Рішення № 66470083, 12.05.2017, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/930/16-ц

Номер рядка звіту 56

РІШЕННЯ

Іменем України

"12" травня 2017 р. смт. Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Греська В.А.

при секретарі: Сорока М.М.

розглянувши в смт Ємільчине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача та стягнення коштів, -

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф», в якому просила визнати договір фінансового лізингу №1992 з додатками від 15.12.2016 року недійсним та стягнути з відповідача на її користь сплачені кошти в розмірі 47500 грн. та судові витрати. Вимоги мотивує тим, що знайшла оголошення про продаж трактора вартістю 120000 грн., розміщене працівниками відповідача. Приїхавши до офісу менеджер компанії їй пояснив, що вона повинна спочатку сплатити передплату (аванс) за транспортний засіб 47500 грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з нею буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів компанія передасть в користування предмет лізингу. Позивачкою було сплачено 47500 грн. та 15.12.2016 року між нею та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №1992 з додатками, згідно якого предметом лізингу по даному договору є Беларус 82.1.

Позивачка зазначила, що відповідно до умов договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, передбачених договором.

Повернувшись додому та уважно прочитавши договір та додатки до нього позивачка зрозуміла, що її обманули. Представником відповідача не було роз'яснено призначення платежу в сумі 47500 грн., який виявився комісією за організацію угоди, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Позивачка вважала, що це часткова оплата вартості транспортного засобу. Позивачці не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору він пояснив. Протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий позивачці.

Позивачка вважає, що порушено її права як споживача, оскільки договір лізингу не можливо розірвати з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Позивачка зазначила, що відповідно до умов, викладених у п.12.1 договору фінансового лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договвір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспондецією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору, комісія за організацію угоди в такому випадку поверненню не підлягає.

Позивачка сплатила 47500 грн. за договором, з яких вся сплачена сума - комісія за організацію угоди - поверненню не підлягає.

Позивачка вважає, що вказана умова договору суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п.4 ч.3 ст.18 цього Закону надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Крім того, позивачка зазначила, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ними відповідної ліцензії.

З умов оспорюваного договору (п.п. 4.1, 9.1) слідує, що відповідач для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи - позивачки (внесений авансовий платіж у розмірі 47500 грн), тобто здійснює цілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою надання фінансової послуги (фінансового лізингу).

Враховуючи ст.34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених оспорюваним договором, мало б отримати ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Проте ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» такої ліцензії не отримувало.

Договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів статті 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 799, 806 ЦК України.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала, просила справу розглянути у її відсутності.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» в судове засідання не з'явився, надіслав до суду заперечення, в якому просив у задоволенні позову відмовити, справу розглянути у його відсутності. В запереченні зазначив, що позивачка не сплатила 50% вартості транспортного засобу, комісії за супроводження договору та витрат на реєстрацію транспортного засобу в Національній поліції, як передбачено умовами договору, а тому транспортний засіб позивачці поставлено не було.

В момент підписання договору сторонами досягнуто всіх істотних умов, визначених ЗУ «Про фінансовий лізинг». Умови договру є чесними і пропорційними з урахуванням особливостей непрямого лізингу.

Позивачка плутає лізингодавця з продавцем і застосовує законодавство про захист прав споживачів.

В Україні не існує ліцензії для непрямого лізингу, а тому відповідно до ст.20 «Про ліцензування видів господарської діяльності» дозволено здійснювати такий вид господарської діяльності без ліцензії.

Представник відповідача також зазначив, що позивачку в оману не вводили і вважає, що не скористання своїм правом на належне ознайомлення з умовами договору, не може свідчити про ведення в оману позивачки відповідачем.

Між сторонами було укладено договір фінансового лізингу, який містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу.

Укладаючи даний договір, сторони погодились, що вартість предмета лізингу на момент укладання договору зафіксована в ст.8.2 Договору.

Умови надання позивачці послуг на підставі Договору та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в Договорі та додатках до нього.

Згідно ст.6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Норма ст.799 ЦК України, на яку посилається позивачка, міститься у параграфі 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)», який взагалі не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою, а загальною, яка прямо не регулює відносини лізингу.

На момент укладення договору ще не існує транспортного засобу, а тому нотаріуси не мають права посвідчувати Договір непрямого лізингу.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до укладеного договору №1992 фінансового лізингу від 15.12.2016 року укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «АвтоЛайф» та ОСОБА_1 лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу, транспортний засіб Беларус 82.1, у власність та передати у користування лізингоодержувачу (а.с. 10-17).

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 17527,68 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення договору становить 475000 грн. з ПДВ (пункт 8.2).

Відповідно до додатку №1 вартість предмета лізингу становить 17527,68 доларів США, авансовий платіж 8763,84 доларів США, щомісячний платіж 730,32 доларів США, комісія за організацію угоди 10% - 1752,77 доларів США, комісія за передачу предмета лізингу 3% - 525,83 доларів США (а. с. 18).

Згідно п.8.3 договору Фінансового лізингу гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату укладення договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Всі планові платежі, які визначаються у додатках 1, 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених договором. Планові платежі зараховуються лізингоодержувачем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок Лізингодавця (п. 8.5 договору).

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу.

На виконання вищевказаного договору 15 грудня 2016 року позивачка сплатила ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» комісію за організацію договору в сумі 47500 грн., що підтверджується квитанцією №1214FG18BB від 15.12.2016 року (а. с. 21).

