Рішення № 66521227, 16.05.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №576/34/17-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/655/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого- Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Семеній Л. І.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_3, Приватного підприємства « Орхідея Суми » на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства « Орхідея Суми » про виплату середнього заробітку, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки,

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом, остаточно уточнивши свої позовні вимоги ( т. 1, а.с. 93-94, т. 2, а.с. 9 ), просила стягнути з Приватного підприємства « ОрхідеяСуми » ( далі ПП ): грошову компенсацію в сумі 5 070 грн. 50 коп. за невикористану додаткову соціальну відпустку за 2011-2015 року; середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 червня 2016 року по 12 грудня 2016 року в сумі 18 485 грн. 55 коп.; середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5 477 грн. 20 коп.

Свої вимоги мотивувала тим, що рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 червня 2016 року в частині поновлення її на роботі на посаді менеджера ПП було виконано лише 13 грудня 2016 року. В порушення приписів ст. 116 КЗпП України відповідачем не було здійснено розрахунку при її звільненні, а також не компенсовано невикористані дні додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері за 2011-2015 роки.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПП на користь ОСОБА_3 18211 грн. 20 коп. в якості оплати вимушеного прогулу за затримку виконання рішення суду за період з 02 червня 2016 року по 12 грудня 2016 року, 4142 грн. 12 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, уваливши нове про їх задоволення.

Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що 13 грудня 2016 року відповідачу було надано довідку, яка підтверджує, що вона є одинокою матірю, а тому на день звільнення ПП мало виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2011-2015 роки. Зазначає, що визначаючи середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні починаючи з 15 лютого 2017 року, місцевий суд безпідставно виходив із неповного робочого тижня та неповного робочого дня, встановленого позивачу наказом від 13 грудня 2016 року.

В апеляційній скарзі ПП, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати, уваливши нове, яким відмовити в їх задоволенні.

Вважає, що відсутні правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки після ухвалення судом рішення від 01 червня 2016 року про поновлення її на роботі, до виконання своїх обовязків вона так і не приступила. Зазначає, що норми КЗпП України не містять вимог про видачу роботодавцем наказу про поновлення на роботі після скасування в судовому порядку наказу про звільнення працівника.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та його заперечення проти задоволення апеляційної скарги ПП, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а в задоволенні скарги ПП належить відмовити, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення відповідає не в повному обсязі.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 червня 2016 року поновлено ОСОБА_3 з 05 січня 2016 року на посаді менеджера ПП. Допущено негайне виконання рішення в цій частині ( т. 1, а.с. 22-25 ).

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 28 липня 2016 року вказане рішення суду залишено без змін ( т. 1, а.с. 27-29 ).

Наказом №45-к від 13 грудня 2016 року керівника ПП, на виконання рішення суду, поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді менеджера в ПП з 05 січня 2016 року, визначено постійне робоче місце у місці знаходження ПП за адресою: м. Суми, Проспект Лушпи, 15 або інше за вказівкою керівника. Визнано недійсним запис в трудовій книжці про її звільнення з 04 січня 2016 року та зобовязано виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку ( т. 1, а.с. 39 ).

Того ж дня керівником ПП було видано наказ №46-к, яким змінено ОСОБА_3 істотні умови праці з 15 лютого 2017 року, визначено неповний робочий тиждень ( один день на тиждень понеділок ) та неповний робочий день ( одна година на день з 09-00 год. по 10-00 год. ), оплату праці проводити пропорційно до відпрацьованого часу. Визначено ОСОБА_3 постійне робоче місце у місці знаходження магазину ПП за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38 ( т. 1, а.с. 42 ).

З вказаними наказами ОСОБА_3 була ознайомлена 13 грудня 2016 року.

14 грудня 2016 року ОСОБА_3 на імя директора ПП подана заява, в якій вона просила звільнити її за згодою сторін з 29 грудня 2016 року ( т. 1, а.с. 106 ).

Наказом директора ПП від 29 грудня 2016 року за №49/К звільнено ОСОБА_3 з посади менеджера за згадою сторін ст. 36 КЗпП України з 29 грудня 2016 року, зобовязано бухгалтерію виплатити компенсацію за період роботи з 05 січня 2016 року по 28 грудня 2016 року 23 календарних дні ( т. 1, а.с. 104 ).

