22.04.2016 року погодилась з рішенням адміністрації відповідача щодо скорочення чисельності та штату працівників підприємства. (а.с. 179, т.1).

13.05.2016 року відповідачем було видано наказ №108 «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури та штатного розпису ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» (а.с. 94, т.1 ).

Згідно ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш», затвердженого наказом Державного концерну «Укроборонпром» від 23.09.2014 року, ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» є державним комерційним підприємством.

Згідно положень п. 7.5., 7.7. Статуту, керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності Відповідача за винятком тих, що віднесені до компетенції Державного концерну «Укроборонпром» та затверджує за погодженням з Державним концерном «Укроборонпром» структуру та штатний розпис ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».

Листом Державного концерну «Укроборонпром» від 24.05.2016 року вих.№UOP-6.2-5088 Державним концерном «Укроборонпром» було погоджено структуру та штатний розпис відповідача (а.с.101, т.1).

24.05.2016 року Протоколом Тимчасової комісії для визначення гарантій та переважного права на залишення на роботі працівників Підприємства у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці було визначено перелік працівників стосовно яких законодавством встановлена пряма заборона на звільнення та перелік працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, до числа яких позивач не увійшов (а.с. 114, т.1).

03.06.2016 року ОСОБА_2 було персонально попереджено про наступне вивільнення 03.08.2016 року, що підтверджується Актом від 03 червня 2016 року Про персональне попередження ОСОБА_2 про вивільнення з роботи з 03.08.2016 року та показаннями допитаних в суді свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 113, т.1)

Протокольним рішенням засідання складу Ради трудового колективу ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» від 25.07.2016 року №114-uim у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників та неможливістю працевлаштувати ОСОБА_2 було надано згоду на розірвання трудових відносин з ним (а.с. 109, т.1).

Наказом ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 240К від 03.08.2016 року позивача було звільнено із займаної посади 03.08.2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.102, т.1).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Пунктом 19 Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Посада, яку займав позивач містилася в штатному розкладі, затвердженому генеральним директором ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» 11.02.2016 року, погодженому генеральним директором Державного концерну «Укроборонпром» 11.02.2016 року та введеному в дію наказом відповідача від 19.02.2016 року №32 (а.с. 28 - 32, т.2).

Відповідно до вказаного штатного розкладу штат відповідача налічував 167 одиниць. В новому штатному розписі відповідача, затвердженому генеральним директором ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» 13.05.2016 року, погодженому генеральним директором Державного концерну «Укроборонпром» 24.05.2016 року та введеному в дію наказом №119 від 24.05.2016 року, штат відповідача налічує 132 одиниці (а.с. 33 - 37, т.2).

Відповідно до Довідки начальника управління роботи з персоналом та документообігу, у відповідача відбулось зменшення кількості посад на 35 одиниць та вивільнено 19 осіб. Крім того, в новому штатному розписі структурний підрозділ, який очолювався позивачем (відділ правового забезпечення) відсутній. (а.с. 121, т.1, а.с.34, т.2).

Дослідивши та оцінивши вказані докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення штату та чисельності працівників.

Доводи позивача щодо ідентичності функціональних обов'язків відділу правового забезпечення та відділу претензійно-позовної роботи судом не взято до уваги, оскільки вони не підтвердженні наявними в матеріалах справи доказами та не спростовують тієї обставини, що у відповідача відбулось скорочення штату та чисельності працівників.

Твердження позивача стосовно того, що його не було попереджено про наступне вивільнення необґрунтовані та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та показами свідків, допитаних судом першої інстанції.

03.06.2016 року в службовому кабінеті №712 Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» позивача було персонально попереджено про його наступне вивільнення з роботи 03.08.2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників (а.с. 113, т.1).

Крім того, факт персонального попередження позивача про наступне вивільнення підтверджується Актом від 03 червня 2016 року Про персональне попередження ОСОБА_2 про вивільнення з роботи 03.08.2016 року(а. с. 113, т.1) та показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 У присутності голови Ради трудового колективу ОСОБА_4 та начальника управління роботи з персоналом та документообігу ОСОБА_3 позивач ознайомився зі змістом письмового повідомлення про його наступне вивільнення, підписаного генеральним директором відповідача (а.с. 112, т.1) та відмовився засвідчувати особистим підписом факт ознайомлення з попередженням.

Крім цього, вищевказані допитані в суді першої інстанції свідки повідомили, що позивача було також попереджено 03.06.2016 року про наступне вивільнення з 03.08.2016 року і в усній формі.

