Постанова № 66467774, 03.04.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2017 р. Справа № 265/3648/16-а

Приміщення суду за адресою: 84122, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Час прийняття постанови: 13 година 00 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченко Т.О.

суддів Молочної І.С., Волгіної Н.П.

за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С.

позивача - не з'явився

представника відповідача - не з'явився

представника третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Донецького обласного військового комісаріату, про визнання дій неправомірними та стягнення одноразової грошової допомоги, -

встановив:

22 червня 2016 року до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач або Міноборони), в якому позивач просив:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги;

- стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в травні 2012 року йому встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок поранення, отриманого в 1986 році під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан у складі Збройних Сил СРСР.

Позивач стверджував, що 26 січня 2016 року звернувся до Міноборони з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Однак, відповідач відмовив у призначенні та виплаті цієї допомоги, про що свідчить лист від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059.

Позивач вважав такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499), одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Позивач доводив, що одноразова грошова допомога виплачується і в разі настання інвалідності пізніше, ніж через три місяці після звільнення з військової служби, за умови, що захворювання або нещасний випадок мали місце в період її проходження.

Посилаючись на абз. 5 пп. 2 п. 2 Порядку № 499, відповідно до якого у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, одноразова грошова допомога інвалідам ІІІ групи виплачується у розмірі 27-місячного грошового забезпечення, позивач стверджував, що, не зважаючи на час його звільнення з військової служби, як інвалід ІІІ групи він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення, а тому просив задовольнити позов (а.с. 1).

Відповідач - Міноборони позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у наступному.

З 16 листопада 1984 року по 01 лютого 1987 року ОСОБА_1 проходив строкову військову службу та у період з 03 травня 1985 року по 01 лютого 1987 року приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджено записами у військовому квитку серії НОМЕР_1.

Згідно з довідкою МСЕК серії 10 ААБ № 270469 від 03 травня 2012 року позивачу первісно встановлена ІІІ група інвалідності, причиною якою були травма (контузія) і захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

В подальшому позивачу повторно присвоєно ІІІ групу інвалідності з тих самих причин, про що свідчить довідка МСЕК серії 10 ААБ № 436210 від 04 червня 2015 року.

На підставі довідки МСЕК органом соціального забезпечення за місцем проживання позивача останньому видане посвідчення «ветеран війни - інвалід війни» серії Є № 095826, яке підтверджує наявність у ОСОБА_1 статусу інваліда війни та є підставою для надання йому пільг і переваг з бюджетів усіх рівнів.

26 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького обласного військового комісаріату з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби.

Листом від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059 Департамент фінансів Міноборони повернув документи ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату без реалізації.

Відповідач стверджував, що вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Міноборони є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки у спірних правовідносинах дії суб'єкта владних повноважень полягали у безпосередньому розгляді заяви позивача та доданих до неї документів і наданні відповіді на цю заяву. За своєю формою оспорювані дії не суперечили вимогам законодавства.

З приводу наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги, відповідач зазначив таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року № 5040-VI (далі - Закон № 5040), який набрав чинності 01 січня 2014 року, ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011) викладено у новій редакції.

Пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. Закону № 5040) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ст. 16 Закону № 2011 (в ред. Закону № 5040) Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Постанова КМУ № 975).

Абз. 3 п. 3 Постанови КМУ № 975 визначено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується у установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Абз. 3 п. 3 Порядку № 975 установлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до листа Міністерства охорони здоров'я України від 27 квітня 2016 року № 16.06-16/625-16/10515, днем встановлення інвалідності у розумінні пп. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011 та п. 3 Порядку № 975, вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК; дата підтвердження групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.

На цих підставах відповідач стверджував, що, оскільки ІІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 03 травня 2012 року, при вирішенні питання щодо виплати йому одноразової грошової допомоги необхідно керуватися законодавством, що діяло на цей день, тобто Законом № 2011 в редакції від 11 листопада 2011 року і Порядком № 499.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України і абз. 2 п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідач зазначав, що відповідно до п. 6 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніш ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, незалежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої п. 5 цієї статті.

