Ухвала суду № 66546569, 17.05.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 737/1164/14-к Головуючий у І інстанції Войтех О. І. Провадження № 11-кп/795/234/2017 Категорія - ч.3 ст. 185 КК України Доповідач Антипець В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_1

суддів: Баглая І.П., Шахової О. Г.

за участі секретаря Оскірко Ю. І.

сторін кримінального провадження

обвинуваченого ОСОБА_2

його захисника - адвоката ОСОБА_3

прокурора Гапєєвої Н. П.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270160000074,

щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, особи без громадянства, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працюючого, без визначеного місця проживання, раніше судимого:

1) 22.10.2002 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України до трьох років позбавлення волі, із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;

2) 30.03.2005 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70, ст. 71 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі;

3) 09.02.2006 року Куликівським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до чотирьох років позбавлення волі;

4) 19.09.2014 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ст. 70 КК України до чотирьох років восьми місяців позбавлення волі;

5) 29.12.2014 року Чернігівським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КК України до чотирьох років десяти місяців позбавлення волі;

6) 08 червня 2015 року Городнянським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до пяти років позбавлення волі;

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України,

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника адвоката ОСОБА_3 на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком суду ОСОБА_2 засуджений:

- за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі,

- за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання, призначеного за цим вироком, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 червня 2015 року у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі і остаточно визначено покарання 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Як встановив суд, обвинувачений ОСОБА_2, який раніше засуджувався за злочини проти власності, повторно, на початку вересня 2013 року, у післяобідній час, перебуваючи у будинку № 7 по вулиці Незалежності села Вересоч Куликівського району Чернігівської області, шляхом вільного доступу, таємно викрав гроші у сумі 700 гривень, належні ОСОБА_4.

У середині жовтня 2013 року, у післяобідній час, ОСОБА_2, повторно, перебуваючи у будинку № 28 по вулиці Перемоги села Ковчин Куликівського району Чернігівської області, шляхом вільного доступу, таємно викрав гроші у сумі 300 гривень, що належали ОСОБА_5.

Наприкінці жовтня 2013 року, в денний час, ОСОБА_2 повторно, з метою викрадення чужого майна, через двері проник у буд. 22 по вулиці Червоних Партизанів села Дроздівка Куликівського району Чернігівської області, звідки таємно викрав гроші в сумі 2000 гривень, які належали ОСОБА_6.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, а провадження щодо нього закрити, за недоведеністю його винуватості у вчиненні крадіжок, мотивуючи тим, що під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_4 та її співмешканець свідок ОСОБА_7 пояснювали про зникнення грошей ще за тиждень до його появи в їх будинку.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні вказав на те, що його бачить вперше, проте під час досудового розслідування впізнав за фотокарткою, крім того, зазначав, що потерпіла ОСОБА_4 пояснювала йому, що гроші у неї викрав її син ОСОБА_9, що підтвердила потерпіла під час судового розгляду справи.

Показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачений вважає суперечливими та такими, що ставлять під сумнів існування факту викрадення грошей у потерпілої ОСОБА_12.

Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні не вказав на те, що грошові кошти у нього викрав саме він, при цьому фігурують дві суми 500 та 300 гривень, що свідчить, що потерпілий ці заяви писав під диктовку працівників міліції.

Вважає, що суд повинен був критично поставитись до показань працівників міліції, чого не зробив, віддавши перевагу доводам сторони обвинувачення.

Апелянт зазначає, що у відношенні нього за крадіжки у 2013 році розглядаються справи у кількох судах Чернігівської області, а тому просить звернути увагу на фактичні дані, зазначені в обвинувальних актах, та зясувати чи міг він одночасно здійснювати крадіжки у кількох місцях, які розташовані в різних районних центрах Чернігівської області.

Суд не мав законних підстав приймати до уваги написану ним під диктовку працівників міліції явку з повинною, за відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів його винуватості в інкримінованих злочинах.

Обвинувачений звертає увагу, що поза увагою суду залишилося клопотання з приводу погроз з боку працівників міліції, які змушували його у всьому зізнатись та відмовитись від захисника, що маються у матеріалах кримінального провадження, що є явним порушенням його права на захист. Вказує на те, що від проведення слідчих експериментів за його участю він був змушений відмовитись під натиском слідчого, на що суд не звернув уваги.