У договорі в розділі «визначення термінів» та по тексту договору цей платіж значиться як першочерговий єдиноразовий платіж у розмірі (згідно додатку №1) 10% від вартості предмета лізингу за організацію та ведення договору протягом терміну його дії, включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням та обслуговуванням договору.

Згідно п.п. 12.1, 12.2, 12.3 договору за невиконання договірного зобов'язання лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем, а навпаки одержує від нього вигоду. В разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб лізингодавець утримує 40% від суми сплаченого авансового платежу - штраф за дострокове розірвання договору, 20% від суми сплаченого авансового платежу та неповернення лізингоодержувачу усієї суми комісії за організацію угоди.

Такі умови договору суд вважає не справедливими.

При цьому у п.9.1 договору додатково зазначено, що таке призначення вказаного платежу зберігається незалежно від назви призначення платежу в квитанції про сплату.

За умовами договору до отримання в користування предмета лізингу лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю комісію за організацію угоди - 10%, авансовий платіж - 50%, комісію за передачу предмета лізингу - 3%.

Авансовий платіж, який відповідно до умов договору може збільшитись в сумі, лізингоодержувач має право сплатити частинами протягом 12 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.

На думку суду в такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.

За договором фінансового лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу та придбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів.

У статті 11 оспорюваного договору визначені умови переходу від лізингодавця до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу).

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору фінансового лізингу поширюються, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, суд робить висновок, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст.ст. 638, 655, 691 ЦК України.

За таких обставин, та відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками.

Згідно ч.1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

На переконання суду, ціна, вид транспортного засобу, рік випуску, його технічні характеристики, а іноді постачальник (продавець), - все це в сукупності індивідуалізує предмет лізингу.

Разом з тим, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили конкретного постачальника (продавця) транспортного засобу трактора Беларус 82.1, остаточно не визначились з вартістю предмета лізингу та, як наслідок, не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток № 3, але до договору не додається.

Відповідно до п.10.3 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовилися та беруть на себе зобов'язання до передачі предмета лізингу підписати додаток №3 до цього договору із установленням графіку сплати лізингових платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

У пункті 8.2 оспорюваного договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (17527,68 доларів США). За умовами договору вона може бути змінена, в залежності від вибору лізингодавцем продавця та коливання цін на ринку.

При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.

Отже, позивач не має права відмовитись від запропонованого та повинен пристати на пропозицію відповідача, а у разі відмови договір може бути розірваний з зарахуванням на рахунок відповідача перших платежів до штрафу та з накладанням на позивача додаткових фінансових санкцій (п.п. 12.1, 12.2, 12.3).

Згідно ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

В п. 10.1 оспорюваного договору лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до договору). Кожен лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21% річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагороди лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування, сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; комісія за супроводження договору в розмірі 7 відсотків.

Як зазначалось вище, такий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3) та сам обсяг таких платежів сторони не погодили та не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.

Вказане є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.

Відповідно до п. 10.3 договору у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання, до купівлі транспортного засобу підписати додаток №3 до даного договору із встановленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Пунктом 9.4 оспорюваного договору передбачено обов'язок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізінгу єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів.

В такий спосіб лізингноодержувач передбачає імовірне подорожчання предмета лізингу. Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема повергнення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільності цінової політики.

З огляду на такі обставини у позивача існують обґрунтовані сумніви в добросовісності відповідача.

Суд також находить несправедливими, такими що ставлять в необґрунтовану залежність споживача і ряд інших умов договору. Зокрема в ст. 7 договору викладені умови страхування предмета лізингу, які не лише суперечать закону про страхування, а й ущемляють право лізингоодержувача на вибір страхової компанії, надають можливість страховій компанії, яку обирає лізингодавець, уникнути обов'язку виплатити страхове відшкодування у разі неможливості лізингоодержувача негайно зателефонувати до страхової компанії щоб повідомити про страховий випадок. В такому випадку цивільна майнова відповідальність повністю лягає на лізингоодержувача.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: 1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; 2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; 3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; 4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Вказані права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у змісті оспорюваного договору.

В статті 627 ЦК України передбачено свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч.2 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З врахуванням вищевикладеного, аналізу договору фінансового лізингу, суд вважає, що в оспорюваний договір включені несправедливі умови, які зазначені у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що умови договору фінансового лізингу №1992 від 15.12.2016 року порушують принципи добросовісності (ст.3 ч.1 п.6, ст.509 ч.3 ЦК України), умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, умови договору завдають шкоди споживачеві та положення договору фінансового лізингу №1992 від 18.12.2016 року не відповідають принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі, положення оскаржуваного договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансовий лізинг» і договір фінансового лізингу слід визнати недійсним та стягнути з відповідача на користь позивачки 47500 грн., відповідно до положень ч.2 ст. 216 ЦК України.

З відповідача підлягає стягненню на користь позивачки, сплачена нею при подачі позовної заяви, сума судового збору.

На підставі викладеного, ст.ст. 6, 184, 203, 215, 216, 509, 627, 638, 655, 691, 692, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 3, 6, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст. 11, 60, 88, 197, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу №1992 від 15.12.2016 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «АвтоЛайф» та ОСОБА_1, - недійсним.

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» (Код ЄДРПОУ 40352937, р/р 26002514569 в АТ «Райфайзен Банк Аваль», МФО 380805), яке знаходиться за адресою: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, оф.107, на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 47500 (сорок сім тисяч п'ятсот) грн.

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Житомирської області через Ємільчинський районний суд протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя /підпис/

Копія вірна:

Суддя: В. А. Гресько