Згідно з пп. 4 п. 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим зі строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

На цих підставах відповідач стверджував, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки він був звільнений зі Збройних Сил у 1987 році, а ІІІ групу інвалідності йому встановлено у 2012 році, тобто значно пізніше, ніж через три місяці після звільнення з військової служби.

За твердженням відповідача, законодавство, чинне на час встановлення ОСОБА_1 інвалідності, не передбачало виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової служби, у разі встановлення інвалідності після спливу трьохмісячного строку після звільнення зі служби, а тому заявлені позивачем вимоги є безпідставними та незаконними.

З приводу вимог ОСОБА_1 про стягнення одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення, як інваліду ІІІ групи, відповідно абз. 5 пп. 2 п. 2 Порядку № 499, відповідач зазначив таке.

Згідно з пп. 2 п. 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі 27-місячного грошового забезпечення - інвалідам І групи; 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам ІІ групи; 20-місячного грошового забезпечення - інвалідам ІІІ групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі: 33-місячного грошового забезпечення - інвалідам І групи; 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам ІІ групи; 27 місячного грошового забезпечення - інвалідам ІІІ групи.

Відповідач наголошував на тому, що пп. 2 п. 2 Порядку № 499 встановлює розмір одноразової грошової допомоги військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) в залежності від підстав настання інвалідності.

Критеріями, що впливають на розмір одноразової грошової допомоги, є час і підстава встановлення інвалідності, а саме: під час проходження військової служби (абз. 1, 2, 3, 4 пп. 2 п. 2 Порядку № 499) або після звільнення, однак внаслідок виконання обов'язків військової служби (абз. 5, 6,7, 8 пп. 2 п. 2 Порядку № 499).

Відповідач доводив, що незалежно від підстав настання інвалідності, пп. 2 п. 2 Порядку № 499 не передбачає виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової служби, про що в ньому чітко зазначено.

Відповідач відзначав, що вимога позивача про стягнення одноразової грошової допомоги з Міноборони є безпідставною, оскільки згідно з приписами п. 7 Порядку № 499 виплату такої допомоги має здійснювати Донецький обласний військовий комісаріат після прийняття головним розпорядником коштів рішення про її призначення.

Відповідач стверджував, що позовна вимога про покладання на Міноборони обов'язку призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в певному розмірі (або про її стягнення) є формою втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень і виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити в позові (а.с. 31-36, 62-65).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 01 серпня 2016 року, занесеною у журнал судового засідання, до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучений Донецький обласний військовий комісаріат (далі - третя особа або Донецький ОВК) (а.с. 16).

Третя особа - Донецькій ОВК свого ставлення до заявлених вимог не висловила.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 грудня 2016 року справа № 265/3648/16-а (провадження № 2-а/265/116/16) передана на розгляд Донецького окружного адміністративного суду (а.с. 43-44).

Справа № 265/3648/16-а надійшла до Донецького окружного адміністративного суду 26 січня 2017 року.

30 січня 2017 року головуючим у справі суддею Донецького окружного адміністративного суду постановлена ухвала про прийняття до провадження цієї справи та призначення її до судового розгляду (а.с. 50-51).

В судовому засіданні 15 лютого 2017 року позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Додатково позивач пояснив, що до січня 2016 року з заявою про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги не звертався; така допомога йому не призначалася і не виплачувалася.

Про дату, час і місце судового розгляду, особи які беруть участь у справі, повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст. ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Особи, які беруть участь у справі, явку своїх представників до судового засідання не забезпечили.

15 лютого 2017 року позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с. 69).

Відповідач надав заяву про розгляд справи за відсутності його представника та просив відмовити в позові (а.с. 37).

З урахуванням наведеного та на підставі ч. 4 ст. 122, ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 19 грудня 1996 року (а.с. 4).

10 листопада 1984 року призивною комісією Орджонікідзевського районного військового комісаріату м. Жданова Донецької області ОСОБА_1 призваний на дійсну військову службу.

31 грудня 1984 року прийняв військову присягу.

В період з 03 травня 1985 року по 01 лютого 1987 року проходив службу у військовій частині пп86997.