Покази свідка ОСОБА_5 не спростовують факту персонального попередження позивача про наступне вивільнення. Відповідно до показань свідка ОСОБА_5 останній не був присутній в службовому кабінеті №712 під час персонального попередження позивача 03.06.2016 року про наступне вивільнення з роботи 03.08.2016 року. Крім того, підпис позивача, як керівника юридичної служби відповідача, міститься на аркуші внутрішнього погодження до наказу № 108 від 13.05.2016 року «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури та штатного розпису ДП ДГЗІФ «Укрінмаш», що свідчить про обізнаність позивача з тією обставиною, що посада позивача підлягала скороченню (а.с. 99, т.1).

Положеннями статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Судом встановлено, що з моменту попередження позивача про наступне вивільнення та до дати його звільнення у відповідача вакантними були 6 посад, а саме: заступник генерального директора, начальник відділу інформаційного забезпечення та зв'язку, водій автотранспортних засобів, головний спеціаліст управління безпеки, головний спеціаліст відділу інформаційного забезпечення та зв'язку та заступник начальника управління бухгалтерського обліку. Вказане підтверджується засвідченою копією Службової записки від 08.11.2016року № 6/112 управління роботи з персоналом та документообігу відповідача (а.с. 198, т.1).

Твердження позивача стосовно того, що йому не пропонувались вакантні посади та, зокрема, посада водія необґрунтовані та спростовується доказами, наданими відповідачем.

Позивачеві була запропонована одна з 6 вакантних посад, а саме - посада водія автотранспортних засобів, від якої позивач відмовився. Вказане підтверджується Актом про пропозицію посади ОСОБА_1 від 03.08.2016року та показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 Також показаннями свідка ОСОБА_3 підтверджується та обставина, що відповідачеві було відомо про те, що позивач відповідає вимогам, що ставились до посади водія автотранспортних засобів (а.с. 207,т.1).

Стосовно решти 5 вакантних посад, то позивач не відповідав вимогам, що ставились до вказаних посад та не міг виконувати відповідну роботу з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. Враховуючи освіту, кваліфікацію та досвід роботи позивача, вказані ним в Особовому листку по обліку кадрів та зазначені в копіях, наданих позивачем документів про освіту, ОСОБА_1 не відповідав вимогам, зазначеним в посадових інструкціях до вказаних вище посад (а.с.24-26, 199, т.1).

Однією з вимог посадової інструкції заступника генерального директора (т.1 а.с.201), якій не відповідав позивач був не менш, ніж п'ятирічний досвід роботи на посадах керівників або заступників керівників підприємств.

Однією з вимог посадової інструкції начальника відділу інформаційного забезпечення та зв'язку, якій не відповідав позивач був не менш, ніж п'ятирічний досвід роботи в сфері інформаційних технологій (а.с. 202, т.1).

Позивач не відповідав вимозі посадової інструкції головного спеціаліста управління безпеки щодо досвіду роботи в правоохоронних органах або підрозділах безпеки підприємств всіх форм власності протягом не менш, ніж трьох років (а.с. 203,т.1).

Не відповідав позивач і вимогам, що ставились до кандидатів на посаду головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення та зв'язку, а саме - досвід роботи в сфері інформаційних технологій не менше трьох років (а.с. 204, т.1).

Позивач не відповідав також вимозі посадової інструкції заступника начальника управління бухгалтерського обліку щодо не менш, ніж п'ятирічного стажу бухгалтерської роботи на керівних посадах (а.с. 205, т.1).

Твердження позивача щодо його відповідності вимогам до вказаних посад не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо його відповідності вимогам до вищевказаних посад перевірені в апеляційному суді, однак не підтвердились доказами, враховуючи його освіту, кваліфікацію та досвід роботи.

Дослідивши та оцінивши зазначені вище докази, беручи до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-491цс15, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач не порушив положення ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні позивача оскільки ОСОБА_1 було запропоновано наявну на підприємстві роботу, від якої вінвідмовився. На інші 5 вакантних посад відповідач не мав можливості перевести позивача в силу його невідповідності вимогам, що ставились до цих посад.

Твердження позивача щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі не підтверджені належними доказами та спростовуються, зокрема, Протоколом Тимчасової комісії для визначення гарантій та переважного права на залишення на роботі працівників Підприємства у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці від 24.05.2016 року, яким було визначено перелік працівників стосовно яких законодавством встановлена пряма заборона на звільнення та перелік працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, до числа яких позивач не увійшов (а.с. 114, т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Із вищевказаної норми випливає, що переважне право на залишення на роботі визначається шляхом порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників. В той же час порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників можливе лише у випадках скорочення однієї з декількох рівнозначних посад. У відповідача була лише одна посада начальника відділу правового забезпечення та не було рівнозначної їй посади в старому штатному розкладі, у зв'язку з чим у позивача не було підстав стверджувати про наявність у нього переважного права (а.с. 28 - 32, т.1).

