Ухвала суду № 66454824, 05.05.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/33/17 Справа № 692/225/16-к Категорія: ч.2 ст. 342 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з участю прокурораОСОБА_8

потерпілих: ОСОБА_9, ОСОБА_10

обвинувачених: ОСОБА_11, ОСОБА_12

захисника: ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_8 на вирок Драбівського районного суду Черкаської області від 23 травня 2016 року , яким

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4, в

м. Золотоноша, Черкаської області, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, непрацюючого, раніше не судимого,

виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей немає, не працюючого, раніше не судимого,

виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_11В та ОСОБА_12 не обирався.

Речові докази два диски DVD R 16 X I-tech залишено зберігатися при справі.

в с т а н о в и л а :

Як зазначено у вироку, органами досудового розслідування ОСОБА_11 та ОСОБА_12 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України за наступних обставин.

Так, 24.12.2015 року, у ході досудового розслідування кримінального провадження №42015250000000280 від 02.09.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, заступником начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_9, за участю заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Черкаської області ОСОБА_10, старшого оперуповноваженого в ОВС УВБ в Черкаській області ДВБ НПУ ОСОБА_14, оперуповноваженого в ОВС УВБ в Черкаській області ДВБ НПУ ОСОБА_15, заступника начальника сектору Драбівського відділення поліції Золотоніського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області ОСОБА_16, інспектора Драбівського відділення поліції Золотоніського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області ОСОБА_17 у присутності понятих, на підставі слідчого судді Придніповського районного суду м.Черкаси від 11.12.2015 року проводився обшук домоволодіння, що розташоване за адресою: Черкаська область, Драбівський район, с.Рождественське, вул.Шевченка,11, в якому проживають ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Перед початком обшуку працівниками прокуратури Черкаської області зачитано ОСОБА_12 та згодом, по прибуттю до вказаного домоволодіння, ОСОБА_11 ухвалу слідчого судді про проведення обшуку та останнім розяснено порядок проведення вказаної слідчої дії, в тому числі їх обовязок допустити уповноважених осіб до зазначених в ухвалі приміщень та не перешкоджати проведенню обшуку.

Однак, незважаючи на законні вимоги заступника начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_9 та заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Черкаської області ОСОБА_10, 24.12.2015 року, у період часу з 11 год.55 хв. до 15 год. 40 хв., ОСОБА_11 та ОСОБА_12 чинили опір працівникам правоохоронних органів, під час виконання ними своїх службових обовязків, що виразилося в перешкоджанні їх проходженню до приміщення домоволодіння за адресою: Черкаська область, Драбівський район, с.Рождественське, вул.Шевченка,11, для проведення обшуку.

Тоді ж, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 стали на порозі будинку, чим заблокували доступ до житлового приміщення, на зауваження не реагували і при намаганні працівників правоохоронних органів потрапити до будинку чинили активну фізичну протидію, намагалися руками відштовхнути працівників правоохоронних органів від дверей та при цьому погрожував фізичною розправою та звільненням з займаної посади заступнику начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Черкаської області ОСОБА_10 та заступника СВ прокуратури Черкаської області ОСОБА_9 своїх службових обов'язків.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_12 та ОСОБА_11 були кваліфіковані, як вчинення опору працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 342 КК України.

Дослідивши в судовому засіданні докази у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діяннях ОСОБА_12 та ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, внаслідок чого виправдав їх, а кримінальне провадження закрив.

При цьому суд мотивував свої висновки тим, що протиправні діяння ОСОБА_12 та ОСОБА_11 є малозначними, так як блокування дверей обвинуваченими відбувалося формально, останні стояли поряд вхідних дверей та час від часу відходили від них. Відштовхування працівників правоохоронних органів, як ОСОБА_12 (диск DVD-R з відеозаписом №1, файл MOV 001, 40 хвилин запису), так і ОСОБА_11 (диск DVD-R з відеозаписом №1, файл MOV 002, 5 хвилин запису), відбулося лише по одному разу, тривало кілька секунд і без застосування з їх боку грубої фізичної сили, не спричинило тілесних ушкоджень чи будь якої іншої шкоди працівникам правоохоронних органів, що свідчить, про відсутність субєктивного спрямування на заподіяння ними істотної шкоди, а обвинувачені не несли реальної загрози суспільним відносинам, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади Крім того, як показав потерпілий ОСОБА_9, невжиття невідкладних заходів для примусового проникнення до приміщення було повязане з тим, що в ньому знаходилася хвора мати та дружина обвинувачених, також при додатковому допиті ОСОБА_9 вказав, що чітко не памятає як його відштовхнув ОСОБА_12, оскільки тоді він не надав цьому уваги. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії самих обвинувачених не були головною перешкодою при виконанні працівниками правоохоронних органів своїх службових обовязків.

