Ухвала суду № 66534213, 24.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 року м. Київ К/800/46290/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року

у справі №818/920/14

за позовом Казенного підприємства «Шосткінський казенний завод «Зірка»

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Казенне підприємство «Шосткінський казенний завод «Зірка» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2014 року №0000412205.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели камеральну перевірку податкової декларації з податку на прибуток позивача за 2013 рік від 07 лютого 2014 року №9089961790, про що склали акт від 05 березня 2014 року №20/18-17-22-0005/14315351, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 150.1 статті 150, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено суму витрат у рядку 06.5 Декларації з податку на прибуток за 2013 рік на 11 414 269,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2014 року №00004112205, яким позивачу зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11 414 269,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про завищення позивачем суми витрат у рядку 06.5 декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік на суму 11 414 269,00 грн., оскільки збільшення витрат на вказану суму відбулося після проведення планової виїзної документальної перевірки, результати якої є узгодженими та не оскарженими платником.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при складанні податкової звітності за спірний період.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 07 лютого 2014 року було подано до контролюючого органу податкову декларацію №9089961790 з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

При цьому, до податкової декларації позивачем були додані додатки «Розрахунок податкових зобов'язань за період, у якому виявлено помилку», а саме: за звітні періоди, за які виявлено помилку - 2012 рік, 1 квартал 2013 року, півріччя 2013 року, 3 квартали 2013 року.

Так, в розрахунку за 2012 рік позивачем було задекларовано витрати у рядку 06.4 Декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» у сумі 27 472 929,00 грн. При цьому, позивачем було збільшено витрати на суму 11 414 269,00 грн.

При проведенні камеральної перевірки, контролюючим органом було використано декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік (з додатками) від 07 лютого 2014 року №9089961790 та акт планової виїзної документальної перевірки від 10 грудня 2013 року №782/18-17-22-0005/14315351 за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

Так, при проведенні камеральної перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивачем при визначені (декларуванні) суми витрат у рядку 06.4 Декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» у сумі 27 472 929,00 грн., безпідставно було збільшено витрати на суму 11 414 269,00 грн.

Таких висновків відповідач дійшов з посиланням на висновки акту планової виїзної перевірки від 10 грудня 2013 року, відповідно до якого податковим органом було підтверджено витрати у рядку 06.4 Декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» за 2012 рік, лише на суму 16 058 660,00 грн.

Крім цього, контролюючий орган послався на те, що у декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік позивачем у складі витрат по рядку 06.5 Декларації «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року» задекларовано суму 36 568 638,00 грн., з урахуванням уточнень за 2012 рік, тоді як, за результатами планової перевірки, збитки 2012 року склали 13 971 111,00 грн.

Отже, від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного податкового періоду згідно з пунктом 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України складає 11 183 258,00 грн. (25 відсотків від від'ємного значення станом на 01 січня 2012 року), у зв'язку з чим, на переконання відповідача, загальна сума, яка підлягає включенню до витрат у рядку 06.5 складає 25 154 369,00 грн., що свідчить про те, що позивач не мав права здійснювати уточнення витрат у рядку 06.4 декларації за 2012 рік після проведення планової документальної перевірки.

У відповідності до пункту 13.2 статті 13 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв'язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

За нормами пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік з додатками «Розрахунок податкових зобов'язань за період, у якому виявлено помилку» за звітні періоди, за які виявлено помилку - 2012 рік, 1 квартал 2013 року, півріччя 2013 року, 3 квартали 2013 року, що був раніше перевірений податковим органом.

Водночас слід зазначити, що визначення бази оподаткування витрат позивача за перевірений податковим органом податковий період, що уточнювався, не можливе без дослідження первинних документів, що в межах камеральної перевірки здійснити не можливо.

Так, відповідно до вимог пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Отже, з огляду на приписи пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків.

Податковим законодавством не передбачено витребування будь-яких документів від платників податків до початку проведення камеральної перевірки (пункт 85.1 Податкового кодексу України). Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 Податкового кодексу України).

Неотримання відповіді на запит є підставою для проведення позапланової документальної перевірки, а не камеральної.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем самостійно подано декларації з виправленими показниками за 2012 рік, 1 квартал 2013 року, півріччя 2013 року, 3 квартали 2013 року.

Податковий орган, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, дійшов висновку, що подаючи декларації в виправленими показниками за попередні податкові періоди, які вже були перевірені податковим органом, позивач завищив розмір витрат.

З огляду на те, що предметом камеральної перевірки є правильність складання податкових декларацій, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що документами, які мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. При цьому, якщо під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, відповідач має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку позивача.

Вказане також зазначено Верховним Судом України в своєму рішенні від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будгарантінвест-55» до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, досліджуючи в межах камеральної перевірки розмір витрат, що виправлявся платником за попередні податкові періоди та зменшуючи суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, відповідач діяв з порушенням наведених вимог Податкового кодексу України, а відтак спірне рішення підлягає скасуванню.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі №818/920/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.