Захисник ОСОБА_3, також не погодився з вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду, а провадження щодо ОСОБА_2 закрити, мотивуючи тим, що суд у вироку не надав оцінки показанням потерпілих та свідків, а навпаки перекрутив їх, що свідчить про упереджене ставлення суду.

Вважає, що до показань свідків, які є працівниками міліції, необхідно відноситись критично, оскільки вони є зацікавленими особами у даному кримінальному провадженні. Усупереч вимогам ст. 94 КПК України, під час ухвалення судового рішення, суд першої інстанції невірно оцінив надані докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, оскільки самі по собі, так і в сукупності вони не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційних скарг, прокурора, який заперечував проти аргументів сторони захисту, допитавши свідків, перевіривши показання потерпілих та свідків, наданих в суді першої інстанції, шляхом прослуховування аудіо запису, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає їх залишити без задоволення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 не мав постійного місця проживання та роботи, документів, що посвідчують особу, називав себе іншим імя та користуючись довірливість сторонніх людей, проживав у їх будинках, викрадаючи чужі гроші.

Так, побачивши потерпілого ОСОБА_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 на лавочці, попросив у того закурити, після чого запропонував випити і залишився на декілька днів у будинку. Проживши у будинку потерпілого, обвинувачений зник разом з грошима господаря, який залишив їх в кишені куртки. При цьому назвався потерпілому ОСОБА_5 як ОСОБА_13, а не ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_14, продавець місцевого магазину пояснювала, що чоловіка, який назвався ОСОБА_13, потерпілий ОСОБА_5 поїв і годував за свій рахунок, навіть брав в магазині продукти та горілку в борг. Як потім зясувалося, хлопець викрав ще й гроші з кишені куртки.

Потерпілий ОСОБА_5, інвалід 3 групи, житель с. Ковчин, суду пояснював, що ОСОБА_2, який назвався ОСОБА_13, прожив у його будинку днів 4, потім зник, а разом з ним і гроші з кишені його куртки.

Потерпіла ОСОБА_4 та її співмешканець свідок ОСОБА_7, на показання яких посилається сторона захисту, дійсно в суді надавали показання. що гроші пропали за тиждень до появи ОСОБА_2 проте, відповідаючи на запитання суду, чому писали заяву про крадіжку грошей, потерпіла ОСОБА_4 заявила, що була переконана, що гроші викрав ОСОБА_2, оскільки вона сама не називала точної суми, про крадіжку в міліцію не заявляла, тоді як він не тільки заявив, а й назвав суму коштів, які в неї зникли.

Оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7, суд цілком закономірно критично поставився до їх зміни. Події, про які розповідали потерпіла та свідок, відбувалися два роки тому, їх вік, запас знань та стан здоровя, на відміну від обвинуваченого, не дозволяв викласти події в тій послідовності, як вони відбувалися.

Потерпіла ОСОБА_12 29 жовтня 2015 року померла у віці 87 років, за життя пояснювала, що відкладала гроші з пенсії на похорон. Кошти зникли, коли ОСОБА_2 проживав з нею по сусідству у свідків ОСОБА_11.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 зазначали про те, що обвинувачений ОСОБА_2 проживав у них у будинку близько двох місяців, ніде не працював, ішов без попередження та повертався з грошима, за які пригощав їх спиртними напоями та продуктами харчування.

Допитані у судовому засіданні працівники поліції ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, зазначали, що під час роботи щодо розкриття злочинів від ОСОБА_2 було отримано інформацію про вчинення ним злочинів на території Куликівського та Ріпкинського районів Чернігівської області. В ході проведення перевірки, факти вчинення ОСОБА_2 заявлених злочинів було підтверджено та внесено відомості до ЄРДР. Усі заяви, пояснення та показання ОСОБА_2 надавав абсолютно добровільно, жодного примусу або заохочень по відношенню до нього з їхнього боку, не було.

Усі потерпілі по даному кримінальному провадженню написали заяви про крадіжку у них грошей після того, як ОСОБА_2 добровільно зізнався у їх вчиненні. При цьому, на території Куликівського району інших проваджень щодо ОСОБА_2 не було, відповідно і потреби у працівників міліції змушувати до зізнання у крадіжках, не існувало.

Навпаки, поведінка самого обвинуваченого під час судового розгляду, коли він спочатку визнав свою винуватість, потім заявив про свою непричетність до вчинення злочинів, що він не ОСОБА_2, а інша особа, вказують на його нещирість та небажання виправитися та вести законослухняний спосіб життя.

