Постанова № 66457436, 10.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2017 р. Справа № 922/4699/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кундіус Є.В., за довіреністю від 30.12.2016 року №007Др-42-1216;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків (вх.1101Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017р.

у справі № 922/4699/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

про стягнення 2259,05 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2017р. у справі №922/4699/16 (суддя Ольшанченко В.І.) в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків про стягнення 2259,05 грн.

відмовлено повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017р. у справі №922/4699/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повінстю.

Апелянт зазначає про те, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також припустився невідповідності висновків викладених у рішенні обставинам справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2017 року у справі №922/4699/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 10.05.2017р.

У судовому засіданні 10.05.2017 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача у судове засідання 10.05.2017 року не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

До суду повернулась копія ухвали від 06.04.2017 року про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка була направлена відповідачу за належною адресою, з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта - «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, а також те, що його явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Так, 01.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» та ФОП ОСОБА_3 укладений договір №2015/ТП-ПР-111157 на постачання природного газу за регульованим тарифом (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник (позивач) постачає природний газ (далі - газ) споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач (відповідач) оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п.1.1 договору).

У відповідності до п. 4.2.1 договору, ціна за 1000 куб. м. природного газу на момент укладення договору без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, становить 6600,00 грн., крім того ПДВ 20% - 1320,00 грн., крім того: збір у вигляді цільової надбавки у розмірі 2% (два відсотки), відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI із змінами та доповненнями, нараховується на ціну газу за 1000,00 куб.м. природного газу і становить 132,00 грн., крім того ПДВ 20% - 26,40 грн.; тариф на постачання природного газу за 1000,00 куб.м. природного газу становить 83,10 грн., крім того 20% - 16,62 грн.; тариф на транспортування природного газу розподільними газовими мережами за 1000,00 куб.м. становить 224,80 грн., крім того ПДВ 20% - 44,96 грн.; тариф на транспортування природного газу магістральними газовими мережами за 1000,00 куб.м. природного газу становить 438,70 грн., крім того ПДВ 20% - 87,74 грн.

Усього за 1000,00 куб.м. природного газу, з урахуванням збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання - 7478,60 грн., крім того ПДВ 20% - 1495,72 грн., разом за 1000 куб.м. - 8974,32 грн.

Відповідно до п. 4.5 договору загальна сума вартості договору складається з сум вартості договірних обсягів постачання газу споживачеві за місяць.

Згідно з п. 4.6 договору, оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем на умовах щомісячної/щодекадної 100 % попередньої оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку 3 до договору, не пізніше ніж за три робочих дні до початку розрахункового періоду, крім оплати вартості послуг з постачання суб'єктами господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води).

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

У відповідності до п.3.6 договору, послуги з постачання газу підтверджуються підписаним постачальником та споживачем актом приймання - передачі газу, що оформлюється на підставі акта про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, складеного споживачем та газорозподільним / газотранспортним підприємством відповідно до пункту 2.5 договору.

Позивач, на виконання умов договору надав відповідачу послуги з постачання природного газу у кількості: жовтень 2015 року - 0,086 тис. м. куб на загальну суму 774,45 грн., листопад 2015 року - 0,055 тис. куб.м. на загальну суму 495,29 грн., грудень 2015 року - 0,056 тис. куб.м. на загальну суму 504,30 грн.

Відповідач, в порушення умов договору розрахунки за надані йому послуги здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі.

Факт надання позивачем та отримання відповідачем послуг з постачання газу в заявленому періоді підтверджується підписаними сторонами актами приймання - передачі природного газу.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній, з урахуванням письмових уточнень позовних вимог просив стягнути з відповідача за послуги з газопостачання, надані в період жовтень 2015 р., листопад 2015 р., грудень 2015 р. заборгованість за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-ПР-111157 від 01.07.2015 р. в сумі 1680,47 грн.; пеню нараховану за жовтень 2015 р. - за період з 11.11.2015 р. по 10.05.2016 р. в сумі 147,22 грн., листопад 2015 р. - за період з 11.12.2015 р. по 09.06.2016 р. в сумі 104,23 грн., грудень 2015 р. - за період з 11.01.2016 р. по 10.07.2016 р. в сумі 101,79 грн., що разом складає 353,24 грн.; 3% річних за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 50,57 грн. та інфляційні за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 174,77 грн.

13.03.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-ПР-111157 від 01.07.2015 р. в сумі 1680,47 грн.; пеню нараховану за жовтень 2015 р. - за період з 11.11.2015 р. по 10.05.2016 р. в сумі 147,22 грн., листопад 2015 р. - за період з 11.12.2015 р. по 09.06.2016 р. в сумі 104,23 грн., грудень 2015 р. - за період з 11.01.2016 р. по 10.07.2016 р. в сумі 101,79 грн., що разом складає 353,24 грн.; 3% річних за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 50,57 грн. та інфляційні за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 174,77 грн.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Місцевий господарський, відмовляючи в позові, зазначив про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем природного газу за договором, оскільки наявні в матеріалах справи копії актів приймання - передачі природного газу підписані невідомими особами, підписи яких не відповідають підписам відповідача.

Колегія суддів з такими висновками погодитись не може та зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконано свої зобов'язання у повному обсязі, а саме поставлено відповідачу природний газ в обсягах і порядку, передбачених договором, проте відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та договору на постачання природного газу за регульованим тарифом неналежним чином виконано свої зобов'язання, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 1680,47 грн.

