Постанова № 66437321, 10.05.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

10.05.2017 справа №905/3546/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: суддіАгапов О.Л., Мартюхіна Н.О., Сгара Е.В.при секретарі за участю представників сторін від позивача від відповідача1 від відповідача2 розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 (службове посвідчення від 18.08.17 №028256) ОСОБА_6 (довіреність від 04.04.17 №440/02/30) не з'явився Святогірської міської ради, м. Святогірськ, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від27.02.17 р.у справі №905/3546/16 (суддя Говорун О.В.) за позовом до про Слов'янської місцевої прокуратури, м. Слов'янськ, Донецька область 1.Святогірської міської ради, м. Святогірськ, Донецька область 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8, м. Святогірськ, Донецька область визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, повернення земельної ділянки та приведення її у належний стан. ВСТАНОВИВ:

Слов'янська місцева прокуратура (далі - прокурор) звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Святогірської міської ради (далі - відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 (далі - відповідач 2) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, повернення земельної ділянки та приведення її у належний стан.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що рішенням Святогірської міської ради від 31.01.2014 №13-XLIV-6 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розташування тимчасової споруди, надано відповідачу 2 в обмежене платне користування на умовах особистого строкового сервітуту терміном на 5 років земельну ділянку та зобов'язано укласти договір особистого строкового сервітуту. В подальшому між відповідачами був укладений договір особистого строкового сервітуту від 08.02.2014, відповідно до якого відповідачу 2 встановлений земельний сервітут. Однак, на думку прокурора, в даному випадку відповідачі мали укладати договір оренди земельної ділянки, отже сторонами договору вчинений удаваний правочин у зв'язку з чим до таких правовідносин належить застосовувати законодавство про оренду землі. Всупереч вимогам ст.124 Земельного кодексу України, земельна ділянка була передана в користування без проведення торгів. З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду з зазначеними позовними вимогами.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву щодо задоволення позовних вимог заперечував та зазначав, що відповідачу2 в інший спосіб задовольнити потреби неможливо (надання екскурсійних послуг), оскільки земельна ділянка знаходиться в безпосередній близькості до водного об'єкту, а діючим законодавством не передбачено правових підстав для надання цієї земельної ділянки в користування чи власність. Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Святогірської міської ради, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування, яке є чинним та підлягає, в силу приписів Закону України «Про місцеве самоврядування», обов'язковому застосуванню. Саме на підставі зазначеного рішення відповідачу2 був встановлений земельний сервітут.

Підприємець ОСОБА_8 у судове засідання господарського суду не з'явилась, відзив на позовну заяву не надала.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.02.2017 року у справі № 905/3546/16 позов задоволений повністю.

Визнано незаконним рішення Святогірської міської ради № 13-XLIV-6 від 31.01.2014 «Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_8.».

Визнаний недійсним Договір особистого строкового сервітуту № 60, укладеного 08.02.2014 між Святогірською міської радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8.

Зобов'язано звільнити фізичну особу-підприємця ОСОБА_8

та повернути Святогірській міській раді земельну ділянку площею 0,0422 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, привівши вказану земельну ділянку у попередній стан.

Витрати, пов'язані із сплатою судового збору, покладені на відповідачів у рівних частинах.

Святогірською міською радою подана апеляційна скарга на судове рішення, у якій апелянт, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для вирішення спору, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування скарги апелянт, зокрема, посилається на те, що спірні акти прийняті відповідно до Земельного кодексу та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідач 2 сумлінно виконує положення договору, що залишилось поза увагою суду.

Вказує, що місто Святогірськ є частиною Національного природного парку «Святі гори», на території міста розташована Святогірська Лавра, місто Святогірськ - є містом курортом. Земельна ділянка, у відношенні якої визначено сервітут, розташована на березі річки Сіверський Донець. На земельній ділянці розміщена пристань для паркування екскурсійного катеру. Відповідач 2, здійснюючи підприємницьку діяльність, надає екскурсійні послуги населенню, роблячи місто привабливим для туристів та гостей міста. Враховуючи, що земельна ділянка знаходиться безпосередній близькості до водного об'єкту і на земельній ділянці розташована тимчасово споруда (мала архітектурна форма), у Відповідача 2 відсутня можливість задовольнити свої потреби іншим способом, ніж як встановлення права користування чужим майном (сервітуту).

Поза увагою суду залишився факт того, що вірна позиція міськради підтверджена в подальшому прийнятим 12.02.2015 року Законом України № 191-VIII, відповідно до якого пунктом "в» ст.99 Земельного Кодексу України визначено вид сервітуту - право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

В письмових поясненнях до апеляційної скарги заявник вказує, що позовна заява направлена прокурором в порушення вимог Закону України «Про прокуратуру». Прокурором не обґрунтовано, яким чином рішення Святогірської міської ради від 31.01.2014 року та договір особистого строкового сервітуту № 60 завдає збитків інтересам держави, в той час як при прийнятті рішення і під час укладання договору міська рада діяла в інтересах територіальної громади міста Святогірськ, реалізуючи власні (самоврядні) повноваження, а не делеговані державою повноваження органу виконавчої влади.

У зв'язку з находженням у відпустці судді Будко Н.В. протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.04.2017 змінено склад судової колегії по розгляду скарги. Скарга розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя - Агапов О.Л., судді: Малашкевич С.А., Сгара Е.В.

