Рішення № 66536407, 16.05.2017, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

16 травня 2017 року Справа №927/453/17

Позивач: Публічне акціонерне товариство Укртелеком, код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Шевченка, 18, м. Київ, 01601

В особі: Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком, код ЄДРПОУ 01189425, проспект Миру, 28, м. Чернігів, Чернігівська область, 14000

Відповідач: Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 01396021, вул. Соборності, 27, м. Козелець, Чернігівська область, 17000

Предмет спору: про стягнення 330282,75 грн.

Суддя Фетисова І.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 старший юрисконсульт відділу правового забезпечення, довіреність №1328 від 12.12.2016;

від відповідача: не зявився.

Публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації про стягнення 330282,75 грн. заборгованості по компенсації вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговим категоріям громадян у період з грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 04.05.2017 порушено провадження у справі та призначено розгляд такої справи на 16.05.2017.

У судове засідання 14.03.2017 зявився уповноважений представник позивача. Відповідач у судове засідання не зявився, уповноваженого представника не направив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

До початку судового засідання на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позов №02-170 від 10.05.2017 в якому відповідач просить розглядати справу без участі його представника та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У поданому відзиві на позов відповідач заперечує проти заявлених позовних у повному обсязі, зважаючи на те, що у Державному бюджеті на 2016 рік не передбачено субвенцій місцевим бюджетам на надання пільг з послуг звязку, про що повідомлялось листами позивача.

Окрім того, у поданому відзиві відповідач зазначає про визнання суми боргу у розмірі 28 470,35 грн. відповідно до підписаних між сторонами актів звірки розрахунків, а визначена позивачем сума заборгованості по компенсації вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговим категоріям громадян у сумі 330282,75 грн. не відповідає дійсності з огляду на те, що позивачем здійснено нарахування суми пільг визначеним категоріям громадян, які померли в 2015-2016 роках, втратили статут та особам, які вибули в інший район.

Поданий відповідачем відзив на позов судом прийнято та залучено до матеріалів справи.

Представник позивача не заперечував проти здійснення розгляду справа без участі представника відповідача.

Зважаючи на сформоване у відзиві на позов відповідачем клопотання про здійснення розгляду справи за відсутності його уповноваженого представника, беручи до уваги, що явка відповідача судом обовязковою не визнавалася та позицію позивача з цього питання, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача про здійснення розгляду справи за відсутності його уповноваженого представника.

Представником позивача у судовому засіданні було подано письмові пояснення №14-11/214 від 15.05.2017 щодо періоду заборгованості по відшкодування пільг та розміру пільг по кожній категорії пільговиків.

До даних письмових пояснень позивачем додано форму №2-пільга розрахунок видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року включно.

Представник позивача виклав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Розглянувши подані матеріали, зясувавши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представника позивач, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 за № 2017 ІІІ. Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг звязку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обовязковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ № 295 від 11.04.2012 року, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України. Позивач є оператором телекомунікацій, за рішенням НКРЗІ від 28.09.2006 р. № 384 його включено до Реєстру Операторів, провайдерів телекомунікацій за № 74.

Публічне акціонерне товариство „Укртелеком", в особі Чернігівської філії, надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів з урахуванням встановленим їм пільг у відповідності до наступних законодавчих актів: Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закон України Про жертви нацистських переслідувань, Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", Закон України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закон України "Про охорону дитинства", Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обовязок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги звязку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обовязок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 було затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

На момент винесення рішення вказана Постанова КМУ №256 від 04.03. 2002 року є чинною в редакції станом на 20.03.2015 року.

Пунктом 3 порядку № 256 визначено, що головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питань праці та соціального захисту населення.

Частиною 1 пункту 8 Порядку № 256 визначено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховується протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів у пятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг ( ч. 2 п. 8 Порядку № 256).

З матеріалів справи вбачається, що на початок грудня 2015 року за відповідачем обліковувалася заборгованість у розмірі 28930,85 грн., в свою чергу відповідачем було здійснено оплату на суму 29998,00 грн., внаслідок чого виникла переплата у розмірі 527,40 грн., яка була зарахована позивачем на відшкодування витрат за надання пільг на послуги звязку за грудень 2015 року.

Натомість за період з 01.12.2015 р. по 31.12.2016 р. він надавав пільговим категоріям споживачів послуги, при цьому жодні кошти на компенсацію витрат за надані пільги за послуги звязку на рахунок від відповідача не надійшли.

Так, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння рахунків за надані послуги з підприємствами надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад до 22 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг звязку населенню ( п. 5 Постанови № 256).

В свою чергу, фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад на підставі актів звіряння, зазначених у п. 5 Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів, фінансовим органами обласних держадміністрацій, управління Державної казначейської служби області до 25 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг звязку.

Управління державної казначейської служби області щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг згідно з зазначеними реєстрами (п.6 Порядку № 256).

Міністерство фінансів, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст обласного значення пропорційно фактичним зобовязанням з пільг громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати.

Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів ( п. 7 Постанови)

Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядників коштів місцевих бюджетів здійснюють у пятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату пільг з послуг звязку (п. 8 Постанови № 256).

З огляду на наведені приписи законодавства, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання позивачем послуг звязку пільговим категоріям громадян, а у відповідача щодо відшкодування позивачу розміру наданої позивачем пільги. При цьому, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, що проживають в Чернігівському районі Чернігівської області, на загальну суму 330282,75 грн., що підтверджується формами №2-пільга розрахунок видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року включно: згідно Закону України "Про охорону дитинства" на суму 1457,82 грн.; - згідно Закону України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" на суму 55378,15 грн.; - згідно Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " на суму 133451,91 грн.; - згідно Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на суму 139994,87 грн..

Нараховані позивачем суми наданих пільг визначених категоріям населення збігаються з наявними в матеріалах справи актами звіряння розрахунків (у тому числі станом на 01.01.2017) та розрахунками видатків по кожній пільговій категорії населення по кожному з заявлених позивачем періоду надання відповідних пільг.

В свою чергу відповідно до підписаних сторонами актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги відповідачем визнано суму заборгованості у розмірі 28470,35 грн. за грудень 2015 року, яка є меншою ніж заявлено позивачем у поданій ним позовній заяві.

У порушення вказаного порядку, як зазначено в позові, відповідач не здійснив перерахування коштів, як компенсації наданих позивачем пільг.

Отже, всупереч вимог законодавства відповідачем зобов'язання виконувались неналежним чином та не було погашено заборгованість перед позивачем за надані в грудні 2015 року пільги споживачам послуг звязку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

В силу ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно - правового акта, що регулює господарську діяльність.

Зі змісту підпункту б пункту 4 частини 1 ст. 86 та ст. 102 Бюджетного кодексу України вбачається, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі видатки на відшкодування вартості послуг звязку наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги звязку пільговим категоріям громадян при цьому, зобовязання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від неможливості їх оплати .

Згідно заперечень відповідача, заборгованість за грудень 2015 року у сумі 28470,35 грн. виникла внаслідок недофінансування субвенцій з державного бюджету, а решта заявлених вимог у сумі 301812,40 грн. не відповідає дійсності, зважаючи на відсутність у Державному бюджеті на 2016 рік субвенцій на відшкодування таких витрат та нарахування пільг особам які, не відносяться до визначених законодавством пільгових категорій, а саме громадянам, які померли у 2015-2016 роках, втратили статус та особам, які вибули в інший район.

Натомість доказів на підтвердження позиції щодо відсутності субвенцій з Державного бюджету на 2016 рік та нарахування позивачем пільг особам, які не відносяться до пільгових категорій, відповідачем суду надано не було.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даному випадку є стягнення заборгованості за відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговим категоріям громадян.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. ч. 3, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ Укртелеком виникло цивільне право на отримання компенсації витрат понесених в зв'язку з наданням пільг при наданні послуг зв'язку, передбачених законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про жертви нацистських переслідувань, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист, , Про охорону дитинства, Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні, а у Управління соціального захисту населення Чернігівської райдержадміністрації її обов'язок здійснити з позивачем розрахунок щодо компенсації втрат від надання цих пільг.

Частиною 2 ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Враховуючи вищезазначене, саме відповідачем має бути компенсована вартість телекомунікаційних послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній категорії населення. Однак, відповідач, станом на момент винесення рішення, витрати понесені позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян на загальну суму 330282,75 грн., не відшкодував.

Доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань, за рахунок яких останнім мають бути компенсовані витрати позивача, судом до уваги не можуть бути прийнятними, так як відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобовязання.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлює, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (від 18.10.2005) та у справі Бакалов проти України (від 30.11.2004) вказав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності. Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 зазначено, що на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 року, - відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

У відповідності до листа Міністерства фінансів України від 30.06.2011 за № 31-07310-10-24/16584 Щодо порядку обліку бюджетних зобовязань згідно із статтею 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобовязання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобовязань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України. Разом з тим, деякі програми, які відносяться до програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів). У звязку з цим та згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово комунальних послуг та послуг звязку (в частині абонентської плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Крім того, в рішення Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України зазначено, що: Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

За змістом ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

До того ж, в силу ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, яка є спеціальною для спірних правовідносин щодо інших викладених у вказаній статті норм, які регулюють загальний порядок взяття бюджетних зобовязань та на які посилається відповідач, бюджетні зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг звязку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Отже, відповідач як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобовязаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обовязок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з 01.01.2016 по 31.12.2016, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки в 2016 році не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобовязання.

Тобто, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України на 2016 рік видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство, що визначає фінансові зобовязання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство похідний від нього характер.

Так у рішенні №26-рп/2008 від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України зазначив, що: Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобовязання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобовязань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобовязань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що правові засади функціонування бюджетної системи України встановлюються законами України. Закон про Державний бюджет України є основним фінансовим документом держави, це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Через своє спеціальне призначення цей Закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян висловлені правові позиції, які полягають у тому, що: Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообовязковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобовязань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобовязання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обовязків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

З огляду на вищевикладене, відхиляються судом твердження відповідача про відсутність його обовязку сплатити позивачу компенсацію вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з 01.01.2016 по 31.12.2016, через те, що Законом України Про державний бюджет на 2016 рік на відповідний рік не були передбачені кошти на ці видатки, оскільки на наявність у особи певного права, а у держави відповідного фінансового зобовязання впливає не закон про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а нормативно-правовий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

Аналогічної правової позиції дотримувався Вищий господарський суд України при винесенні постанови від 12.04.2017 по справі 927/1039/16.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації відповідає за своїми зобовязаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ст.4-3, 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Інших доказів на підтвердження своїх заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання, як і клопотань про витребування доказів, відповідачем суду не надано. Всі заявлені клопотання сторонами процесу судом розглянуті.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, враховуючи що позивачем фактично надані послуги звязку на пільгових умовах визначеним категоріям громадян у спірному періоді, заперечення відповідача судом відхилено, доказами не підтверджено, суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача , дійшов висновку, що заявлений позов є обґрунтованим, правомірним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 330282,75 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача з урахуванням приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.1, 22, 33, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю

Стягнути з Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації (вул. Соборності, 27, м. Козелець, Чернігівська область, 17000, відомості про рахунки відсутні, код ЄДРПОУ 01396021) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком (бульвар Шевченка, 18, м. Київ, 01601, р/р 26003113058 в АБ Укргазбанк, МФО 320478, код ЄДРПОУ 21560766) заборгованість у сумі 330282,75 грн. та 4954,24 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17.05.2017 року

Суддя І.А. Фетисова