03 липня 1986 року ОСОБА_1 отримав множинні осколкові поранення, про що зроблений відповідний запис у військовому квитку, засвідчений підписом начальника штаба військової частини пп86997 та печаткою військової частини.

31 січня 1987 року на підставі наказу Міністерства оборони СРСР від 27 вересня 1986 року № 206 ОСОБА_1 був звільнений (демобілізований) та направлений до Орджонікідзевського районного військового комісаріату м. Жданова.

Ці обставини підтверджені відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_1, що виданий ОСОБА_1 Орджонікідзевським районним військовим комісаріатом м. Жданова Донецької області 26 жовтня 1984 року (а.с. 9-10).

Як свідчить довідка Маріупольського об'єднаного військового комісаріату від 26 січня 2016 року № 12, в період з 03 травня 1985 року по 01 лютого 1987 року ОСОБА_1 приймав участь у бойових діях (зворотній бік а.с. 5).

10 листопада 2011 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 10 листопада 2011 року спеціаліст у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро судово-медичної експертизи, лікар судово-медичний експерт другої кваліфікаційної категорії ОСОБА_4 провела його обстеження та склала висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи за № 962/ж.

Метою обстеження було вирішення питання, чи маються сліди від вогнепальних поранень, отриманих в період бойових дій у Афганістані.

Зі слів заявника було встановлено, що в 1986 році в період бойових дій у Афганістані в результаті вибуху він отримав осколкові поранення голови і спини; у наданому заявником військовому квитку серії НОМЕР_1 на аркуші 9 містився запис «03 июля 1986 года множественные осколочные ранения».

За наслідками обстеження зроблений висновок, що описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, які могли бути отримані в період бойових дій в Афганістані, тобто у 1986 році (а.с. 7).

Встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 було предметом розгляду Центральної військово-лікарської комісії Міноборони, засідання якої відбулося 30 листопада 2011 року.

Як свідчить витяг з протоколу № 2097 від 30 листопада 2011 року, Центральною військово-лікарською комісією Міноборони зроблений висновок, що поранення (контузія) і захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 8).

03 травня 2012 року за результатами огляду ОСОБА_1 Обласною медико-соціальною експертною комісією № 3 йому первісно встановлено з 05 квітня 2012 року ІІІ групу інвалідності, причиною якої були порання (контузія) і захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, де велись бойові дії.

Обласною медико-соціальною експертною комісією № 3 зроблений висновок про умови та характер праці, а саме: може виконувати труд без психоемоційного і фізичного навантаження, не у рухливих механізмів, не на висоті, поза умовами професійних шкідливостей, без переохолодження.

Ступінь втрати ОСОБА_1 працездатності Обласною медико-соціальною експертною комісією № 3 визначений не був.

Інвалідність встановлена на строк до 01 липня 2013 року.

Ці обставини підтверджені довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 270469, яка видана 03 травня 2012 року (а.с. 6).

04 червня 2015 року Міжрайонною медико-соціальною експертною комісією № 2 ОСОБА_1 повторно встановлена ІІІ група інвалідності, причиною якої були порання (контузія) і захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, де велись бойові дії.

Міжрайонною медико-соціальною експертною комісією № 2 зроблений висновок про умови та характер праці, а саме: протипоказаний труд з психоемоційним перенавантаженням поряд з рухливими механізмами в умовах професійних шкідливостей, переохолодження; може працювати сторожем, вахтером, комірником.

Ступінь втрати ОСОБА_1 працездатності Міжрайонною медико-соціальною експертною комісією № 2 визначений не був.

Інвалідність встановлена на строк до 01 липня 2017 року.

Ці обставини підтверджені довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 436210, що видана 04 червня 2015 року (а.с. 5).

11 червня 2015 року Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради видало ОСОБА_1 посвідчення серії Є № 095826, згідно з яким останній є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

Посвідчення дійсне до 01 липня 2017 року на всій території України (а.с. 5).

26 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького ОВК з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 3).

До заяви були додані копії паспорту громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, військового квитка, виписки ЦВЛК, висновку судово-медичної експертизи, довідки МСЕК, посвідчення інваліда війни, довідки про участь у бойових діях та довідка про банківські реквізити для перерахування коштів, про що безпосередньо зазначено у заяві (а.с. 3).

