Ухвала суду № 66437873, 11.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

11 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Саліхова В.В.,Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 28 жовтня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 ,третя особа- ОСОБА_5, про визнання права власності за набувальною давністю ,-

ВСТАНОВИЛА :

У серпні 2016 року позивач звернулася до суду з даним позовом до відповідачів. Зазначала,що з серпня 1997 року вона тривало, добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується квартирою АДРЕСА_1 ,як своєю власною і придбавала її у відповідачів для себе і своєї сім'ї,нею зроблено ремонт, придбано необхідні меблі та інші аксесуари в спірну квартиру, встановлені кондиціонери та повністю облаштовано квартиру для власного проживання, нею сплачувалися платежі за комунальні послуги. Володіння нею квартирою має відкритий характер, є очевидним для всіх мешканців будинку, друзів, рідних та інших, хто міг це бачити, знати або цікавився. Давність володіння квартирою позивачем, а отже, фактичний час перебування у володінні та користуванні квартирою, почався з серпня 1997 року триває й наразі і складає більше 10 років та є безперервним. Протягом всього періоду проживання її та її сім'ї в квартирі відповідачі не оскаржували право на користування та володіння квартирою позивачем, жодних письмових та/або усних звернень чи вимог до позивача з приводу неправомірного володіння майном не надходило. Посилаючись на зазначені обставини позивач просила визнати за нею право власності на цю квартиру за набувальною давністю .

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 26.10.2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволені позову. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права,неповноту з'ясування обставин,що мають значення для справи. Зазначає,що спірна квартира придбана ним на товарній біржі у 1997 році і зареєстрована в БТІ на праві власності,однак його не було залучено до участі у справі як титульного власника квартири чим грубо порушено його права та інтереси.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.

Представники позивачки ОСОБА_7, ОСОБА_8 просили апеляційну скаргу відхилити та звернути увагу на те,що рішенням Апеляційного суду м.Києва від 02.12.2015 року ОСОБА_1 відмовлено у виселенні ОСОБА_2 та її сім'ї із спірної квартири та встановлено,що укладений ним на товарній біржі договір купівлі-продажу цієї квартири є нікчемним.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_9 просили апеляційну скаргу відхилити.

Відповідач ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_10 двічі у судове засідання не з'явилися .Виходячи з положень ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного .

Задовольняючи позов і визнаючи право власності за набувальною давністю за позивачкою, суд першої інстанції виходив з його доведеності і обґрунтованості, оскільки позивачка протягом більше як 15 років відкрито, безперервно, не приховуючи факт користування спірною квартирою, володіє нею, не знаючи про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Колегія суддів з такими висновками суду погоджується і вважає їх правильними.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом спірна квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат жилою площею 57.70 кв.м, загальною площею 94.75 кв.м і на підставі свідоцтва про право власності на житло,виданного Московською райрадою народних депутатів м. Києва 14.12.1995 року, згідно з розпорядженням № 11257 від 14.12.1995 року ,зареєстрованого у БТІ м.Києва 09.01.1997 року за р.н. 3689. належала на праві власності: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.

09.07.1997 року у відділі нерухомості ЗАТ «Скінія» між ОСОБА_11, як продавцем та ОСОБА_2, як покупцем, було укладено угоду про наміри сторін на придбання квартири АДРЕСА_1 з кінцевою датою продажу квартири 26.07.1997 року . У п.1 розділу 1 цієї угоди сторони передбачили,що під час підписання угоди покупець передасть продавцю 3 000 дол.США як завдаток,який буде врахований при остаточному розрахунку.Цього ж дня сторони погодили ціну продажу квартири у розмірі 82 500 дол.США про що підписали акт.

Позивач зазначала,що у неї не було повної суми грошових коштів для оплати покупки квартири і вона позичила гроші у знайомого їх сім'ї ОСОБА_1, домовившись з останнім про те, що договір буде укладений на його ім'я , а після повернення боргу він одразу ж переоформить квартиру на ОСОБА_2

05.08.1997 року На Київській універсальній біржі був укладений договір купівлі-продажу нерухомості відповідно до якого ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, яка діяла від свого імені та імені ОСОБА_14 продали, а ОСОБА_1 придбав за 15000 грн. квартиру АДРЕСА_1 .

03.04.2001 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірну квартиру у БТІ м.Києва та отримав реєстраційне посвідчення, запис про що внесено в реєстрову книгу № Д 289-253 за р.н. 3689.

При цьому позивач із чоловіком одразу ж після укладення на біржі договору купівлі-продажу квартири у 1997 році вселилися у квартиру, зробили там ремонт, облаштували її для постійного проживання, відкрито користуються нею та несуть усі витрати на її утримання, укладають відповідні договори.

Разом із цим, не дивлячись на повернення боргу, ОСОБА_1 квартиру на ОСОБА_2 не переоформив. Натомість він звернувся у 2015 році з позовом про її виселення із спірної квартири та усунення перешкод в користуванні власністю, а вона із зустрічним позовом про визнання права власності, визнання договору купівлі-продажу в частині покупця недійсним.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 29.04.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за нею право власності на квартиру .

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 02.12.2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалено нове про відмову у задоволенні обох позовів.

Ухвалою ВССУ від 03.03.2016 року рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.12.2015 року було встановлено, що договір укладений між ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, яка діяла від свого імені та імені ОСОБА_14 і ОСОБА_1 є нікчемним, оскільки не був посвідчений нотаріально, ОСОБА_1 за цим договором не набув право власності на квартиру і реєстрація права власності за нікчемним договором не дає підстав для визнання його власником спірної квартири, а відтак вважав його позов про виселення ОСОБА_2 із спірної квартири безпідставним. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що з підстав нікчемності договору не може бути визнано й право власності на квартиру і за ОСОБА_2 в порядку переведення на неї прав покупця, хоча вона і повернула борг.

За правилами ч.3 ст.61 ЦПК України зазначені встановлені рішенням Апеляційного суду м. Києва обставини не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За замістом зазначеної статті набувальна давність поширюється на випадки фактичного незаконного володіння особою чужим майном, при цьому володілець не знав і не міг знати, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, за яких виникло володіння чужою річчю не давали сумніву щодо правомірності набуття права володіння цим майном.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

У данному випадку факт добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння визнається відповідачами та ніким не заперечується.

Встановивши, що позивач добросовісно заволоділа квартирою і понад 15 років продовжує відкрито, безперервно нею володіти, суд дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про порушення прав та інтересів ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням не можуть бути взяті до уваги з огляду на те ,що судовим рішенням яке набрало законної сили встановлено,що він не набув права власності на спірну квартиру за нікчемним договором ,а реєстрація права власності за нікчемним договором не дає підстав вважати покупця власником нерухомості.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає,що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .

Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 28 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення ,але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді :

Справа № 752/11761/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3590 /2017

Головуючий у суді першої інстанції: Мирошниченко О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.