Судом апеляційної інстанції були затребувані матеріали з особової справи ОСОБА_2, який відбував неодноразово міру покарання у виді позбавлення волі, де з фотографії оригіналу та ксерокопії, виконаної для залучення до матеріалів кримінального провадження, вбачається, що під вартою перебуває саме ОСОБА_2, а не інша особа.

Потерпілі по справі та свідки, в яких жив ОСОБА_2 підтвердили факт перебування останнього саме в тому місці та в той час, коли зникли гроші.

Копії судових рішень, залучених до даної кримінальної справи, свідчать, що ОСОБА_2 міг перебувати на початку вересня 2013 року в селі Вересоч, в середині жовтня 2013 року - в с. Ковчин та наприкінці жовтня 2013 року - в с. Дроздівка Куликівського району Чернігівської області. Названі села знаходяться в одному Куликівському районі, на незначній відстані, що дозволяло обвинуваченому протягом дня відвідати декілька районів області.

Показання свідка ОСОБА_8, надані суду першої інстанції, ніяким чином не виправдовують ОСОБА_2 в інкримінованих йому злочинах. Свідок, житель с. Вересоч, знає потерпілу ОСОБА_4, як пенсіонерку, у якої на початку вересня 2013 року зникли 700 грн., з самим обвинуваченим знайомим не був, в крадіжці нікого не підозрював.

При цьому, свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у яких обвинувачений проживав, і які неодноразово допитувалися під присягою та будучи попередженими про кримінальну відповідальність, пояснювали, що ОСОБА_2, покидаючи їх будинок протягом дня чи на декілька днів повертався з грошима.

Доводи апеляційних скарг про те, що потерпілі не бачили як саме ОСОБА_2 вчинив інкриміновані йому злочини, не заслуговують на увагу, як такі, що прямо суперечать фактичним обставинам кримінального провадження. Крадіжка чужого майна завжди вчиняється непомітно для потерпілого та інших осіб. Предмет злочинного посягання гроші, які не наділені індивідуальними особливостями. Побачити, що викрадені саме твої гроші, якщо не переписані номера купюр, неможливо.

Отже, висновки суду про винуватість ОСОБА_18 в двох епізодах крадіжок чужого майна, вчиненого повторно, в крадіжці чужого майна, вчиненій повторно та з проникненням в житло, відповідають фактичним обставинам справи й обґрунтовані зібраними доказами в їх сукупності, в тому числі й визнавальними показаннями самого обвинуваченого, наданими суду при першому судовому розгляді даного кримінального провадження.

Намагаючись уникнути відповідальності та помякшити покарання, ОСОБА_2 висуває кожного разу нові версії подій, звинувачуючи у причетності до крадіжок родичів потерпілих, викликає свідків, наприклад свідка ОСОБА_19, який заявив в апеляційному суді, що йому взагалі нічого невідомо, про події злочинів та тиск на ОСОБА_2 з боку працівників міліції.

Копія звукозапису судового розгляду була вручена обвинуваченому під розписку судом першої інстанції, його захиснику в апеляційній інстанції та під час даного апеляційного розгляду майже повністю відтворена, а тому судити про обмеження прав сторони захисту, колегія суддів не має підстав.

При обранні обвинуваченому покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, вірно врахував ступінь тяжкості скоєних ним кримінальних правопорушень, обставини справи, особу винного і за сукупністю злочинів за двома вироками призначив мінімально допустиме законом покарання.

Разом з тим, в порядку ч.2 ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає необхідним виконати положення ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ, та зарахувати обвинуваченому термін попереднього увязнення в строк відбування покарання по день набрання вироком законної сили.

При цьому приймає до уваги, що ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2016 року проведене зарахування терміну попереднього увязнення в строк відбування покарання з 15.04. 2014 року по 11.03.2016 року включно. Ухвала апеляційного суду від 11. 03.2016 року була скасована касаційним судом 06 грудня 2016 року. Відповідно зарахуванню підлягає термін з дня скасування ухвали апеляційного суду до дня набрання вироком законної сили, по день постановлення нового рішення, після скасування.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 532КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2, без зміни.

В порядку ч. 2 ст. 404 КПК України засудженому ОСОБА_2 на підставі ч.5 ст. 72 КК України, зарахувати термін попереднього увязнення з 06 грудня 2016 року по 17 травня 2017 року включно, з розрахунку одному дню перебування в під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_20 ОСОБА_1 ОСОБА_21