Донецький ОВК направив подані ОСОБА_1 документи на розгляд до Департаменту фінансів Міноборони.

Міністерство оборони України (ідентифікаційний код 00034022) зареєстроване як юридична особа 17 грудня 1992 року, про що 11 червня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис за номером НОМЕР_3.

Департамент фінансів Міністерства оборони України є структурним підрозділом апарату Міністерства оборони України, який призначений для участі у формуванні та реалізації державної політики з питань фінансового забезпечення Збройних Сил України, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівників Збройних Сил, виконання функцій бухгалтерської служби Міністерства оборони, формування зведеного кошторису Міністерства оборони, здійснення моніторингу виконання кошторису Міністерства оборони, фінансування військ, ведення реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності, аналізу витрат та перспектив фінансування потреб Збройних Сил України.

Заява ОСОБА_1 та подані ним документи розглянуті Департаментом фінансів Міноборони.

Листом від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059 Департамент фінансів Міноборони повідомив Донецькій ОВК, що оскільки інвалідність заявнику встановлено у 2012 році, тобто до набрання чинності новою редакцією ст. 16 Закону № 2011, відповідно до якої прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, ОСОБА_1 не має права на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до нової редакції ст. 16 Закону № 2011 та Порядку № 975.

З приводу призначення одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону № 2011 у редакції, яка діяла на час встановлення заявнику інвалідності і відповідно до якої було затверджений Порядок № 499, Департамент фінансів Міноборони зазначив, що згідно з пп. 4 п. 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Заявнику встановлено інвалідність понад зазначений термін, що не дає законних підстав для призначення одноразової грошової допомоги.

У зв'язку з цим документи ОСОБА_1 повернуті до Донецького ОВК без виконання (а.с. 2).

Лист Департаменту фінансів Міноборони від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059 надійшов до Донецького ОВК 16 березня 2016 року та зареєстрований за вх. № 894, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції третьої особи (а.с. 2).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує такі правові норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, що визначено ч. 5 ст. 17 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України регулює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232).

Ст. 41 Закону № 2232 установлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В свою чергу, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту.

П. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011 передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Абз. 9 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у п. «ж» ст. 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що у питаннях соціального забезпечення військовослужбовці Збройних Сил СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Ч. 1 ст. 16 Закону № 2011 визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16-2 Закону № 2011 одноразова грошова допомога у випадках, зазначених в пп. 5-9 п. 2 ст. 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю інвалідності та ступеня втрати ним працездатності, у розмірі визначеному Кабінетом Міністрів України.

Ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011 установлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ст. 16-2 та п. 9 ст. 16-3 Закону № 2011 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Постанова КМУ № 975).

П. 1 Постанови КМУ № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 975 ця постанова набирає чинності з дня набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року № 5040-VI (далі - Закон № 5040).

В свою чергу, п. 1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 5040 визначено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2014 року.

П. 1 Закону № 5040 внесені зміни до Закону № 2011, а саме: у новій редакції викладена ст. 16 цього Закону, Закон доповнений ст. ст. 16-1 - 16-4.

Таким чином, з 01 січня 2014 року набули чинності зміни та доповнення, внесені до Закону № 2011 Законом № 5040, а також Постанова КМУ № 975 разом з затвердженим нею Порядком.

Згідно з абз. 3 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що первісний огляд МСЕК ОСОБА_1 проведений 03 травня 2012 року і йому встановлена ІІІ група інвалідності з 05 квітня 2012 року.

Отже, днем виникнення у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги слід вважати 05 квітня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд відхиляє заперечення відповідача стосовно того, що днем встановлення ОСОБА_1 інвалідності слід вважати 03 травня 2012 року - день проходження ним первинного огляду МСЕК, які ґрунтуються на листі Міністерства охорони здоров'я України від 27 квітня 2016 року № 16.06-16/625-16/10515.

