Ухвала суду № 66437859, 10.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

10 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

секретаря: Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2017 року про забезпечення позову

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявка Наталії Миколаївни про визнання договору недійсним, скасування реєстрації права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2016 року позивач, посилаючись на те, що після ухвалення рішення суду про витребування квартири із незаконного володіння ОСОБА_3, остання продала квартиру відповідачці ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності.

Одночасно з позовною заявою позивач, вважаючи, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду у разі задоволення позову, подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2017 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2016.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з грубим порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції постановляючи ухвалу про забезпечення позову не встановив обставин, які б свідчили про утруднення чи неможливість виконання можливого рішення суду у разі його задоволення. Судом не зазначено підстав обрання такого виду забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно. Судом безпідставно прийнято до розгляду заяву про забезпечення позову, яка не відповідає вимогам встановленим законом, а тому суд повинен був повернути заяву позивачу.

Просила скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2017 року.

Представники ОСОБА_2 - ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували та просили відхилити, а ухвалу залишити без змін.

Відповідачі ОСОБА_3 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н.М. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

В судове засідання призначене на 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 особисто звернулася через канцелярію Апеляційного суду м. Києва із клопотанням про перенесення судового засідання на іншу дату, яке було задоволено. Розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 10 травня 2017 року.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції, щодо обов'язку зацікавленої сторони цікавитися про рух справи, враховуючи вимоги цивільно-процесуального законодавства щодо розумності строків розгляду справи (апеляційної скарги), за обставин, що з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернулася 28 лютого року; розміщення інформації щодо часу та місця розгляду її апеляційної скарги на офіційному сайті Апеляцінйого суду міста Києва, який є загальнодоступним, колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції враховуючи характер спору, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду дійшов висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 6 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі його задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.02.2014 задоволено його позовні вимоги до ОСОБА_3 та витребуваного із незаконного володіння останньої квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_3 завідомо знаючи, що дана квартира рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.02.2014 витребувана з її незаконного володіння продала дану квартиру ОСОБА_1

Таким чином, між сторонами існує спір про право, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 квартира.

На підставі вказаних обставин та положень закону, суд дійшов вірного висновку щодо існування спору між сторонами. У зв'язку з метою забезпечити виконання судового рішення в майбутньому, у разі його задоволення, судом і був забезпечений позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом позову та зареєстроване за ОСОБА_1

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано суду жодних доказів в рахунок обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову, а судом не наведено в ухвалі жодних обставин на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду спростовуються правильними висновками суду та наявними в матеріалах справи доказами.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд діяв відповідно до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, а висновок суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, є вірним.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд повинен був повернути заяву про забезпечення позову заявнику на підставі ч. 8 с т. 153 ЦПК України, оскільки заява не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з обґрунтованості такої заяви та відповідності її вимогам, встановленим процесуальним законодавством.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом в порушення вимог, передбачених цивільним процесуальним законодавством, не надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та не повідомлено про час та місце судового засідання є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 7 ст. 153 ЦПК України у разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є підставою для скасування ухвали.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1, ч. 1 ст. 312 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2017 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Справа № 761/43601/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5294/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Малинников О.Ф.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.