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження посилається на незаконність вироку через невідповідність викладених у ньому висновків, фактичним обставинам кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому зазначає, що судом застосовано положення ч.2 ст.11 КК України, яке не пілягає застосуванню, оскільки основним субєктом злочину, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади, додатковим суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканність та здоров'я їх представників. Вказаний злочин посягає безпосередньо на авторитет органів державної влади та вважається закінченим з моменту активної протидії. А тому вважає, що посилання суду про малозначність діянь ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на те, що працівникам правоохоронних органів не завдано тілесних ушкоджень чи іншої шкоди є необґрунтованими, оскільки не може впливати на рівень суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_12 та ОСОБА_11 діяння, так як відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у звязку з виконанням цим працівником службових обовязків передбачена ч.2 ст.345 КК України.

Крім того вказує, що в ході судового розгляду свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 показали, що перед проведенням обшуку та у ході його ОСОБА_12 та ОСОБА_11, неодноразово розяснювався порядок проведення обшуку, її примусовий характер та те, що вони повинні надати доступ до приміщень для проведення обшуку та не перешкоджати в проведенні цієї слідчої дії. Однак, подальші дії ОСОБА_12 та ОСОБА_11 свідчать про усвідомлення ними їх протиправності та прямий умисел на вчинення опору працівникам правоохоронних органів, спрямований на перешкоджання їх законним діям по проведенню слідчої дії з метою збирання доказів, чим порушували законну діяльність органу державної влади.

Вважає, що посилання суду на те що блокування дверей ОСОБА_12 та ОСОБА_11 відбувалося формально, так як вони час від часу відходили від них не відповідає дійсності, так як потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 наголошували, що вказана слідча дія протягом тривалого часу не проводилась у звязку з незаконними діями ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які блокували вхідні двері будинку та чинили активний фізичний опір, що підтверджується показами свідків та відеозаписом проведення даного обшуку. Безперешкодний доступ до домоволодіння останні надали лише після того к було поставлено питання про примусове проникнення до будинку при якому будуть взламані двері.

Зазначив, що суд не взяв до уваги, що обвинувачені як на досудовому розслідуванні так і під час судового розгляду своєї вини у вчиненні даного кримінального правопорушення не визнавали та заперечували факт застосування фізичної сили до працівників правоохоронних органів, що свідчить про усвідомлення ними протиправності своїх суспільно-небезпечних дій та намагання уникнути передбаченої законом відповідальності.

Тому просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_12 за ч.2 ст.342 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень, засудити ОСОБА_11 за ч.2 ст.342 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції було проведено часткове судове слідство, проведено повторне дослідження доказів в частині допиту обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12, потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та вивчення окремих матеріалів кримінального провадження в порядку ст.404 КПК України.

В ході розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було допитано обвинувачуваних ОСОБА_12., ОСОБА_11, потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, які давали послідовні покази.

Також під час апеляційного провадження було досліджено:

- два диски DVD R №1, 2 з відеозаписом слідчої дії - обшук в домоволодінні ОСОБА_12 та ОСОБА_11 за адресою, вул.Шевченка,11, с.Рождественське, Драбівського району від 24.12.2015 року (т.1 а.к.п.94).

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора Тараненка В.О., який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, думку обвинувачених ОСОБА_11, ОСОБА_12 та їх захисника ОСОБА_13 про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, а вироку суду першої інстанції без змін, провівши за клопотанням прокурора Тараненка В.О. повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження відповідно до ст. 404 КПК України, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи зі змісту положень ст. 62 Конституції України, ст. 6 ОСОБА_18 про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вказані вимоги закону Драбівським районним судом Черкаської області при постановленні вироку щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 виконані в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора, а у встановлених законом випадках на потерпілого.

У відповідності до ст.94 КПК України слідчий, прокурор, суд повинні оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ при цьому не має наперед встановленої сили.