Лист Міністерства охорони здоров'я України не є нормативно-правовим актом, а тому з огляду на принцип законності не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з цим, абз. 3 п. 3 Порядку № 975 чітко визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

В довідці до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 270469 від 03 травня 2012 року зазначено, що ІІІ група інвалідності ОСОБА_1 встановлена з 05 квітня 2012 року.

Абз. 3 п. 2 Постанови КМУ № 975 передбачено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

На день встановлення ОСОБА_1 інвалідності (05 квітня 2012 року) Закон № 2011 діяв у редакції від 11 листопада 2011 року.

На виконання вимог ст. 16 Закону № 2011 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів)» (далі - Постанова КМУ № 499).

П. 1 Постанови КМУ № 499 був затверджений Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

П. 2 Постанови КМУ № 499 було установлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року) та Порядок № 499.

Отже, Департамент фінансів Міноборони в листі від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059 правомірно і обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 не має права на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону № 2011 (в ред. Закону № 5040) та Порядку № 975.

Судом встановлено, що інвалідність ОСОБА_1 є наслідком захворювань і поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби під час проходження ним строкової служби у Збройних Силах СРСР.

П. 6 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

В свою чергу, п. 5 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року) було визначено, що одноразова грошова допомога на випадок загибелі (смерті) дорівнює десятирічному максимальному посадовому окладу за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.

Ч. 8 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року) передбачала, що визначення ступеня втрати працездатності військовослужбовцем, військовозобов'язаним або резервістом у період проходження військової служби (зборів), служби у військовому резерві у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Підстави для виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходять службу у військовому резерві, були визначені п. 2 Порядку № 499.

Абз. 1 пп. 4 п. 2 Порядку № 499 було установлено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніш ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках до десятирічного грошового забезпечення.

При цьому, абз. 3 пп. 4 п. 2 Порядку № 499 було передбачено, що грошове забезпечення визначається для військовослужбовців строкової служби - за максимальним посадовим окладом за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 16 Закону № 2011, Верховний Суд України дійшов висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Відповідна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби у 1987 році, а інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення - 05 квітня 2012 року, але внаслідок порання (контузія) і захворювання, що пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби, він має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі п. 6 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року).

Суд відхиляє заперечення відповідача, які полягали у тому, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, з тієї причини, що інвалідність настала пізніше, ніж через три місяці після його звільнення з військової служби, оскільки такий підхід суперечить висновку Верховного Суду України, який для відповідача є обов'язковим в силу положень абз. 1 ч. 1 ст. 244-2 КАС України.

Таким чином, викладена у листі Департаменту фінансів Міноборони від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059 відмова у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пп. 4 п. 2 Порядку № 499 з тієї причини, що інвалідність заявнику встановлена понад тримісячний строк після звільнення його з військової служби, є неправомірною.

З приводу доводів позивача про те, що як інвалід ІІІ групи він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення відповідно до абз. 5 пп. 2 п. 2 Порядку № 499, суд зазначає наступне.

Пп. 2 п. 2 Порядку № 499 передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі:

27-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;

24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;

20-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи,

а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі:

33-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;

30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;

27-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

Судом встановлено, що інвалідність ОСОБА_1 є наслідком поранення (контузії), отриманого ним під час перебування на строковій військовій службі.

Таким чином, вимога позивача про стягнення на його користь одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення є такою, що не ґрунтується на законодавстві, оскільки в пп. 2 п. 2 Порядку № 499 прямо зазначено, що його положення не поширюються на військовослужбовців строкової служби.

З приводу обраного ОСОБА_1 такого способу захисту його прав, як стягнення з Міноборони одноразової грошової допомоги, суд зазначає таке.

П. 3 Порядку № 499 установлено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва); копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Абз. 1 п. 7 Порядку № 499 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п. п. 3 і 4 цього Порядку.

Згідно з абз. 2 п. 7 Порядку № 499 головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до абз. 3 п. 7 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

В постанові від 05 квітня 2016 року у справі № 758/9241/13-а Верховний Суд України звернув увагу на необхідність врахування приписів Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 19 серпня 2008 року № 407, та Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 лютого 2010 року № 61, під час розгляду публічно-правових спорів з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Так, порядок оформлення документів для виплати одноразової грошової допомоги визначений розділом IV Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071 (далі - Положення № 530).

