Постанова № 66546779, 10.05.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 р. Справа № 804/2412/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретарі судового засіданняОСОБА_2 за участю: позивач представник відповідача не прибув не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" № 149-17,-

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2017 року ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі ДПІ у Соборному районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 149-17 від 09.06.2015 р. Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (а.с. 4-6).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09.06.2015 р. Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 149-17, яким визначено суму податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік ОСОБА_3 у розмірі 25000,00 грн. Податкове повідомлення-рішення позивач вважає протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства України, та таким, що підлягає скасуванню, тому, він звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 р. відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання 10.05.2017 року позивач та представник відповідача, належним чином повідомлені про день, час та місце судового розгляду, до суду не прибули. Представником позивача подано письмове клопотання про розгляд адміністративної справи без його участі, в порядку письмового провадження. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, заперечень на адміністративний позов не надав.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Керуючись частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, та частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу розглянуто без участі сторін, на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду письмові докази, враховуючи позицію позивача, викладену у адміністративному позові, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 до 06.08.2016 р. був власником легкового автотранспортного засобу марки TOYOTA LAND CRUSIER, типу легковий універсал-В, 2011 року випуску, колір сірий, обєм двигуна 3956 куб. см. (а.с. 9-10).

09.06.2015 р. Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 149-17, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (далі ПК України), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно пункту 267.4 статті 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовували автомобілі до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені статтею 12 ПК України.

Згідно із статтею 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 ПК України). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4 статті 9 ПК України, установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пункті 7.1 статті 7 ПК України.

Відповідно до статті 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71 -VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України - є місцевим податком.

При цьому, місцеві податки за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 ПК України (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві (в тому числі транспортний податок) на відповідних територіях.

Щодо повноважень місцевих рад на встановлення транспортного податку слід зазначити, що відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України, копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд) чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.

Судом встановлено, що 28.01.2015 року Рішенням Дніпропетровської міської ради № 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 «Про місцеві податки і збори на території міста»», на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до листа департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради від 05.01.2015 вх. №8/20, міська рада вирішила внести зміни до рішення міської ради від 27.12.2010 № 5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста», з урахуванням змін, внесених рішенням міської ради від 28.12.2011 № 9/19, від 25.12.2013 № 8/45, від 18.06.2014 № 7/53, виклавши пункти 2, 3, 4, 6 рішення, пункт 4.1 додатка 3 до рішення, пункти 2.2 та 7.1 додатка 4 до рішення у новій редакції: «2. Установити на території міста такі місцеві податки і збори: 2.1. Податок на майно, який складається з: 2.1.1. Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 2.1.2. транспортного податку. 2.1.3. Плати за землю. 2.2. Єдиний податок. 2.3. Збір за місця паркування транспортних засобів. 2.4. Туристичний збір».

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно із статтею З Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, нові податки 2015 року практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні у 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Отже, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах застосовуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд вважає протиправним визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.

Аналогічна правова позиція висловлена в Постановах Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 р. у справі № К/800/8077/16, від 20.12.2016 р. у справі № 826/26008/15 (К/800/27513/16), від 20.12.2016 р. у справі № 820/8898/15 (К/800/77/16), від 16.08.2016 р. у справі № 808/8815/15 (К/800/14598/16), від 30.11.2016 р. у справі № 820/11176/15 (К/800/5923/16).

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області письмових заперечень на адміністративний позов не надано. Суд критично ставиться до ігнорування відповідачем вимог ухвали суду від 13.04.2017 р., яка, відповідно до частин 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, є обовязковою до виконання на всій території України. Суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для подання до суду письмових заперечень, з урахуванням можливого направлення документів засобами поштового звязку.

Частиною першою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Отже, на підставі вищезазначених норм законодавства, встановлених судом обставин справи та наданих доказів на підтвердження своєї позиції, з урахуванням практики Вищого адміністративного суду України та Європейського Суду з прав людини, суд вважає податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 149-17 від 09.06.2015 р. протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а адміністративний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, повязані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 640,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 167600911 від 10.04.2017 року. Отже, судовий збір у сумі 640,00 грн. підлягає поверненню ОСОБА_3.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 11, 14, 69 - 71, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" № 149-17 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 149-17 від 09.06.2015 р. Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39545734) документально підтверджені судові витрати повязані зі сплатою судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1