У зв'язку з находженням у відпустці судді Малашкевич С.А протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.05.2017 змінено склад судової колегії по розгляду скарги. Скарга розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя - Агапов О.Л., судді: Мартюхіна Н.О. Сгара Е.В.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду встановила.

31.01.2014 Святогірською міською радою прийнято рішенням «Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_8» №13-XLIV-6, відповідно до якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ФОП ОСОБА_8 для розташування тимчасової споруди по АДРЕСА_1 та надано ФОП ОСОБА_8 в обмежене платне користування на умовах особистого строкового сервітуту терміном на п'ять років земельну ділянку площею 0,0422 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:1176 для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Набережній в м. Святогірськ із земель житлової та громадської забудови комунальної власності Святогірської міської ради (а.с.20).

08.02.2014 між відповідачами укладений договір особистого строкового сервітуту №60 (далі - договір сервітуту) (а.с. 21-24).

Відповідно до п.1.1 договору сервітуту, власник на підставі рішення Святогірської міської ради №13-XLIV-6 «Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_8.», встановлює особистий строковий сервітут на земельну ділянку, а сервітуарій приймає в платне користування на праві особистого строкового сервітуту земельну ділянку, яка знаходиться в м. Святогірську по вул. Набережній, площею 0,0422га, кадастровий номер 1414170500:01:001:1176.

Згідно з п.1.2 договору сервітуту, вид права земельного сервітуту - розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до п.1.3 договору сервітуту, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 148577грн. 76коп.

Особистий строковий сервітут встановлюється терміном на п'ять років (п.2.1 договору сервітуту).

Плата за користування правом особистого строкового сервітуту вноситься землекористувачем до міського бюджету у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки (на підставі рішення міської ради від 31.08.2011 за № 1-ХІ-6 «Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки на території Святогірської міської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок» - пункт 3.1. договір сервітуту.

Відповідно до акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 15.10.2013, межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Святогірськ, вул. Набережна площею 0,0422га, яка надається у користування відповідача 2 для розташування тимчасової споруди, закріплені межовими знаками у кількості 53 штук і знаходяться в кутках поворотів меж земельної ділянки у вигляді металевих штирів (а.с.27).

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 статті 404 ЦК України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Згідно з ст. 99 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття рішення №VI/81-16), власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту є правом саме обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки або іншій конкретно визначеній особі. Суб'єктами, що мають право вимагати встановлення земельного сервітуту, є власники або землекористувачі земельних ділянок.

Земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

У спорі, що розглянутий господарським судом, відповідачами не було доведено неможливість задоволення потреб в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Також, договором земельного сервітуту не встановлено жодних обмежень у використанні чужої земельної ділянки.

Виходячи з викладеного, господарський суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача 1 щодо неможливості задовольнити потреби другого відповідача в інший спосіб, враховуючи наступне.

Враховуючи викладене та саме поняття земельного сервітуту, судовою колегією не приймається до уваги довід апеляційної скарги щодо змін редакції ст.99 ЗК України, які були прийняті після укладання спірного договору.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття рішення №VI/81-16), до земель водного фонду належать землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Згідно з ч.4 ст. 59 ЗК України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Порядок же передачі земельних ділянок в оренду визначений ст.124 ЗК України, відповідно до ч.2 якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Виходячи з вищевказаного, для туристичних цілей спірна земельна ділянка могла бути передана в оренду з дотриманням процедури визначеної законодавством.

За приписами ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З урахуванням вищевказаного рішення №13-XLI-6 прийняте з порушенням норм земельного законодавства, а отже, вимога прокурора щодо визнання незаконним цього рішення судом першої інстанції обґрунтовано визнана такою, що підлягала задоволенню.

Посилання Ради на те, що спірне рішення прийнято на підставі рішення відповідача1, яким затверджений порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Святогірської міської ради, судом першої інстанції правомірно відхилене, оскільки відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою для укладання договору особистого строкового сервітуту №60 від 08.02.2014 було рішення №13-XLIV-6 відповідача 1, а оскільки судом задоволено позов в частині визнання незаконним зазначеного рішення, то, відповідно, правомірно задоволена і вимога прокурора про визнання договору особистого строкового сервітуту від 08.02.2014 недійсним.

Щодо позовних вимог прокурора в частині зобов'язання відповідача звільнити та повернути відповідачу1 спірну земельну ділянку, привівши її у попередній стан, суд, з урахуванням вище викладеного та виходячи з приписів ст. 216 ЦК України, також обґрунтовано задовольнив цю вимогу.

Посилання скаржника на порушення вимог Закону «Про прокуратуру» при подачі позову прокурором до уваги не прийняте, оскільки відповідне обґрунтування направлення позову саме прокурором міститься в самій заяві.

При розгляді скарги, судова колегія враховує і наступне.

У постанові від 11.11.2014 року в адміністративній справі № 21-405а14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Разом з тим, у постанові від 30.09.2015 року в господарській справі № 3-553гс15 колегія суддів Судової палати у господарських справах і Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів, та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку з викладеним, керуючись ст.33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 27.02.2017 року у справі № 905/3546/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили в день її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у 20-ти денний строк.

Головуючий суддя: О.Л. Агапов

Судді: Н.О. Мартюхіна

Е.В. Сгара