За встановлених обставин, беручи до уваги Протокол Тимчасової комісії для визначення гарантій та переважного права на залишення на роботі працівників Підприємства у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці від 24.05.2016 року, враховуючи ту обставину, що після введення в дію нового штатного розпису посади, яку займав позивач, не існує, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що в позивача було відсутнє переважне право на залишення на роботі.

Твердження позивача щодо наявності у нього права на відпустку відповідно до поданої ним заяви від 28.07.2016 року суперечить положенням ст. 79 КЗпП України, ст.10 Закону України «Про відпустки» та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідно до положень ст. 79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації і доводиться до відома всіх працівників. Крім того, Верховний Суд України висловив позицію, відповідно до якої суди мають враховувати ту обставину, чи було узгоджено між роботодавцем та працівником вихід останнього у відпустку саме в ту дату, яка зазначена в заяві працівника про надання відпустки (ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 24.09.2008 року у справі №6-7832св07).

Судом досліджена наявна в матеріалах справи засвідчена копія Графіка відпусток працівників ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» на 2016 рік (т. 2 а.с. 55), затвердженого 28 грудня 2016 року генеральним директором ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» та погодженого головою Ради трудового колективу. Відповідно до Графіка відпусток працівників ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» на 2016 рік, позивач виявив бажання піти у відпустку в травні, липні та вересні, що підтверджується підписом позивача на першому аркуші вказаного Графіку відпусток (а.с. 55, т.2).

Тобто, враховуючи положення ст. 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки» позивач мав право піти у відпустку виключно в травні, липні та вересні. В той же час, в заяві про надання відпустки від 28.07.2016 року позивач виявив бажання піти у відпустку у серпні. Всупереч зазначеним вище положенням законодавства вихід позивача у відпустку в серпні не був передбачений Графіком відпусток (т.2 а.с. 55), у зв'язку з чим, відмова відповідача у наданні позивачеві відпустки в серпні 2016 року не суперечить положенням КЗпП України та Закону України «Про відпустки». Крім того, в своїй заяві про надання відпустки позивач попросив надати йому, зокрема, щорічну основну відпустку терміном 24 дні. В той же час, наявними в матеріалах справи доказами (т. 2 а.с. 70-71) підтверджується та обставина, що станом на дату вивільнення в позивача залишились невикористаними лише 10 днів щорічної основної відпустки, що виключає можливість надання позивачеві щорічної основної відпустки на 24 дні.

Враховуючи вищевикладене, відмова відповідача в наданні відпустки позивачеві не є протиправною, а позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в наданні відпустки та зобов'язання відповідача надати відпустку не підлягають задоволенню.

Не встановлено доказами твердження позивача щодо порушення відповідачем підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу ІІ Колективного договору (а.с. 2, т.2), згідно з яким адміністрація ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» зобов'язується припинити укладання трудових договорів з новими працівниками за 3 місяці до початку масових звільнень. Так, позивач не надав жодного доказу таких порушень. Крім того, відповідно до пункту 1.12 Колективного договору ані Рада трудового колективу, ані адміністрація відповідача (як сторони Колективного договору) не можуть в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов'язань. Виходячи зі змісту пункту 1.13 Колективного договору рішення з основних питань, які є предметом Колективного договору приймаються за попереднім узгодженням Ради трудового колективу та адміністрації відповідача (сторони колективного договору). В матеріалах справи наявні докази, якими підтверджується здійснення попередніх письмових узгоджень між Радою трудового колективу та адміністрацією відповідача в питанні прийняття осіб на посаду, якій не відповідав позивач, що відповідає положенням пунктів 1.12 та 1.13 Колективного договору. Більш того, прийняття відповідачем на роботу осіб на посади, вимогам до яких не відповідав позивач не могло порушити трудових прав позивача (а.с.210 -213, т.1).

Твердження позивача щодо порушення відповідачем підпункту 2.2.10 п. 2.2. розділу ІІ Колективного договору, згідно з яким адміністрація ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» відповідно до вимог трудового законодавства зобов'язується вжити заходів по працевлаштуванню працівників, які звільняються, не відповідають дійсності та спростовуються листом відповідача від 24.05.2016 року № 27/6-4712 (а.с.209, т.1).

Позовна вимога позивача щодо визнання протиправними дій відповідача стосовно несвоєчасного розрахунку з позивачем необґрунтована, а тому не підлягає задоволеннню. Твердження позивача щодо несвоєчасного розрахунку з ним не підтверджене належними доказами. З відомостей, наявних в поточній виписці за контрактом, наданої позивачем неможливо зробити висновок про цільове призначення коштів, які надходили позивачеві та про джерело їх надходження (а.с. 46,т.1).

Встановивши обставини справи та оцінивши надані докази суд дійшов правильного висновку про відмову в позовних вимогах.