За п.1 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначається - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; та положення закону, якими керувався суд.

Дотримуючись вказаних вимог закону, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив докази, якими орган досудового розслідування обґрунтовував винуватість ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, і дав їм належну правову оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_11 та ОСОБА_12, оскільки не доведено, що в їх діяннях є склад кримінального правопорушення за ч.2 ст.342 КК України, в якому вони обвинувачуються.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_12, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції, винним себе за ч.2 ст.342 КК України не визнав та пояснив, що 24.12.2015 року він знаходився вдома та займався господарством, приблизно об 11 годині до його двору підїхав автомобіль з якого вийшло вісім осіб, серед них було дві жінки голова сільської ради та секретар, інших чоловіків він не знав. Коли він підійшов до хвіртки то один з чоловіків не представившись запитав його чи можна зайти до двору та почав щось зачитувати, а що саме, він не знає. В подальшому йому надали ухвалу суду про проведення слідчих дій обшуку він довго її читав, оскільки текст в ній був надрукований малим шрифтом. Коли він читав ухвалу суду та зв'язувався зі своїм адвокатом для отримання правової допомоги, особи які прибули почали проводити слідчі дії, на його зауваження щодо предявлення посвідчення не реагували, та постійно його відштовхували. Коли приїхав його син ОСОБА_11 то учасники слідчої групи йому також не пред'явили посвідчення та погрожували йому фізичним усуненням від участі в проведенні слідчих дій, в подальшому стягнули його з порогу будинку заломивши при цьому руки. Десь, аж через час учасники слідчих дій предявили посвідчення це були ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17 Його син, ОСОБА_11 звязався з адвокатом ОСОБА_19 щодо прибуття його до їхнього будинковолодіння, однак адвокат сказав, що приїхати не може, так як перебуває в судовому засіданні. В подальшому вони з сином підійшли до ОСОБА_9 та запитали, що потрібно робити, відкрили гараж, де був оглянутий транспортний засіб автомобіль, ОСОБА_10 почав вимагати документи на скутер, який не зазначений в ухвалі суду. Після цього було проведено обшук будинковолодіння та було вилучено ключі в кількості семи штук, два брелки червоний та чорний та два металеві брелки.

ОСОБА_12 наголосив, що після проведення обшуку, працівники правоохоронних органів не зазначили у протоколі даної слідчої дії, що при виконанні своїх обовязків їм чинився опір, а також в протоколі ні він, ні його син не були зазначені як учасники проведеної слідчої дії.

Зауважив, що власником будинковолодіння є його дружина ОСОБА_20

ОСОБА_12 пояснив, що він не був знайомий з ОСОБА_9 та ОСОБА_10, бачив їх візуально, коли викликався на допит до прокуратури. Йому телефонував ОСОБА_9, представлявся, призначав час на коли йому треба з'явитися, а коли він приходив то його приймав ОСОБА_10, який не представлявся і він думав, що це і є ОСОБА_9 Зазначив, що він не памятає, чи представлявся ОСОБА_9 перед проведенням слідчих дій в його будинковолодінні, а також не памятає чи повідомляли його особи, що проводили обшук про порядок проведення слідчих дій та чи розяснювали йому його права та обовязки. Наголосив, що ні він, ні його син не заважали працівникам правоохоронних органів проводити слідчу дію обшук, і не застосовували до них фізичної сили, а от працівники правоохоронних органів застосовували фізичну силу, як до його сина, так і до його дружини.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_11, як в суді першої інстанції так і в апеляційній інстанції, винним себе за ч.2 ст.342 КК України не визнав та пояснив, що 24.12.2015 року йому зателефонував батько та повідомив, що у них працівники прокуратури проводять обшук, не представилися та не реагують на зауваження. Він зателефонував до адвоката ОСОБА_19 та запитав, як їм діяти та попросив приїхати, адвокат йому пояснив, що працівники поліції повинні були предявити службове посвідчення та надати документи, щодо проведення слідчих дій - ухвалу суду.

