Ухвала суду № 66459829, 05.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

К/800/14954/17

05 травня 2017 року м. Київ

Суддя Вищого адміністративного суду України Донець О.Є., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Управління Держгеокодастру у місті Дніпропетровськ Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування незаконного рішення та визнання недійсним державного акту на право власності на землю, -

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Управління Держгеокодастру у місті Дніпропетровськ Дніпропетровської області, у якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.12.1998 року за №2478, в частині надання дозволу на безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0631 га., за адресою АДРЕСА_1 право власності на яку оформлено державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 22.03.1999 року; визнати недійсним державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 22.03.1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0.0631 га., розташовану за адресою АДРЕСА_1.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, було відмовлено у відкритті провадження.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.

Пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі тощо.

Виходячи з положень статтей13, 14 Конституції України, статтей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Згідно із частиною 2 статті 13 Конституції України, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 16.12.2014 року у справі № 21-544а14, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічну позицію Верховний Суд України висловив також у постановах від 13.10.2015 року у справі № 21-2229а15, від 10.11.2015 року у справі № 21-2319а15.

Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що спір, який виник внаслідок порушення права громадянина на земельну ділянку, в тому числі органами виконавчої влади, є спором про цивільне право, а тому не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 15 Цивільно-процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суди дійшли вірного висновку, що даний спір не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають усталеній у цій категорії справ практиці Верховного Суду України (постанови від 16.12.2014 року у справі № 21-544а14, від 13.10.2015 року у справі № 21-2229а15, від 10.11.2015 року у справі № 21-2319а15), ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Управління Держгеокодастру у місті Дніпропетровськ Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування незаконного рішення та визнання недійсним державного акту на право власності на землю.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Донець