Виходячи з правомірності звільнення позивача, вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошових коштів відповідно до Колективного договору не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторінвипливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позовзадовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілитиміж сторонамисудові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 214 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги про несвоєчасність попередження про наступне вивільнення та те, що на попередженні не було зазначено дати колегія суддів не приймає до уваги.

03.06.2016 року в службовому кабінеті №712 Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» ОСОБА_1 було персонально попереджено про його наступне вивільнення з роботи 03.08.2016 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, що підтверджується Актом від 03 червня 2016 року Про персональне попередження ОСОБА_1 про вивільнення з роботи 03.08.2016 року та показаннями допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Крім того, підпис позивача, як керівника юридичної служби відповідача, міститься на аркуші внутрішнього погодження (т. 1 а. с. 99) до наказу № 108 від 13.05.2016 «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури та штатного розпису ДП ДГЗІФ «Укрінмаш», що свідчить про обізнаність позивача з тією обставиною, що посада позивача підлягала скороченню.

Доводи позивача в апеляційному суді про те, що підписуючи погодження даного наказу про скорочення позивач вважав його лише проектом, колегія суддів оцінює критично.

Позивач зазначає, що 03.06.2016 року, коли його було ознайомлено з повідомленням про наступне вивільнення генеральний директор ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» перебував у відрядженні. Проте, вказане твердження не свідчить про протиправність дій відповідача щодо попередження про наступне вивільнення. Свідок ОСОБА_3 зазначив, що генеральним директором ще до моменту його відбуття у відрядження було підписане повідомлення про наступне вивільнення позивача. Крім того, свідок ОСОБА_3 зазначила, що генеральним директором ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» її було уповноважено на повідомлення працівників про наступне вивільнення.

Колегія суддів не приймає також до уваги твердження позивача, що 03.06.2017 року він перебував на лікарняному, а тому відповідач не мав права попереджати його про вивільнення, оскільки ОСОБА_1 сам зазначив, що 03.06.2017 року перебував на роботі. Крім того, чинним законодавством не встановлено заборону можливості роботодавця повідомити про наступне вивільнення працівника, який в період перебування на лікарняному з'явився на роботу.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав переважне право на залишення на роботі колегія суддів також не приймає до уваги з огляду на наступне.

Наказом ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 108 від 13.05.2016 року «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури та штатного розпису ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було фактично, ліквідовано (виведено зі структури та штатного розпису) відділ правового забезпечення та відповідно, посаду «начальника відділу правового забезпечення». На момент скорочення в ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» була лише одна посада «начальник відділу правового забезпечення», а після скорочення її взагалі не існує.

Таким чином, виключно у випадках, якщо після скорочення посади з кола декількох однакових посад залишається одна або більше таких посад, право на залишення на роботі на такій посаді, що залишилась може бути надано працівникам із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

Крім того, Протоколом Тимчасової комісії для визначення гарантій та переважного права на залишення на роботі працівників Підприємства у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці від 24.05.2016 року було визначено перелік працівників стосовно яких законодавством встановлена пряма заборона на звільнення та перелік працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, до числа яких позивач не увійшов.

Вказаний перелік працівників перевірено апеляційним судом, однак до їх числа позивач не входить.

Доводи апеляційної скарги, щодо можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві та те, що відповідач взагалі не пропонував йому вакантні посади не знайшли підтвердження доказами відповідно до приписів статей 58-59 ЦПК України.

Позивачеві була запропонована одна з 6 вакантних посад, а саме - посада водія автотранспортних засобів, від якої він відмовився. Твердження ОСОБА_1 стосовно того, що вказана посада водія мала бути йому запропонована одночасно з попередженням про звільнення суперечать правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 01.04.2015 року у справі № 6-40цс15, в якій роз'яснено, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Що стосується решти 5 вакантних посад, то позивач не відповідав вимогам, що ставилися до вказаних посад та не міг виконувати відповідну роботу з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, що підтверджується матеріалами справи.

Твердження ОСОБА_1 щодо протиправності дій відповідача стосовно ненадання відпустки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до графіку відпусток працівників ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» на 2016 рік, затвердженого 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 мав право піти у відпустку в травні, липні та вересні. Проте, в заяві про надання відпустки від 28.07.2016 року позивач виявив бажання піти у відпустку у серпні, що відповідно не було погоджено з керівництвом. Крім того, в заяві про надання відпустки позивач просив надати йому щорічну основну відпустку терміном 24 дні, натомість невикористаними в нього лишилися лише 10 днів щорічної відпустки.

З підстав наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачем не доведено незаконність підстав його звільнення, при цьому судом встановлено, що відповідачем було проведено звільнення позивача з дотриманням всіх правил та згідно з положеннями діючого законодавства. Зважаючи на викладене, вимоги позивача про його поновлення на посаді начальника відділу правового забезпечення, визнання протиправними дій щодо його звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий Судді