Ухвала суду № 66548896, 18.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14568/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Желтобрюх І.Л.

за участю секретаря судового засідання: Панчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фербане», Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд», департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві про визнання протиправними дій, скасування містобудівних умов,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року позивачі, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили:

визнати дії Департаменту містобудування і архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у особі ОСОБА_7 щодо надання Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1, в частині неврахування прим. 1 пункту 3.13 ДБН 360-92** незаконними;

визнати незаконними та скасувати Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1, видані Департаментом містобудування і архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04 серпня 2014 року №244/14/12-3/009/14.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатом нового розгляду, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року та прийняти нову, якою позовні вимоги - задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

18 травня 2017 року у судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду представником третьої особи заявлено клопотання про заміну Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд».

Клопотання мотивоване тим, що третя особа змінила організаційну форму, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з ст.. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, вирішила допустити процесуальне правонаступництво та замінити Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» на Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд».

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 04 серпня 2014 року видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (№244/14/12-3/009-14) по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є власниками будинків та земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_2.

Право власності ОСОБА_8 на 1/2 будинку АДРЕСА_2 підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 серпня 2011 року, що зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав на нерухоме майно 08 вересня 2011 року.

Право власності ОСОБА_3 на 1/2 будинку АДРЕСА_2 підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21 квітня 2005 року, що зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав на нерухоме майно 24 травня 2005 року.

Право власності ОСОБА_4 на житловий будинок НОМЕР_1 підтверджується Свідоцтвом про право власності на домоволодіння, видане Харківською районною адміністрацією 26.09.1991 року.

Разом з ОСОБА_3 проживає його дружина ОСОБА_6.

У березні 2015 року представники Публічного акціонерного товариств «Холдингова компанія «Київмісьбуд» (Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд») загородили будівельним парканом земельні ділянки, що знаходяться з тильної сторони земельної ділянки, на якій розташований будинок позивачів та повідомили, що вони мають намір будувати на своїх земельних ділянках 25-ти поверховий будинок та заблокували єдині виїзди з гаражів, які є законними будівлями.

З матеріалів справи вбачається, що на звернення народного депутата України Остапчука В.М. до Київської міської державної адміністрації, останнім 22 травня 2015 року надано відповідь з додатками: копія містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями на вул. Горлівській, 215 від 04 серпня 2014 року № 244/14/12-3/009-14.

У листі від 22 травня 2015 року №001-1595 повідомлялося, що замовниками будівництва 25-ти поверхового будинку є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРБАНЕ» та Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд»).

Позивачі, вважаючи вказані містобудівні умови та обмеження такими, що порушують їх права та інтереси, звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зазначив, що вирішуючи питання щодо правомірності видачі Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради спірних містобудівних умов та обмежень, судами не перевірені обставини щодо дотримання відповідачем порядку їх надання, вимог щодо їх складу та змісту відповідно до норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку №109, в тому числі обставини щодо наявності передбачених законом підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що судами не з'ясовано можливість зміни виду використання земельної ділянки у межах категорії, зокрема земель житлової та громадської забудови, за умови узгодження такого використання з матеріалами містобудівної документації та його відповідності документації із землеустрою, що й було передбачено спірними містобудівними умовами та обмеженнями.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами не з'ясовані фактичні обставини щодо порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивачів з боку відповідача у зв'язку із наданням оспорюваних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не встановлений характер правовідносин та зміст прав та інтересів, за захистом яких звернулися до суду позивачі, тобто чи мали вони право на звернення до суду з даним адміністративним позовом взагалі. У даному випадку слід з'ясувати, чи є позивачі суб'єктами відносин щодо надання спеціального уповноваженим органом містобудування та архітектури містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, чи мають позивачі будь-які права на участь у процесі видачі спірних містобудівних умов та обмежень та чи породжують вказані містобудівні умови та обмеження будь-які обов'язки для позивачів або право на судовий захист.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності порушених прав позивачів внаслідок видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фаберне» та Публічному акціонерному товариству «Холдингова компанія «Київміськбуд» (Приватному акціонерному товариству «Холдингова компанія «Київміськбуд») містобудівних умов та обмежень.

Даючи правову оцінку вищевикладеним фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (надалі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з ч. 3-5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що містобудівні умови та обмеження за своєю юридичною суттю є актом індивідуальної дії та направлені на врегулювання правовідносин, у даному випадку, між замовниками будівництва та спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій згідно з нормами Закону.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненимизаконом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст.. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, п.п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси юридичних осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року. у справі № 800/206/15, від 26 березня 2013 року у справі № 21-438а12, від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10 та в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2017 року у справі №К/800/714/15 та від 14 березня 2017 року у справі №К/800/7305/17.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачі не є суб'єктами правовідносин, що виникли внаслідок затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (№244/14/12-3/009-14) по АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи наявність порушених прав, позивач у апеляційній скарзі посилається на порушення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на порушення прав власників земельних ділянок та будівель, що оточують будівництво, передбачені ст.. 50 Конституцією України та ст.. 5 Закону України «Про основи містобудування».

Натомість, з матеріалів справи не вбачається факт порушення відповідачем прав позивачів шляхом затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (№244/14/12-3/009-14) по вул. Горлівська, 215 (а, б, в).

Системний аналіз фактичних обставин справи, обґрунтування позовних вимог та апеляційної скарги дає підстави для висновку про те, що, фактично, позивачу оскаржують законність проведення будівництва. Так, позивачі посилаються на обмеження їх права користування відповідними земельними ділянками та спорудами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що скасування містобудівних умов та обмежень не призведе до усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та спорудами, що належать позивачам на праві власності.

Більш того, способи захисту права власності передбачені главою 29 Цивільного кодексу України та не можуть бути застосовані судом адміністративної юрисдикції.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправними дій, скасування містобудівних умов.

Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст виготовлено 18.05.2017

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

І.Л. Желтобрюх

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Безименна Н.В.