Ухвала суду № 66500058, 11.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/120/17 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

11 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Грибан І.О.,

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернулася до суду з позовом до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, у якому просила: скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.01.2017 року № 08-06/3 громадянину Російської Федерації; зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області поновити тимчасову посвідку НОМЕР_1 на постійне проживання в Україні, видану безстроково громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 ВГПІС м. Черкаси 01.08.2003.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 12.01.2017 № 08-06/3 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, виданого 01.08.2003. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача. В обґрунтування вимог своєї скарги апелянт вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Вирішуючи спір, суд встановив, що Рішенням ВГПІС УМВС України в Черкаській області від 01.08.2003 ОСОБА_2, яка є громадянкою Російської Федерації, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" було надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на постійне проживання з терміном дії «безстроково».

На підставі цього ж рішення 04.06.2008 було оформлено посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 дочці позивача ОСОБА_3 По досягненні 25-річного віку ОСОБА_3 звернулася у листопаді 2016 року до територіального підрозділу ДМС України з метою обміну посвідки на постійне місце проживання.

У зв'язку із цим відповідачем було проведено додаткову перевірку законності надання дозволу на імміграцію і документування посвідкою на постійне проживання громадянки Російської Федерації ОСОБА_2, під час якої виявлено, що позивачу зазначений дозвіл було надано 01.08.2003 як особі, що перебуває у близьких відносинах з (у шлюбі) з громадянином України - ОСОБА_5.

Водночас встановлено, що станом на час подання документів до ВСГІРФО УМВС України, цей шлюб тривав 1 рік і 9 місяців, а не 2 роки. У зв'язку з цим відповідач дійшов висновку про те, що дозвіл на імміграцію позивачу надано всупереч вимог чинного на той час законодавства України.

12.01.2017 посадовими особами Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області затверджено висновок яким рекомендовано: рахувати надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 та документування його посвідкою на постійне місце проживання в Україні таким, що надано всупереч законодавства України; скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 видану 01.08.2003.

Рішенням відповідача від 12.01.2017 № 08-06/3 скасовано дозвіл на імміграцію ОСОБА_2, виданий 01.08.2003, на підставі п.6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду.

Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для скасування виданого позивачу 01.08.2003 дозволу на імміграцію.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі за текстом - Порядок).

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, в редакції, яка діяла на час надання посвідки, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час прийняття рішення відповідачем про скасування дозволу, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта або у випадку необхідності забезпечення охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Колегією суддів встановлено, що відповідач, при прийнятті у 2003 році рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про міграцію", не виявив, у зв'язку з чим, надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано акцентував увагу на обставинах, які безумовно мають значення при вирішенні питання про скасування дозволу на імміграцію, проте залишилися поза увагою відповідача, а саме, наявність родинних відносин, зокрема суд встановив, що позивач, перебуваючи з 2001 року у шлюбі з громадянином України ОСОБА_5, мають сина - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом Серії НОМЕР_3. Також, згідно з довідкою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Смілянська 87" ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до акту встановлення факту проживання особи від 23.02.2017 проживає за адресою: АДРЕСА_2. За період з 01.03.2008 до прийняття оскаржуваного рішення, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію від 01.08.2003.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В контексті наведених положень, судова колегія звертає увагу на те, що дозвіл на імміграцію позивачу надано 01.08.2003, а рішення про скасування цього дозволу прийняте відповідачем 12.01.2017, при цьому останнє мотивоване суто формальною обставиною - перебуванням позивача, на час подання документів, у шлюбі із громадянином України один рік і дев'ять місяців замість двох років.

Проте зазначені обставини підлягали перевірці під час надання дозволу на імміграцію.

Водночас, з огляду на те, що на протязі більше ніж тринадцяти років зазначена обставина не вважалася такою, що порушує інтереси держави і суспільства, то відносини, що склалися між сторонами набули ознак сталості і стабільності. Як наслідок, колегія суддів констатує, що спірне рішення прийняте відповідачем без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тобто є непропорційним у розумінні п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС України.

Також судом враховано позицію Європейського Суду з прав людини, наведену у рішенні від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", у якому суд наголосив на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар". Зважаючи на ці обставини, Суд визнав, що "справедлива рівновага" виявилася порушеною і що заявниця несла особистий і надмірний тягар. Це означає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу.

З урахуванням наведених правових норм та встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення відповідача від 12.01.2017 № 08-06/3, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, виданий 01.08.2003.

Вирішуючи спір та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд попередньої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяІ.О. Грибан

Повний текст ухвали виготовлено 15 травня 2017 року.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Грибан І.О.

Парінов А.Б.