Приїхавши до батьків побачив двох працівників в поліцейській формі, чотирьох в цивільному одязі та жителів села. На його прохання надати посвідчення працівники правоохоронних органів не реагували. Коли він став на порозі будинку то до нього підійшов чоловік, це був ОСОБА_9, на його запитання з якою метою вони тут знаходяться та що шукають він відповів, що проводиться слідча дія обшук, все вказано в ухвалі суду, яку вручили батькові. ОСОБА_11 сказав, що будемо чекати адвоката, предявив свій паспорт та просив працівників правоохоронних органів надити посвідчення, однак посвідчення ніхто не надавав, лише через 1-2 години посвідчення предявили, як працівники прокуратури так і інші, ними виявилися ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17 Коли в подальшому вони з'ясували, що адвоката ОСОБА_19 не буде, оскільки він перебував в судовому засіданні в м.Золотоноша, вони разом з батьком запитали у працівників прокуратури, що потрібно робити та в подальшому відкрили гараж, де був оглянутий автомобіль, там також був скутер і на нього ОСОБА_10 почав вимагати документи при цьому погрожував, що у разі їх відсутності, він його забере. Під час обшуку у них були вилучені ключі в кількості семи штук, два брелки чорний та червоний та металеві брелки.

Зауважив, що в протоколі про проведення слідчої дії не було зазначено, що працівникам правоохоронних органів чинився опір при проведенні цієї слідчої дії. Вони з батьком ніякої моральної шкоди нікому не хотіли нанести, і не робили цього.

Пояснив, що він особисто не знайомий з ОСОБА_10 та ОСОБА_9, вони викликали його до прокуратури для дачі пояснень, при цьому документів вони не показували та не представлялися.

Наголосив на тому, що ні він, ні його батько не перешкоджали працівникам правоохоронним органам в проведенні обшуку та не чинили їм опір.

Вказані покази обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не були спростовані, а навпаки підтверджені матеріалами кримінального провадження, які були досліджені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції.

Допитаний в судовому засіданні апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що коли він перебував на посаді слідчого відділу прокуратури Черкаської області в його провадженні перебувало кримінальне провадження за фактом заволодіння шахрайським шляхом автомобіля потерпілої ОСОБА_21 У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_12 та ОСОБА_11 було оголошено підозру.

З метою встановлення наявності автомобіля та інших речей, які відносяться до нього документів, 24.12.2015 року було проведено обшук у домоволодінні ОСОБА_12 Під час вказаного обшуку ним було запропоновано ОСОБА_12 надати доступ до домоволодіння. Коли слідча група підійшла до домоволодіння то ОСОБА_12 він зразу показав посвідчення, зачитав вступну та резолютивну частину ухвали суду про проведення обшуку та вручив її ОСОБА_12, також йому було розяснено порядок проведення обшуку. Після того, як ухвала була передана вони зайшли на подвір'я. У ОСОБА_12 було достатньо часу для ознайомлення з ухвалою, з часу вручення ухвали і до часу коли вони зайшли до приміщення пройшло близько 30 хвилин.

В даному будинковолодінні перебували ОСОБА_12 з дружиною, а ОСОБА_11 перебував в Золотоноші. Однак, їм не була надана можливість провести обшук, їм говорили, що обшук буде проводитися за участю адвоката, який повинен з'явитися в найближчий час, однак як стало відомо пізніше адвокат перебував у судовому засіданні.

Для уладнання конфлікту було вирішено зачекати приїзду адвоката, і з моменту прибуття до будинковолодіння та до моменту коли розпочалися слідчі дії пройшло понад дві години. Ними було розяснено ОСОБА_12, що обшук необхідно провести, це примусова дія, і якщо будинок не буде відчинено добровільно то працівники поліції будуть вимушені зламувати замки приміщення з послідуючим забезпеченням схоронності майна, і тільки після цього їх було допущено до будинку та до інших приміщень.

Пояснив, що двері будинку були зачинені з середини, а на дверях веранди був засов, який вони відкрили і зайшли до неї. Коли він зайшов до веранди то, ОСОБА_12 намагався виштовхати його із веранди, а тому вважає, що в цьому і був опір законним вимогам працівнику правоохоронних органів. Зауважив, що дружина ОСОБА_12 перебувала в будинку і могла в цей час знищувати речові докази, зокрема, документи до автомобіля та розписку ОСОБА_22 згідно якої він позичив гроші у ОСОБА_11, а під заставу залишив автомобіль. Зазначив, що в ході досудового розслідування кримінального провадження, що перебувало в його провадженні, ОСОБА_11 було проігнороване рішення суду щодо надання зразків почерку для проведення почеркознавчої експертизи. Коли до місця проведення обшуку прибув ОСОБА_11 то він застосовував ненормативну лексику стосовно їх, образливі вирази і провокував всіляко на конфліктні ситуації.

