Постанова № 66547018, 17.05.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року Житомир справа № 806/1110/17

категорія 2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Черняхович І.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання розглянути клопотання від 13.03.2017,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 12), просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 13.03.2017, яке полягає в неприйнятті рішення у вигляді наказу;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13.03.2017 та прийняти рішення у вигляді наказу;

- при набранні законної сили судового рішення на підставі статті 267 КАС України, встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в місячний строк з моменту набрання законної сили рішення суду подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою, або мотивована відмова надаються у вигляді приймання наказу, рішення або розпорядження. Зазначив, що з клопотанням від 13.03.2017 звертався до відповідача про надання в оренду земельної ділянки для сінокосіння, а звертався з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача до суду прибув. Надав заяву про розгляд справи без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні, на підставі наявних у ній доказів, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ст. 41 та ч. 6 ст. 128 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 13 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 38 га з земель запасу, розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області). В додатках зазначено: графічні матеріали, копія паспорта 2, 3, 11 сторінки, ін. коду (а.с. 6).

Розглянувши клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 12.04.2017 №Г-3538/0-4077/6-17 повідомило ОСОБА_1 про те, що: " в поданому документі відсутня будь-яка інформація стосовно бажаного строку оренди вище зазначеної земельної ділянки... Відтак, пропонуємо Вам визначити строк дії оренди вказаної Вами у зверненні земельної ділянки та повторно звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з заявою відповідного змісту" (а.с. 7).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1. ст. 34 Земельного кодексу України ( далі - ЗК України в редакції, яка діє із 01.01.2017 ), громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Приписами ч. 2.ст. 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням, а не із заявою чи зверненням, як про це зазначено у відповіді 12.04.2017 №Г-3538/0-4077/6-17.

Дослідивши клопотання ОСОБА_1 від 13.03.2017 встановлено, що у ньому вказано орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення та додано графічні матеріали.

Отже, ОСОБА_1 дотримано вимог ч. 2 ст. 123 ЗК України.

Згідно вимог ч. 3 ст. 123 ЗК України ( в редакції, чинній на 12.04.2017), відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд критично ставиться до твердження представника відповідача про те, що відповідно до вимог ст. 93 ЗК України, ОСОБА_1 повинен вказати у клопотанні строк оренди землі, однак приписами ст. 93 ЗК України визначено право оренди земельної ділянки, тоді як ОСОБА_1 звернувся з клопотанням лише щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Щодо форми, в якій ОСОБА_1 було надано відповідь за результатами розгляду його клопотання, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 була надана відповідь у формі листа, при цьому відповідач не вчинив жодних дій, визначених у ст. 123 ЗК України: не надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати неправомірними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року, оформленого листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12 квітня 2017 року №Г-3538/0-4077/6-17.

Враховуючи неналежне надання відповіді Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 та з метою захисту і недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги і в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року та надати відповідь у порядку та відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України.

Стосовно вимоги позивача в частині зобов'язання прийняти Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області рішення у вигляді наказу, суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Суд вважає, що задоволення вказаної позовної вимоги фактично порушить закріплені законом виключні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо здійснення дозвільної діяльності на розробку проекту землеустрою та зобов'яже відповідача вчинити дії поза встановленою чинним законодавством процедурою.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги в частині зобов'язання прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області рішення у вигляді наказу слід відмовити.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, а представником відповідача не спростовано протиправність дій щодо неналежного надання відповіді на клопотання ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12.042017 №Г-3538/0-4077/6-17, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 267 КАС України, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 267 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 11, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного надання відповіді на клопотання ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 12 квітня 2017 року №Г-3538/0-4077/6-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року та надати відповідь у порядку та відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України.

В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя І.Е.Черняхович