П. 4.7. Положення № 530 визначено, що документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

Відповідно до п. 4.8. Положення № 530 висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Згідно з п. 4. 10. Положення № 530 Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України.

Відповідно до п. 4.11. Положення № 530 після проведення виплати (у 3-денний строк) витяг з наказу про проведення виплати, завірений в установленому порядку, надсилається до Департаменту фінансів Міністерства оборони України - розпорядниками коштів другого ступеня, обласними військовими комісаріатами, військовими частинами, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України.

Інструкція з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України затверджена наказом Міністерства оборони України від 31 грудня 2014 року № 937, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 січня 2015 року за № 73/26518 (далі - Інструкція № 937).

Відповідно до п. 2.8. Інструкції № 937 на обласні військові комісаріати покладається оформлення та подання до Департаменту фінансів документів для виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з п. 6.1 Інструкції № 937 оформлення документів для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється відповідно до п. п. 4.1-4.8 розділу IV Положення.

Отже, законодавством чітко визначена процедура призначення та виплати одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, яка передбачає наступні етапи: 1) звернення особи з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, до якої додаються документи за переліком, визначеним законодавством, до обласного військового комісаріату; 2) підготовка обласним військовим комісаріатом висновку стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги; 3) подання обласним військовим комісаріатом документів і висновку до Департаменту фінансів; 4) прийняття головним розпорядником рішення про виплату одноразової грошової допомоги; 5) доведення Департаментом фінансів до обласного військового комісаріату рішення головного розпорядника про виплату одноразової грошової допомоги та здійснення переказу коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) обласних військових комісаріатів; 6) видання обласним військовим комісаріатом наказу про проведення виплати і здійснення відповідної виплати.

Отже, Міноборони не є тим суб'єктом, який безпосередньо здійснює виплату одноразової грошової допомоги, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про її стягнення з відповідача задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що визначено ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Виходячи з завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання неправомірними дій Міноборони, які полягали у відмові у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за пп. 4 п. 2 Порядку № 499 з тієї причини, що інвалідність встановлена пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служи, яка викладена у листі Департаменту фінансів Міноборони від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги за п. 6 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року) та пп. 4 п. 2 Порядку № 499.

Звертаючись до Донецького ОВК з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, позивач не конкретизував на підставі якого саме пункту ст. 16 Закону № 2011 чи Порядку № 499 він просить її виплатити.

За цих обставин з метою повного захисту порушеного права позивача на отримання одноразової грошової допомоги суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міноборони розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до п. 6 ст. 16 Закону № 2011 (в ред. від 11 листопада 2011 року) та пп. 4 п. 2 Порядку № 499 на підставі заяви від 26 січня 2016 року та доданих до неї документів.

За висновком суду, цей спосіб захисту порушених прав позивача є належним та ефективним і не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303А, п. 29, від 09 грудня 1994 року; рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року; рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року; рішення у справі «Серявіна та інші проти України», № 4909/04, п. 58, від 10 лютого 2010 року; рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року; рішення у справі «Петриченко проти України», № 2586/07, п. 13, від 12 липня 2016 року; рішення у справі «Богатова проти України», № 5231/04, від 07 жовтня 2010 року).

На виконання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, судом надана оцінка основним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, що визначено ч. 3 ст. 94 КАС України.

Позивач як інвалід війни звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Інші судові витрати позивачем документально не підтверджені, а тому вони присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-20, 23, 24, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Донецького обласного військового комісаріату, про визнання дій неправомірними та стягнення одноразової грошової допомоги - задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, які полягали у відмові у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до підпункту четвертого пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, з причини, що інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, яка викладена у листі Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 29 лютого 2016 року № 248/3/6/1059.

3. Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту шостого статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (в редакції від 11 листопада 2011 року) та підпункту 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, на підставі його заяви від 26 січня 2016 року та доданих до неї документів.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні.

6. Повний текст постанови виготовлений 07 квітня 2017 року.

7. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Кравченко Т.О.

Судді Молочна І.С.

Волгіна Н.П.