Ухвала суду № 66437896, 10.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа №755/9547/16-ц Головуючий у 1 інстанції Яровенко Н.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/2230/2017 Суддя-доповідач Антоненко Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,

суддів Семенюк Т.А., Шкоріної О.І., при секретарі Юрченко А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон дитині без згоди батька та про надання дозволу на виготовлення проїзного документу дитині для виїзду за кордон без згоди батька.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2016 позов ОСОБА_4 задоволено частково: надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в супроводі матері ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька ОСОБА_3, у тому числі: у період з 25.12.2016 по 15.01.2017 до Чеської Республіки, Республіки Польща та Словакії; у період з 10.06.2017 по 10.07.2017 до Республіки Греція, Італії, Чорногорії та Республіки Хорватія; у період з 10.06.2017 по 10.07.2017 до Туреччини; у період з 11.07.2017 по 31.07.2017 до Болгарії; у період з 01.08.2017 по 31.08.2017 до Чорногорії, Республіки Хорватія та Болгарії; надано дозвіл ОСОБА_4 на оформлення проїзного документа для виїзду та виготовлення всіх документів, пов'язаних з перетинанням адміністративного кордону між Україною та іншими державами, для виїзду та в'їзду за кордон неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька і супроводу батька ОСОБА_3; в задоволенні решти позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1102,40грн судового збору.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 28.05.2006 по 14.12.2009. Від даного шлюбу вони мають малолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом із матір'ю та перебуває на повному її утриманні.

Судом також установлено, що згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 14.09.2016, спілкування ОСОБА_3 з дитиною є недоцільним та є можливим позбавлення його батьківських прав. Крім того, на неодноразові звернення позивача до ОСОБА_3 з метою отримання його дозволу на виїзд дитини за кордон у її супроводі без супроводу батька, він дозволу не надав.

Виходячи з того, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, позивачем визначено держави (республіки) прямування та відповідний проміжок часу перебування дитини у цих державах (республіках), а також що позовні вимоги спрямовані на забезпечення інтересів дитини, її відпочинок та оздоровлення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач у судове засідання апеляційного суду жодного разу не з'явився, за вказаними адресами, що містяться у матеріалах справи, в тому числі за вказаною ним особисто в апеляційній скарзі адресою судові повістки не отримував протягом тривалого часу не отримував (ас 129,137,138,150,151).

Відповідно до ст. 74 ЦПК України судові повістки разом із розпискою, а у випадках встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що у період з січня по травень 2017 року відповідач подавши апеляційну скаргу, її розглядом не цікавився, за вказаною ним адресою судові повістки не отримує, - колегія вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з огляду на таке.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які відповідають встановленим обставинам справи і вимогам закону, та правильно застосував норми матеріального права.

Предметом спору у даній справі є надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини у супроводі матері без згоди (дозволу) на це батька.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Особа, яка досягла шістнадцяти років, відповідно до ч.3 ст.313 ЦК України має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а до досягнення шістнадцяти років має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України встановлено, зокрема, і Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.

Частина 2 статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачає, що оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками.

Крім того, відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Правильно встановлено судом, що після розірвання шлюбу сторони проживають окремо і між ними склалися неприязні стосунки, внаслідок яких вони не можуть узгодити питання виїзду за кордон їхньої дитини, яка проживає з матір'ю.

ОСОБА_4 має намір і можливість з метою забезпечення розвитку дитини та її оздоровлення періодично виїжджати з донькою за кордон, проте, батько дитини не вчиняє передбачених законом та п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України відповідних дій, а саме не надає нотаріально посвідченої згоди на виїзд за межі України ОСОБА_5 у супроводі матері, чим фактично створює перешкоди дитині у виїзді за кордон.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції про те, що за таких обставин та у відповідності до ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди ОСОБА_3 як батька малолітньої ОСОБА_5 виїзд дитини за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду, а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_4 в частині надання тимчасового дозволу їх дочці дозволу на виїзд за межі України у супроводі матері без згоди (дозволу) батька.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 такого висновку суду не спростовують і на його правильність не впливають.

Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження того, що мати дитини не спроможна забезпечити належний рівень її відпочинку та оздоровлення дитини або будь-яких об'єктивних та достовірних даних на підтвердження інших обставин, які б дали суду підстави вважати, що ОСОБА_4 як мати неповнолітньої дитини діє не в її інтересах або на шкоду її, суду у передбаченому ст.ст.10,60 ЦПК України порядку не надано. Інші доводи, на які посилався відповідач як на підставу своїх заперечень проти позову, не стосуються суті даного спору.

Крім того оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі містить чітке визначення періоду перебування дитини за кордоном та країни (республіки), до яких дозволяється виїзд дитини без згоди батька, що відповідає вимогам закону.

За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи. Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя-доповідач Н.О. Антоненко

Судді Т.А. Семенюк

О.І.Шкоріна