Наголосив, що зі сторони ОСОБА_12 чинився опір працівникам правоохоронним органам, коли він виштовхував його ОСОБА_9 із веранди хватаючи за руки та будинку, з боку ОСОБА_11 також чинився опір відмахувався руками, тоді коли на його ОСОБА_9 прохання працівники поліції намагалися відсторонити ОСОБА_11 від входу до будинку, так як він блокував вхідні двері, вважає що в таких діях обвинувачених є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.342 КК України. Вказав, що момент виникнення активних дій чинення опору ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зафіксовано на відеозаписі проведення слідчих дій.

Зазначив, що ОСОБА_12 та ОСОБА_11 вказали в протоколі про обшук свої зауваження щодо проведення вказаної слідчої дії, однак ці зауваження не стосувалися суті слідчої дії, тобто дій слідчого чи інших учасників слідчої групи.

Допитаний в судовому засіданні апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_10, пояснив, що до слідчого відділу прокуратури Черкаської області надійшла заява ОСОБА_21 про вчинення шахрайських дій, на той час, працівником державної служби охорони ОСОБА_11 Зі змісту заяви вбачалося, що ОСОБА_20 та ОСОБА_12 заволоділи шахрайським шляхом належним їй майном, а саме автомобілем, було розпочате розслідування. З метою встановлення знаходження автомобіля, ключів від нього та інших документів, які б свідчили про вчинене кримінальне правопорушення, виникла необхідність у проведенні обшуку за місцем проживання ОСОБА_12 Слідчий звернувся з клопотанням до суду про проведення обшуку і Придніпровським районним судом м.Черкаси була постановлена ухвала про його проведення у будинковолодінні ОСОБА_12 На виконання ухвали суду було здійснено рейд, разом з понятими та іншими працівниками поліції до будинковолодіння ОСОБА_12, що знаходиться в с. Рождественське, Драбівського району. Коли вони прибули до подвір'я вказаного будинковолодіння то там перебували ОСОБА_12 та його дружина. Слідчий Гончаренко А.В. повідомив хто він є, і про мету візиту, вказані події фіксувалися за допомогою відеозапису, який проводили працівники внутрішньої безпеки. Однак, ОСОБА_12 та його дружина сказали, що до подвір'я вони нікого не пустять. В подальшому ОСОБА_9 почав зачитувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси про проведення обшуку на що ОСОБА_12 заявив, що дана слідча дія не буде проводитися без адвоката, йому пояснили, що це примусова слідча дія, яка відбувається без участі адвоката. Слідчий відчинив хвіртку і в подвір'я зайшли він, ОСОБА_9, голова сільської ради та секретар, які були запрошені в якості понятих, працівники поліції і працівники внутрішньої безпеки. ОСОБА_12 пішов до веранди взяв ноутбук для того щоб перевірити відповідність їхніх дій до чинного законодавства, в свою чергу його дружина запросила сусідів, щоб вони бачили, що вони будуть робити. Слідчий зачитав ухвалу суду та вручив її ОСОБА_12, взявши її він пішов читати до веранди, а його дружина зайшла до будинку і зачинилася в ньому. ОСОБА_12М сказав що в нього адвокат ОСОБА_19, знаючи його він йому зателефонував, щоб дізнатися чи приїде він до будинковолодіння ОСОБА_12, на що він відповів, що знаходиться в судовому засіданні в м. Золотоноша і не планує їхати до ОСОБА_12 Коли ОСОБА_9 пояснив, що ця слідча дія є примусовою і відкрив двері веранди, ОСОБА_12 прибіг і почав виштовхувати його руками з веранди, всі ці дії зафіксовані на відеозаписі при цьому він ОСОБА_10, просив ОСОБА_12 діяти без рук.

Побачивши, що виникає конфлікт він вирішив зупинити проведення слідчої дії та відеозйомку. В цей час приїхав ОСОБА_11 і почав себе зухвало поводити, він йому пояснив хто вони такі та надали посвідчення та ухвалу суду, однак він не реагував та погрожував їм звільненням з посади, а також ображав нецензурними словами. Потім ОСОБА_11 став на дверях будинку і заявив, що нікого не пустить, вони попросили працівників поліції відсторонити його від дверей, однак він почав на них махати руками та висловлюватися нецензурною лайкою.

