Ухвала суду № 66533494, 19.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 року м. Київ К/800/17267/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою Стрийського міськрайонного центру зайнятості до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення з роботодавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Стрийського міськрайонного центру зайнятості на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному ОСОБА_4

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2016 року, провадження у адміністративній справі закрито у зв'язку з тим, що дана справа має бути розглянута господарським (цивільним) судом.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що Стрийський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби України, в якому просив стягнути з відповідача суму на відшкодування виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду відповідно до вимог частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 14 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Частиною 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-ІІІ від 2 березня 2000 року передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Отже, спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій касаційної інстанції про те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року №813/614/14.

Таким чином, в межах доводів касаційної скарги, порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, якщо визнає, що при їх ухваленні суди не порушили норми матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування прийнятих ними рішень відсутні.

Керуючись статями 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Стрийського міськрайонного центру зайнятості залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський