Постанова № 66436345, 10.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Справа № 908/1577/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Швеця В.О., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід21.11.2016у справі№908/1577/16Господарського судуЗапорізької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Азовкабель"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс"простягнення сумиза зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс"доПриватного акціонерного товариства "Азовкабель"простягнення суми

за участю

- позивача:Дігтяренко В.С. (довіреність від 10.01.2017)- відповідача:1) Науменко А.В. (довіреність від 14.04.2015) 2) Череповський В.П. (директор),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Азовкабель" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс" (далі - відповідач) 21942,96 грн. заборгованості за перетікання реактивної електричної енергії та за технічне обслуговування електричних установок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати за перетікання реактивної електричної енергії та технічне обслуговування електричних установок за відповідний період, у зв'язку з чим у відповідача виник борг, який підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом у суд, згідно з яким просив стягнути з позивача 47914,62 грн. основного боргу.

Зустрічний позов мотивований тим, що відповідач помилково перераховував грошові кошти позивачу у період з 01.07.2013 по 31.12.2015, вважаючи ці оплати за виконання робіт з технічного обслуговування електричних установок споживача, оскільки у даний проміжок часу відповідач отримував послуги лише за перетікання реактивної енергії, та будь-яких додаткових робіт позивач йому не надавав, у зв'язку з чим позивач без достатньої правової підстави утримує грошові кошти, з урахуванням того, що з 01.01.2016 договір від 01.01.2011 № 58 про технічне забезпечення електропостачання споживача, який укладено між позивачем та відповідачем, є розірваним, тому вони підлягають стягненню з позивача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Стойка О.В., судді Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.), в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач за первісним позовом просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на відповідність їх вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач є споживачем електричної енергії згідно договору про постачання електричної енергії від 06.12.2005 № 1149.

01.01.2011 між ЗАТ ПП "Азовкабель", правонаступником якого є позивач, (власник мереж) та відповідачем (споживач) був укладений договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № 58, за умовами п. 1.1 якого позивач забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії відповідачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а відповідач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені пунктом 4.1.1 договору.

Згідно п. 1.4 договору для забезпечення технічної можливості передачі електричної енергії споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії позивач виконує додаткові роботи з технічного обслуговування електричних установок, відповідно до додатку "Перелік робіт з технічного обслуговування електричних установок".

Відповідно до п. 4.1.1 договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електромереж згідно з додатком "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії" та за технічне обслуговування електричних установок споживача відповідно до додатка "Виконання додаткових робіт з технічного обслуговування електричних установок споживача".

Додатком до договору "Протокол узгодження вартості додаткових робіт з технічного обслуговування електричних установок наданих позивачем для забезпечення технічної можливості передачі електроенергії споживачу та оплати за перетікання реактивної електроенергії" сторонами була узгоджена вартість робіт з технічного обслуговування електричних установок відповідача, які виконуються позивачем, у розмірі 1920,00 грн. за одну кабіну та строк виконання з 01.01.2011 по 31.12.2011, але будь-яких посилань на конкретизацію цих робіт та місце їх проведення цей додаток не містить.

Також встановлено, що 01.05.2013 між позивачем та ВАТ "Запоріжжяобленерго" (користувач) був укладений договір про спільне використання технологічних мереж № 4-6, згідно п. 1.1 якого позивач зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача та (або) інших суб'єктів господарювання (субспоживачі), передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а останній зобов'язався своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Додатком 2 до договору визначений перелік точок приєднання електроустановок користувача та субспоживачів до технологічних електричних мереж власника мереж, у тому числі відповідача - Ф-6, Ф-24 РУ-6 кВ ГПП 110/6 кВ власника мереж.

Згідно акта розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін та однолінійної схеми до договору про постачання електричної енергії від 06.12.2005 № 1149, укладеного між відповідачем та користувачем, на території позивача знаходяться два розрахункові засоби обліку (лічильники та трансформатори), що належать відповідачу, але саме кабіни Ф-6, Ф-24 РУ-6 кВ ГПП 110/6 належать позивачу, знаходяться на його балансі та мають обслуговуватися саме в межах договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 01.05.2013 № 4-6, як забезпечення постачання електричної енергії відповідачу з боку ВАТ "Запоріжжяобленерго".

Судами встановлено, що позивач виставив відповідачу низку рахунків за перетікання реактивної електричної енергії на суму 21 244,20 грн., яка була оплачена відповідачем у повному обсязі.

Наполягаючи на задоволенні первісного позову власник мереж посилався на те, що в період з липня по грудень 2015 року відповідач отримав послуги обумовлені договором, як за перетікання реактивної електричної енергії, так і за технічне обслуговування електроустановок на загальну суму 43 187,16 грн., але розрахувався частково на суму 21244,20 грн., у зв'язку з чим у нього виник борг у розмірі 21 942,96 грн., на підтвердження даних обставин позивач подав акти виконаних робіт (наданих послуг) та виставлені рахунки.

Відповідач за зустрічним позовом вказував на те, що позивач уклавши з користувачем договір повернув собі спірні кабіни та обслуговуючи їх отримував подвійну оплату за одні й ті самі послуги, зокрема з відповідача на підставі договору від 01.01.2011 № 58 та із користувача згідно договору від 01.05.2013 № 4-6.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів мотивував тим, що відсутні підстави з якими сторони пов'язували свої вимоги для задоволення позовів.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Як вбачається із змісту касаційної скарги відповідач оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином безпідставність набуття майна породжує такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав, або якщо такі відпали.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що між сторонами було укладено договір від 01.01.2011 № 58, а кошти які відповідач у зустрічному позові просить стягнути з позивача, отримано останнім в період з 01.07.2013 по 31.12.2015, тобто в межах дії цього договору, як оплата за надані послуги відповідно до умов договору, сам позивач за зустрічним позовом визнав у ньому, що правовідносини за цим договором припинено 01.01.2016 вже після перерахування цих коштів.

При цьому будь яких підстав вважати, що спірні кошти перераховані чи набуті позивачем без достатньої правової підстави, у даній справі не має.

Таким чином встановлені судами обставини справи та їх висновки про те, що спірну суму коштів було перераховано відповідачу за зустрічним позовом в межах дії вказаного договору № 58 і на його виконання, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути стягнуті відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно отримані, є правильними.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі № 13/096-12, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки наявність між сторонами договірних відносин виключало правові підстави для стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Твердження відповідача про те, що він здійснив перерахування грошових коштів позивачу не за договірними зобов'язаннями, оскільки за договором позивач повинен виконати додаткові роботи, а вони не були виконані, що, за доводами відповідача, виключає обов'язок їх оплати, були предметом дослідження апеляційним судом, який дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано відхилив, з огляду на безпідставність, оскільки відсутні правові підстави вважати, що мале місце перерахування цих коштів за межами договірних відносин, які виникли між сторонами у справі.

Так, із обставин справи вбачається, що перераховуючи спірну суму коштів сам відповідач ототожнював їх перерахування із виконанням взятого ним за умовами наведеного договору зобов'язання щодо розрахунків, а в подальшому довідавшись про наявність договірних зобов'язань із іншою особою, дійшов висновків, що оплата за обслуговування обладнання здійснювалась також і іншою особою, тому вважає, що попри умови договору він не повинен здійснювати оплату за такі послуги. При цьому у касаційній скарзі відповідач зазначає, що акти виконаних робіт ним підписувалися помилково оскільки крім технічного забезпечення приймалися та оплачувалися і інші послуги за договором №58, а саме перетікання реактивної електроенергії.

Однак такі доводи не ґрунтуються на вказаних вище фактичних обставинах справи та нормах матеріального права, оскілки у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 зі справи №6-88цс13, та від 25.02.2015 зі справи №3-11гс15, які відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України мають враховуватися судами.

При цьому слід зазначити, що визначення розміру плати за надані послуги в умовах договору, та виходячи із того, що оплата за обслуговування обладнання здійснювалась також і іншою особою, якій такі послуги надавалися, може бути підставою для перегляду таких умов договору щодо розміру оплати, однак не може бути підставою для задоволення позову у даній справі за наведених вище обставин.

Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, які обґрунтовані постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2015 у справі №911/840/15, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у справі, що розглядається, є відмінними від обставин у справі, на рішення у якій посилається відповідач.

Так, згідно наведеної відповідачем постанови Вищого господарського суду України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення цей суд виходив із того, що договірні зобов'язання, на підставі яких могли б виникнути обоюдні зобов'язання, відсутні, тоді як у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, судами було встановлено наявність між сторонами договірних зобов'язань.

Посилання скаржника як на підставу для скасування судових рішень в частині відмови у задоволенні зустрічного позову на постанову Вищого господарського суду України від 06.11.2013 у справі №911/27/25/13-г, є безпідставним, так як дана постанова була скасована постановою Верховного Суду України від 08.04.2014.

При цьому слід зазначити, що повноваження суду касаційної інстанції є відмінними від повноважень судів попередніх інстанцій, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Так, згідно з приписами статті 1117 цього кодексу переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі Господарського суду Запорізької області №908/1577/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.О. Швець

Г.А. Кравчук