Підписаними актами приймання-передачі газу, які містяться в матеріалах справи, підтверджується поставка газу відповідачу.

А отже, враховуючи, що вказана сума боргу відповідачем не оспорена, також, ним не надано суду доказів, які б свідчили про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу в розмірі 1680,47 грн. є обгрунтованими, підтверджуються наданими суду письмовими доказами та підлягають задоволенню.

У п.3.8 договору сторони погодили, що споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання - передачі зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання - передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання - передачі газу.

У випадку відмови від підписання акту приймання - передачі газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку.

У пункті 3.9 договору сторони погодили, що акти приймання - передачі є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

Матеріали справи не місять доказів мотивованої відмови відповідача від підписання актів.

Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що відповідач повернув позивачу підписані акти приймання - передачі газу.

Тобто, факт надання позивачем та отримання відповідачем послуг з постачання газу в заявленому періоді підтверджується підписаними сторонами актами приймання - передачі природного газу.

Висновок місцевого господарського суду про те, що наявні в матеріалах справи акти приймання - передачі природного газу підписані невідомими особами є недоречним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки наявні в матеріалах справи акти приймання - передачі від 31.10.2015 року №ХОЗ00009288, від 30.11.2015 року №ХОЗ00014441, від 31.12.2015 року №ХОЗ00020751 підписані з боку позивача та відповідача.

Доказів, які б свідчили про те, що зазначені акти підписані невідомими особами, матеріали справи не містять.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1680,47 грн. заборгованості за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-ПР-111157 від 01.07.2015 р.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені, нарахованої за жовтень 2015 р. - за період з 11.11.2015 р. по 10.05.2016 р. в сумі 147,22 грн., листопад 2015 р. - за період з 11.12.2015 р. по 09.06.2016 р. в сумі 104,23 грн., грудень 2015 р. - за період з 11.01.2016 р. по 10.07.2016 р. в сумі 101,79 грн., що разом складає 353,24 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 6.4.2 договору встановлено, що у разі порушення постачальником строків оплати, передбачених п.п 6.4.1 з постачальника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Тобто, стягнення пені за неналежне виконання договору на постачання природного газу за регульованим тарифом передбачено самим договором та приписами чинного законодавства України.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунки позивача та періоди нарахування останнім вказаної суми пені за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА: ЗАКОН", 2017 встановив, що вказаний розрахунок є вірним та обґрунтованим, та відповідає нормам чинного законодавства України.

А отже, враховуючи доведеність прострочення виконання зобов'язання відповідачем сплати заборгованості за договором на постачання природного газу від 01.07.2015 року №2015/ТП-ПР-111157, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 353,24 грн., також, підлягають до задоволення.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 50,57 грн. та інфляційні втрати за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 174,77 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Також, згідно п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Таким чином, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Як було зазначено вище, у п. 4.6 договору встановлено, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем на умовах щомісячної/щодекадної 100 % попередньої оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку 3 до договору, не пізніше ніж за три робочих дні до початку розрахункового періоду, крім оплати вартості послуг з постачання суб'єктами господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води).

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підписаними актами приймання-передачі газу, які містяться в матеріалах справи, підтверджується факт поставки газу відповідачу.

Позивачем до матеріалів справи наданий обґрунтований розрахунок інфляційних втрат в розмірі 95679,50 грн. та 3% річних в розмірі 25631,49 грн.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунки позивача та періоди нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних витрат за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА: ЗАКОН", 2017 встановив, що відповідний розрахунок є вірним та обґрунтованим, та відповідає нормам чинного законодавства України.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 353,24 грн., 3% річних у сумі 50,57 грн. та інфляційних втрат у сумі 174,77 грн.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року у справі №922/4699/16 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити повністю, стягнувши з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" заборгованість за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-ПР-111157 від 01.07.2015 р. в сумі 1680,47 грн.; пеню нараховану за жовтень 2015 р. - за період з 11.11.2015 р. по 10.05.2016 р. в сумі 147,22 грн., листопад 2015 р. - за період з 11.12.2015 р. по 09.06.2016 р. в сумі 104,23 грн., грудень 2015 р. - за період з 11.01.2016 р. по 10.07.2016 р. в сумі 101,79 грн., що разом складає 353,24 грн.; 3% річних за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 50,57 грн. та інфляційні втрати за період з 11.11.2015 р. по 08.12.2016 р. в сумі 174,77 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача, відповідно, 1378,00 грн. за подання позовної заяви та 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 49, 99, 101, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017р. у справі №922/4699/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків (АДРЕСА_1, 61145, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків (вул. Москалівська, 57/59, м. Харків, 61004, п/р 26031303494851 в філії ХОУ АТ «Ощадбанк», МФО 351823, код ЄДРПОУ 39590621, ІПН 395906220380) заборгованість за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-ПР-111157 від 01.07.2015 р. в сумі 1680,47 грн.; пеню в сумі 353,24 грн., 3% річних в сумі 50,57 грн. та інфляційні втрати в сумі 174,77 грн.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків (АДРЕСА_1, 61145, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків (вул. Москалівська, 57/59, м. Харків, 61004, п/р 26031303494851 в філії ХОУ АТ «Ощадбанк», МФО 351823, код ЄДРПОУ 39590621, ІПН 395906220380) 2893,80 грн. судового збору.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 13.05.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.