30 грудня 2016 року ОСОБА_3 подано заяву директору ПП про виплату їй компенсації за невикористану в 2011-2015 роках соціальну відпустку, як одинокій матері та середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 червня 2016 року по 13 грудня 2016 року ( т. 1, а.с. 12-13 ).

У відповідності до ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2016 року ПП було виконано лише 13 грудня 2016 року, а тому є підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 червня 2016 року по 12 грудня 2016 року. ПП в строк, визначений ст. 116 КЗпП України не проведено розрахунку при звільненні позивача, отже підлягає стягнення також і середній заробіток за період з 31 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого суду, так як вони є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Частинами 1, 7 статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обовязковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина пята статті 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обовязковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів » від 06 листопада 1992 року №9, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обовязків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обовязок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обовязок полягає у тому, що у роботодавця обовязок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Такі ж висновки зроблено Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року, за наслідками розгляду справи №6-435цс15.

Статтею 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 14 ЦПК України).

Згідно вимог ст. 236 КЗпП України , у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обовязку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

За змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Посилання апеляційної скарги ПП на те, що в період з 02 червня 2016 року по 12 грудня 2016 року мала місце неявка позивача на роботу без поважних причин, а не вимушений прогул, є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідачем, у порушення приписів ст.ст. 10-11, 57, 60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження належного та своєчасного виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі.

Постановою державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 28 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження №51809239 за виконавчим листом №576/654/16-ц, виданий 01 червня 2016 року Глухівським міськрайонний судом Сумської області про поновлення ОСОБА_3 з 05 січня 2016 року на посаді менеджера ПП ( т. 1, а.с. 20 ).

З відповіді Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 08 грудня 2016 року слідує, що вказане рішення суду в частині поновлення позивача на роботі ПП в добровільному порядку виконано не було. Державним виконавцем на підставі ст.ст. 11, 89 Закону України « Про виконавче провадження » винесена постанова про накладення на боржника штрафу. 09 вересня 2016 року директором ПП подано заяву про неможливість виконання рішення суду, в звязку з скороченням посади менеджера, яку займала ОСОБА_3

Тобто, під час перебування виконавчого листа на виконанні у Зарічному відділу ДВС ПП підтверджувало, що судове рішення від 01 червня 2016 року, негайно після його ухвалення, в добровільному порядку не виконано, та ОСОБА_3 до 13 грудня 2016 року не була поновлена на посаді менеджера.

13 грудня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в звязку з виконанням рішення суду в повному обсязі, згідно наказу №45-к від 13 грудня 2016 року ( т.1, а.с. 40 ).

Надані ПП акти про відсутність на роботі в м. Суми складені за період з 02 червня 2016 року по 12 грудня 2016 року, не підтверджують виконання рішення суду та повідомлення ОСОБА_3 про поновлення її на роботі та можливості приступити до виконання своїх посадових обовязків. Більш того, постійне робоче місце в м. Суми позивача визначено лише з 13 грудня 2016 року.

Таким чином, враховуючи те, що рішення суду про поновлення позивача на роботі з вини відповідача було виконано лише 13 грудня 2016 року, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав стягнення з ПП вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення.

Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, як одинокій матері за 2011-2015 роки є необґрунтованими.

Зокрема, ст. 182-1 КЗпП України та ст. 19 Закону України «Про відпустки» передбачено, що з 01 січня 2010 року одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є матірю неповнолітньої ОСОБА_5, 12 серпня 2004 року, відомості про батька в актовому записі про народження були внесені, у відповідності до ч. 1 ст. 135 СК України ( т. 1, 84, 85 ).

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради від 15 лютого 2017 року, ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні та їй з 01 вересня 2004 року по 01 січня 2016 року призначена допомога, як одинокій матері ( т. 1, а.с. 85 ).

Наказом директора ПП від 13 грудня 2016 року, ОСОБА_3 було надано соціальну відпустку тривалістю в 10 днів, як одинокій матері за 2016 рік ( т. 1, а.с. 43 ).

