Ухвала суду № 66534442, 03.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2017 року м. Київ К/800/31470/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАІНА»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року

у справі №826/16847/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА»

до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, відмовив у задоволенні позовних вимог

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити .

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу у період з 11 червня по 03 липня 2013 року провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача по операціям з ТОВ «Єнергосвет» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2012 рік та податку на додану вартість за період з 01 березня 2012 року по 30 червня 2012 року, ТОВ «НДІП «Ельдорадо 3» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2012 рік та податку на додану вартість за період з 01 березня 2012 року по 31 серпня 2012 року, ТОВ «Слобода - Буделектромонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2012 рік та податку на додану вартість за період з 01 березня 2012 року по 30 червня 2012 року, про що склали акт від 10 липня 2013 року №790/39-10/32049199, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України у результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток за 2012 рік на 62 242,00 грн. та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за березень-серпень 2012 року на 67 166,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 31 липня 2013 року №0000553910, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 116 706,00 грн., з яких 77804,00 грн. за основним платежем та 38902,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000542910, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 100674,00 грн., з яких 67116,00 грн. за основним платежем та 33 558,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем витрат та податкового кредиту перевіреного періоду, за результатом укладення правочинів з ТОВ «Єнергосвет», ТОВ «НДІП «Ельдорадо 3», ТОВ «Слобода - Буделектромонтаж», виконання яких не спричиняє реального здійснення господарських правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено реальність вчинюваних господарських операцій, а відтак і правомірність формування витрат та податкового кредиту за результатом виконання договірних відносин з вказаними контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Єнергосвет», ТОВ «НДІП «Ельдорадо 3», ТОВ «Слобода - Буделектромонтаж», за результатом виконання яких сформував витрати та податковий кредит.

На підтвердження виконання вказаних правовідносин позивачем надано видаткові та податкові накладні, акти перевірки розрахунків, копії платіжних доручень про оплату товару, копії фіскальних чеків, акти списання, платіжні доручення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Разом з тим, документи та інші дані, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст наведених правових норм свідчить на користь висновку, що наявність первинних документів, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійсно є необхідною умовою для включення понесених витрат до складу валових, але не достатньою, оскільки відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України право на формування витрат у платника податку виникає із сукупності юридичних фактів, одним з яких є придбання платником товарів (послуг) в обсягах, які зазначені в первинних документах, а також з метою, яка пов'язана з господарською діяльністю платника податку.

При цьому, надані позивачем на підтвердження правомірності формування витрат первинні документи не підтверджують реальності вчинення господарських правовідносин.

Так, позивачем не надано належних доказів виконання умов спірних договорів, а саме: по контрагенту ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» до перевірки не надано копій замовлень, доказів транспортування товару, сертифікатів відповідності, санітарно-епідеміологічних висновків на продукцію, акту фіто санітарного контролю, наявність яких є обов'язковою умовою виконання вказаного вище договору; по контрагенту ТОВ «Єнергосвет» з наданих позивачем копії рахунків-фактури не вдається можливим ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні господарської операцій, оскільки відсутні прізвище, ім'я, по-батькові та посада таких осіб; по контрагенту ТОВ «Слобода-стройелектромонтаж» встановлено відсутність інформації щодо власних або орендованих-складських приміщень, транспортних засобів та персоналу, що унеможливлює фактичне виконання вказаних товариством умов спірних договорів підряду.

Також, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичної передачі товару, а саме: накладні на отримання товару, довіреності на отримання товару, якти прийому-передачі.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є наявність належним чином оформлених податкових накладних, у той же час наявність таких документів дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт наявності первинних документів, а фактична поставка товару або послуг.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем документи не вказують на фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

За вказаних обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність включення позивачем до складу витрат витрат понесених у результаті виконання господарських операцій із ТОВ «Єнергосвет», ТОВ «НДІП Ельдорадо 3», ТОВ «Слобода - буделектромонтаж» та формування на їх підставі податкового кредиту, з огляду на те, що вказані господарські операції не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАІНА» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у справі №826/16847/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.