Зазначив, що лише після того як було повідомлено, що обшук буде проводитися з застосуванням сили їм надали можливість увійти в будинок і провести обшук, при проведенні обшуку ОСОБА_11 поводив себе неадекватно і заважав його проведенню, хоча порядок та підстави проведення цієї слідчої дії йому розяснювалися.

Наголосив, що чинення опору слідчому Гончаренку А.В. полягало у тому, коли ОСОБА_12 виштовхував його з веранди, а опір ОСОБА_11 виражався у не впусканні працівників правоохоронних органів до будинку, тобто їх дії перешкоджали працівникам поліції у проведенні обшуку. Вказав, що до будинку щоб провести обшук вони потрапили десь через дві години, ОСОБА_12 знайомився з ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси близько однієї години.

Аналізуючи зібрані докази у кримінальному провадженні, які були предметом дослідження у судовому засіданні, як суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що місцевий суд вірно прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_11 та ОСОБА_12 містяться формальні ознаки кримінального правопорушення, але їх дії є малозначними.

Відповідно до ч.1 ст.11 КК України злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене субєктом злочину. Злочин від інших правопорушень відрізняється найвищим ступенем суспільної небезпечності.

Кримінальна відповідальність за ч.2 ст.342 КК України настає за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обовязків. Постановою Пленуму ВСУ від 26.06.1992 №8 «Про застосування законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і правоохоронних органів» опір визначається як активна фізична протидія. Тобто, його ознаками є: 1) активні дії; 2) дії винного повинні бути спрямовані на організм потерпілого з застосуванням фізичної сили; 3) вони перешкоджають потерпілим своїх функцій; 4) дії вчинені в момент виконання потерпілим своїх службових обовязків.

Відповідно до ч.2 ст.11 КК України не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Поняття малозначності розкрито в постанові Верховного Суду України від 24.12.2015 №5-221-кс15. ЇЇ ознаками є сукупність трьох умов:

формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК України;

малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину; це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;

малозначне діяння не повинно бути субєктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції невірно застосував положення ч.2 ст.11 КК України, спростовуються матеріалами справи.

Так, в судовому засіданні апеляційної інстанції були переглянуті диски DVD-R №1,2 з відеозаписом проведеної слідчої дії обшук в домоволодінні ОСОБА_12 та ОСОБА_11 за адресою, вул.Шевченка,11, с. Рождественське, Драбівського району від 24.12.2015 року. З яких вбачалося, що блокування вхідних дверей ОСОБА_12 та ОСОБА_11 відбувалося формально вони стояли поряд вхідних дверей, відходили від них. Відштовхування працівників правоохоронних органів, як ОСОБА_11, так і ОСОБА_12 мало місце, однак відбулося по одному разу, за часом не було довго триваючим всього декілька секунд і без застосування грубої фізичної сили. Їх дії у вигляді відштовхування, не спричинили тілесних ушкоджень чи будь якої іншої шкоди працівникам правоохоронних органів. Вказані дії обвинувачених свідчать про відсутність субєктивного спрямування на заподіяння ними істотної шкоди.

Отже, суспільна небезпека, даного виду злочину, в даному випадку є незначною обвинувачені не нанесли реальної загрози суспільним відносинам, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади. Підтвердження цьому є і дії самих потерпілих, які під час блокування вхідних дверей обвинуваченими розяснювали їм їх права та обовязки, а в подальшому за вказівкою ОСОБА_10 зупинили слідчу дію з метою уникнення конфлікту та очікування захисника.

Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до ч.2 ст.6 ОСОБА_18 Європи від 04.11.1950 року «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно п.2 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Оскільки, при розгляді кримінального провадження, як в суді першої інстанції так і при апеляційному перегляді оскаржуваного вироку у діянні ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не було встановлено складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.342 КК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про невинуватість ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.342 КК України та виправдав їх.

З огляду на викладене, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не знаходить підстав, зазначених у ст. 420 КПК України для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку, а тому апеляційну скаргу прокурора залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін, так як зібрані у кримінальному провадженні докази не підтверджують обвинувачення предявленого ОСОБА_11 та ОСОБА_12, і всі можливості збирання додаткових доказів, вичерпано.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Драбівського районного суду Черкаської області від 23 травня 2016 року стосовно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців.

Головуючий :

Судді :