Таким чином, ОСОБА_3, як одинока мати, під час перебування в трудових відносинах в 2011-2015 роках мала право на додаткову оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів кожного року.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні розяснення містяться також у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці » №13 від 24 грудня 1999 року.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 не використала додаткову оплачувану відпустку за 2011-2015 роки, тому в позивача в день її звільнення виникло право на відповідну грошову компенсацію, на що місцевий суд, відмовляючи в цій частині позовних вимог уваги не звернув. Не подання працівником заяви про надання щорічної додаткової оплачуваної відпустки, в тому числі як одинокій матері, в період роботи, не звільняє роботодавця від обовязку виплатити грошову компенсацію в разі його звільнення.

У відповідності до пунктів 2, 4, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 ( далі Порядок ), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 в період з 05 січня 2016 року по 12 грудня 2016 року знаходилась у вимушеному прогулі. Наказом директора ПП від 01 вересня 2015 року, ОСОБА_3 встановлено заробітну плату в сумі 3 000 грн.

Отже, середня заробітна палат для обчислення компенсації за невикористану відпустку становить 101 грн. 41 коп. ( 3000 грн. * 12 міс. /355 днів ). Розмір невиплаченої ОСОБА_3 за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2011-2015 року, загальною тривалістю 50 календарних дні становить 5 070 грн. 50 коп. ( 101,41 грн.*50 днів ), що і підлягають стягненню з відповідача.

Згідно зі ст.ст. 116-117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суд України « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці » від 24 грудня 1999 року №13 розяснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Колегія судді не може погодитися також із рішенням в частині визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в цій частині.

Зокрема, у відповідності до вимог ст. 27 Закону України « Про оплату праці », п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Згідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України, про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Як уже зазначалося, наказом від 13 грудня 2016 року ОСОБА_3 із 15 лютого 2017 року змінені істотні умову праці. З даним наказом позивач ознайомилась 13 грудня 2016 року.

Тобто змінені умови праці, а саме неповний робочий тиждень та неповний робочий день, діяли б для ОСОБА_3 з 15 лютого 2017 року, лише в разі наявності її згади продовжувати працювати в нових умовах.

Враховуючи те, що трудові відносини ОСОБА_3 з ПП припинені до спливу двох місяців після ознайомлення з вказаним наказом, суд першої інстанції при обрахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15 лютого 2017 року безпідставно виходив з неповного робочого тижня та неповного робочого дня.

За таких обставин, ПП підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року в сумі 5 477 грн. 20 коп. ( 136,93 грн.*40 робочих днів ).

Клопотання представника ПП ОСОБА_6 про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Окрім того, положенням частини другої статті 233 КЗпП України, а також статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року були надані офіційні тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. №8-рп/2013, в аспекті конституційних звернень громадян, Суд зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а, отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що у відповідності до п.п. 1) та 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки необхідно скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про їх задоволення. Оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить змінити, стягнувши з ПП 5 477 грн. 20 коп., а не в розмірі визначеному судом першої інстанції. При виплаті вказаних сум, підлягають утриманню податки та інші обовязкові платежі.

Рішення суду підлягає зміні і в частині вирішення питання щодо судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1 та 5 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог ( на 99% ), з ПП на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню 633 грн. 60 коп. судового збору ( 640 грн. *99%) та витрати понесені на правову допомогу в сумі 1 633 грн. 50 коп. ( 1650 грн. * 99% ) за розгляд справи суді апеляційної інстанції.

Окрім того, з відповідача підлягають також стягненню на користь судовий збір в сумі 704 грн. 00 коп. та 400 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства « Орхідея Суми » відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного підприємства « Орхідея Суми » про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Приватного підприємства « Орхідея Суми » про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства « Орхідея Суми » на користь ОСОБА_3 5 070 гривень 50 копійок в рахунок компенсації за невикористані дні відпустки. При виплаті здійснити утримання податків та інших обовязкових платежів.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного підприємства « Орхідея Суми » про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та в частинні вирішення питання щодо судових витрат змінити.

Стягнути з Приватного підприємства « Орхідея Суми » на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні в сумі 5 477 гривень 20 копійок, судовий збір в сумі 633 гривень 60 копійок та 1 633 гривні 50 копійок в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а не у розмірі визначеному судом першої інстанції. При виплаті заробітної плати здійснити утримання податків та інших обовязкових платежів.

Стягнути з Приватного підприємства « Орхідея Суми » на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 704 гривні 00 копійок, а також 400 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді